#армія
- Толя, хочеш купаться?
- Я стрілять хочу.
Коротко про мій настрій. Ах, ну так, бо ж сьогодні нарешті стрільби на полігоні.
От виросту і вивчуся на ахвіцера чи на камандіра. А шо лучче: ахвіцер чи камандір?
Правильно, адін х*й...
- Толя, хочеш купаться?
- Я стрілять хочу.
Коротко про мій настрій. Ах, ну так, бо ж сьогодні нарешті стрільби на полігоні.
От виросту і вивчуся на ахвіцера чи на камандіра. А шо лучче: ахвіцер чи камандір?
Правильно, адін х*й...
Forwarded from Зануда бібліотечний | читатський щоденник | книги
Якщо не помиляюся, то десь місяць тому пан Аркадій (до речі, власник прекрасного інстаграму та ТГ-каналу з оглядами книг (часто - рідкісних і невідомих у масовій літературі)) закинув ідею зробити огляд україномовної секції в центральній бібліотеці Чикаго. Не знаю, як було б найкраще це оформити, тому я просто зняла відео всіх поличок😅
Можливо, в когось є ідеї чи поради - пишіть, а я лишаю свій тихий відеоогляд💕
Можливо, в когось є ідеї чи поради - пишіть, а я лишаю свій тихий відеоогляд💕
Forwarded from Пломінь
Блумсдей — день, який назавжди змінив світову літературу.
Джеймс Джойс зробив Дублін одним із найбільш літературоцентричних міст світу. В «Уліссі» місто стає позачасовою замкнутою міфологічною моделлю світу в передчутті апокаліпсису. Сьогодні 16 червня — свято Блума.
Пригадуємо елементарні частинки Джеймса Джойса:
https://plomin.club/bloomsday/
Джеймс Джойс зробив Дублін одним із найбільш літературоцентричних міст світу. В «Уліссі» місто стає позачасовою замкнутою міфологічною моделлю світу в передчутті апокаліпсису. Сьогодні 16 червня — свято Блума.
Пригадуємо елементарні частинки Джеймса Джойса:
https://plomin.club/bloomsday/
Пломінь
До Дня Блума: елементарні частинки Джеймса Джойса - Пломінь
16 червня 1904 року — відбулося перше побачення Джеймса Джойса й Нори Барнакл. Це славнозвісний Блумсдей — день, який назавжди змінив світову літературу; свято, що вже майже сто років відзначають люди по всій планеті.
16 червня
Блумсдей і Джеймс Джойс
Дисклеймер: нічого інтелектуального чи інформативного в цьому дописі не буде.
На рівні побутової читацької естетики мені дуже подобається, коли якісь літературні твори відсилають до конкретних місць або, що ще цікавіше, до днів у календарі. Часто так трапляється у мене, що раптом вирішую читати книгу - а вона починається зі згадки про день, в який я і взяв цю книгу в руки. Як от було з чимось із Дереша чи Невеличкою драмою Підмогильного. Але ні - я не всівся читати Улісса Джойса ні вчора, у Блумсдей, ні навіть сьогодні.
Навпаки, з нагоди цього дня - дня, коли відбувається дія в тексті цієї цеглинки світової класики ХХ сторіччя, - мені б хотілося поговорити про magnum opus Джойса саме як про книгу в целофані 🙂 Саме такою - запакованою в плівку - вона зберігається в мене на полиці. Книга, яка вдома завжди поруч, але якої практично немає, бо я й розкрити її не можу, не наважуючись розірвати упаковку. Стоїть собі та й хай стоїть - менше пилом припадатиме й жовтітиме. І знаю щонайменше одну людину, чия робота напряму пов'язана з літературою, в кого ця книга лежить так само запакована в плівку й чекає свого часу.
Це такий собі феномен всесвітньовідомих книг, чия популярність та впізнаваність абсолютна - як шедевра класики і як мему, - але читати які наважується далеко не кожен із тих, хто активно її обговорює 😄 Повірте, половина інтелектуалів у світі літератури її навіть не відкривали, а ті, хто все ж таки відкрив, - не дочитали й до половини. Десь як християни Біблію. І попри це Біблія активно впливає на їхнє життя - так само як Улісс Джойса досі впливає на літературу та читачів. Бодай же у формі Блумсдею.
Ні, це не мої м'які виправдання того, що я досі не прочитав Улісса - я вже застарий для такого. Я вже з легкістю зізнаюся в тому, що не читав безлічі програмних, так би мовити, текстів з філософії, історії чи художки - й Улісса навряд чи колись прочитаю. Читаний і перечитаний, вивчений та обіграний у безліч способів цей текст уже вплинув на те, на що мав уплинути, й на тих, на кого мав повпливати. Закріпив за Джеймсом Джойсом місце в пантеоні класиків чи то пак зірку на Алеї Слави Літератури. Я ж без тіні лицемірства зізнаюся, що для мене цей текст, ймовірно, буде надто складним і надто довгим для читання. І не соромлюся цього. Ну бо шо його казать, коли воно канєшно...
