😲Неймовірна історія піхотинця 107 батальйону 63 бригади, яка заслуговує на екранізацію. 54-річний гранатометник Павло з позивним «Дід» потрапив під обстріл, отримав поранення, його не знайшов евак, але він вибрався сам, ще й привів з собою… полоненого!

💬Під'їжджаємо до окопів – по нам починають працювати скидами. Я вискакую з машини і бачу перед собою спалах, ще один – і темрява. Втратив свідомість.

💬Отямився. Осколок залетів в щелепу під вухом і посікло праву руку. Озираюсь – а довкола нікого. Напевно, евак мене не помітив в темряві.

💬Такого страху в мене ще не було. Очко стискалося так, що словами не передати. Коли шарашать каби, гради, танчики – це все страшно, але не так, коли залишаєшся один. Це найгірше, що може бути на війні.

💬Добрався до порожнього бліндажа. Знайшов цигарки і воду. Раптом чую голос: «Єсть кто?». Кажу: «Єсть-єсть! Захаді!». І запобіжник знімаю… А він кричить: «Я – рускій, прішьол сдаваца». Йоб твою мать, оце я в сорочці родився!

💬Виявилося, він – зек. Все, думаю, хана – десь на секунду проморгаю і мені шию скрутить. Але він був теж поранений, ще й контужений. Каже, в них там ні їжі, ні води нема – він не витримав, вибрав полон.

💬Ми пішли до наших. Той москаль мене сильно затримував – йшов повільно, ще й не чув ніхрена, тому кричав постійно. Кажу: «Заткнися!». А сам думаю – зараз його тихенько пристрелю і все. Він наче відчув це, почав благати: «Нє стрєляй! Я тєбя прашу, нє стрєляй». І я не зміг... Це не так просто – вистрілити в живу людину, коли бачиш її перед собою, ще й без зброї.

💬Підходимо – назустріч їде наш евак. Медики одразу впізнали мене, кинулись і до москаля. Кажу – та це полонений. То вони охіріли там всі!

💬Аж тоді в мене очко розжалося... Думав, серце вискочить. Відчуття, наче це все був страшний сон, а зараз – казка якась. Бог дав мені цей шанс – і я ним скористався.

🪓63 омбр | СТАЛЕВІ ЛЕВИ