А Блумсдей можна й відсвяткувати.
Блумсдей і Джеймс Джойс
Дисклеймер: нічого інтелектуального чи інформативного в цьому дописі не буде.
На рівні побутової читацької естетики мені дуже подобається, коли якісь літературні твори відсилають до конкретних місць або, що ще цікавіше, до днів у календарі. Часто так трапляється у мене, що раптом вирішую читати книгу - а вона починається зі згадки про день, в який я і взяв цю книгу в руки. Як от було з чимось із Дереша чи Невеличкою драмою Підмогильного. Але ні - я не всівся читати Улісса Джойса ні вчора, у Блумсдей, ні навіть сьогодні.
Навпаки, з нагоди цього дня - дня, коли відбувається дія в тексті цієї цеглинки світової класики ХХ сторіччя, - мені б хотілося поговорити про magnum opus Джойса саме як про книгу в целофані 🙂 Саме такою - запакованою в плівку - вона зберігається в мене на полиці. Книга, яка вдома завжди поруч, але якої практично немає, бо я й розкрити її не можу, не наважуючись розірвати упаковку. Стоїть собі та й хай стоїть - менше пилом припадатиме й жовтітиме. І знаю щонайменше одну людину, чия робота напряму пов'язана з літературою, в кого ця книга лежить так само запакована в плівку й чекає свого часу.
Це такий собі феномен всесвітньовідомих книг, чия популярність та впізнаваність абсолютна - як шедевра класики і як мему, - але читати які наважується далеко не кожен із тих, хто активно її обговорює 😄 Повірте, половина інтелектуалів у світі літератури її навіть не відкривали, а ті, хто все ж таки відкрив, - не дочитали й до половини. Десь як християни Біблію. І попри це Біблія активно впливає на їхнє життя - так само як Улісс Джойса досі впливає на літературу та читачів. Бодай же у формі Блумсдею.
Ні, це не мої м'які виправдання того, що я досі не прочитав Улісса - я вже застарий для такого. Я вже з легкістю зізнаюся в тому, що не читав безлічі програмних, так би мовити, текстів з філософії, історії чи художки - й Улісса навряд чи колись прочитаю. Читаний і перечитаний, вивчений та обіграний у безліч способів цей текст уже вплинув на те, на що мав уплинути, й на тих, на кого мав повпливати. Закріпив за Джеймсом Джойсом місце в пантеоні класиків чи то пак зірку на Алеї Слави Літератури. Я ж без тіні лицемірства зізнаюся, що для мене цей текст, ймовірно, буде надто складним і надто довгим для читання. І не соромлюся цього. Ну бо шо його казать, коли воно канєшно...
А Блумсдей можна й відсвяткувати.
Як би я не тікав від усвідомлення і прийняття цієї трагічної новини, вона все одно мусить бути озвучена на цьому каналі: днями померла Ірина Маркова.
Навіть якщо досі вам це ім'я не було знайоме, давайте цінувати і пам'ятати її - чудову сміливу і життєлюбну людину, бо вона була цього варта як за життя, так і по смерті.
Ірина Маркова - талановита перекладачка з хорватської та боснійської мов. Її стараннями на світ з'явилися чудові переклади українською мовою творів Іво Брешана, Мілєнка Єрґовича та Славенки Дракуліч. Вона співпрацювала з видавництвом "Книги - ХХІ", де вийшов її перший переклад - роман Азартні ігри з долею Іво Брешана, з видавництвом "Комора", яке надрукувало збірку репортажів Мілєнка Єрґовича Жертвам сниться велика воєнна перемога, роман Астарот того ж таки Іво Брешана та роман Славенки Дракуліч Ніби мене нема(є), а ще - з видавництвом "Komubook", у якому вийшов її переклад роману Пси на озері Мілєнка Єрґовича. Над перекладом епічного роману Рід цього ж письменника Ірина Маркова працювала останнім часом. Це її останній проєкт, втілення якого у видавництві "Комора" Ірина вже не побачить. На жаль...
Пам'ятаю, як знайшов Ірину в інстаграмі й підписався на її соцмережі, коли остаточно вирішив робити у Варшавському університеті дипломну роботу по українських перекладах балканської літератури. Планував ще тоді взяти в неї розлоге інтерв'ю для дипломної, проте все відкладав до кращих - постковідних / повоєнних - часів. А потім - звістка про хворобу Ірини, збори на лікування, довгі місяці очікування, надії на одужання...
Знаючи, скільки лікарняних кіл пекла подолала Ірина, як стійко та наполегливо боролася з хворобою, що ніяк не відступала - досі дивуюся з її витримки. І в цей же час вона продовжувала працювати. Попри все. Переклала величезний роман Єрґовича, заснувала нове видавництво, співпрацювала з літагенцією OVO - і це тільки те, що я знаю.
Особливою несподіванкою стала саме поява "Koimoiakai Publishing House" - видавництва, яке спеціалізується на виданні балканської літератури українською мовою і співзасновницею якого була Ірина. І першим утіленим проєктом видавництва стала публікація роману хорватської письменниці Марини Вуйчич 50 цигарок на честь Єлени саме в перекладі Ірини Маркової. І перших сто примірників цієї книги за передзамовленням розсилали в ексклюзивному пакуванні. Вона прийшла мені ще в лютому настільки гарно запакована, що я досі не наважився розпакувати її. Здається, мій примірник ще й підписаний пані Іриною - та не знаю, коли наважуся заглянути досередини. Хотілося б сказати, що тоді, коли мине біль цієї втрати. Та чи мине він?
Видавництво "Комора" у своєму інстаграмі опублікувало красиве фото Ірини разом з Єрґовичем, таке світле й затишне. Хочеться, щоб його побачили всі й запам'ятали Ірину саме такою.
Ірина Маркова слугує прикладом стійкості для всіх нас. І її смерть - важка втрата перш за все для нашої культури, адже Ірина, молода, талановита й енергійна, ще стільки могла б зробити для промоції балканської літератури в Україні. Її перекладацька спадщина - як міст на Дрині - безцінний та міцний зв'язок наших літератур.
Навіть якщо досі вам це ім'я не було знайоме, давайте цінувати і пам'ятати її - чудову сміливу і життєлюбну людину, бо вона була цього варта як за життя, так і по смерті.
Ірина Маркова - талановита перекладачка з хорватської та боснійської мов. Її стараннями на світ з'явилися чудові переклади українською мовою творів Іво Брешана, Мілєнка Єрґовича та Славенки Дракуліч. Вона співпрацювала з видавництвом "Книги - ХХІ", де вийшов її перший переклад - роман Азартні ігри з долею Іво Брешана, з видавництвом "Комора", яке надрукувало збірку репортажів Мілєнка Єрґовича Жертвам сниться велика воєнна перемога, роман Астарот того ж таки Іво Брешана та роман Славенки Дракуліч Ніби мене нема(є), а ще - з видавництвом "Komubook", у якому вийшов її переклад роману Пси на озері Мілєнка Єрґовича. Над перекладом епічного роману Рід цього ж письменника Ірина Маркова працювала останнім часом. Це її останній проєкт, втілення якого у видавництві "Комора" Ірина вже не побачить. На жаль...
Пам'ятаю, як знайшов Ірину в інстаграмі й підписався на її соцмережі, коли остаточно вирішив робити у Варшавському університеті дипломну роботу по українських перекладах балканської літератури. Планував ще тоді взяти в неї розлоге інтерв'ю для дипломної, проте все відкладав до кращих - постковідних / повоєнних - часів. А потім - звістка про хворобу Ірини, збори на лікування, довгі місяці очікування, надії на одужання...
Знаючи, скільки лікарняних кіл пекла подолала Ірина, як стійко та наполегливо боролася з хворобою, що ніяк не відступала - досі дивуюся з її витримки. І в цей же час вона продовжувала працювати. Попри все. Переклала величезний роман Єрґовича, заснувала нове видавництво, співпрацювала з літагенцією OVO - і це тільки те, що я знаю.
Особливою несподіванкою стала саме поява "Koimoiakai Publishing House" - видавництва, яке спеціалізується на виданні балканської літератури українською мовою і співзасновницею якого була Ірина. І першим утіленим проєктом видавництва стала публікація роману хорватської письменниці Марини Вуйчич 50 цигарок на честь Єлени саме в перекладі Ірини Маркової. І перших сто примірників цієї книги за передзамовленням розсилали в ексклюзивному пакуванні. Вона прийшла мені ще в лютому настільки гарно запакована, що я досі не наважився розпакувати її. Здається, мій примірник ще й підписаний пані Іриною - та не знаю, коли наважуся заглянути досередини. Хотілося б сказати, що тоді, коли мине біль цієї втрати. Та чи мине він?
Видавництво "Комора" у своєму інстаграмі опублікувало красиве фото Ірини разом з Єрґовичем, таке світле й затишне. Хочеться, щоб його побачили всі й запам'ятали Ірину саме такою.
Ірина Маркова слугує прикладом стійкості для всіх нас. І її смерть - важка втрата перш за все для нашої культури, адже Ірина, молода, талановита й енергійна, ще стільки могла б зробити для промоції балканської літератури в Україні. Її перекладацька спадщина - як міст на Дрині - безцінний та міцний зв'язок наших літератур.