А придбати книгу "Розділена династія" Фабіана Бауманна за ціною 520 грн можна в онлайн-крамниці видавництва → https://bit.ly/4kMJsZZ

1938 року молоді соціал-демократи вважали себе «солдатами Бенеша». Це було передусім заслугою чехословацького президента, який від початку свого терміну урядування робив усе, щоб покращити імідж армії, модернізував її та готував до неминучого наближення — як він пророкував — війни.

Бенеш поринув у вир оборонних приготувань із властивою йому енергією та методичним підходом. Щотижня він проводив одну зустріч із міністром національної оборони, іншу — за участи найвищих рангою генералів і шефа французької військової місії.

Він відвідував підрозділи та лінії споруджуваних укріплень, спостерігав за великими маневрами та артилерійськими навчаннями. Президент розпитував про технічні подробиці, терпляче вислуховував пояснення генералів над аркушами мап, оглядав озброєння та спорядження вояків. А головне: він невпинно боровся за гроші на модернізацію та розширення армії.

Жоден чехословацький політик не зробив для збройних сил більше, ніж цей президент, який навіть ніколи не служив у війську й кожним своїм жестом справляв враження невиправного цивільного.

Чи вистачить зусиль Бенеша, щоб підготувати країну до неминучої війни? Чи зможуть чехословацькі війська стати на захист своєї батьківщини, коли загроза стане реальністю? Читайте у книзі Пйотра Маєвського «Коли спалахне війна. 1938. Аналіз кризи» → bit.ly/3XcHus3

Краса природи та цілющий клімат повсякчас вабили до Криму українських митців!

У різний час в Алупці лікувалися Володимир Антонович і Тадей Рильський, Олександр Кошиць і Наталя Полонська-Василенко. Поетеса Христя Алчевська навідувалася до Алушти ледь не щоліта. У її творчості багато поезій про Чорне море, про Кримські гори.

Художник Іван Труш змальовував тамтешні краєвиди. Леся Українка бувала на півострові неодноразово, лікувалась сама й рятувала смертельно хворого нареченого. Ці візити надихнули на створення поетичного циклу "Кримські спогади". Меценат Євген Чикаленко хотів облаштувати біля Алупки санаторій для "підстаркуватих письменників". А от для Степана Руданського та Михайла Коцюбинського півострів став місцем праці. "Там краще, ніж деінде", — відгукувався Коцюбинський про Алупку. "Крим зробив на мене таке сильне враження, що я ходив тут, як уві сні".

Письменник цікавився життям кримських татар — першим серед українців описав їхнє життя.

Його донька Ірина пригадувала: "Альбом із знімками татар у національному вбранні, філіжанки до кави з чорної маси, поцяцьковані тонким орнаментом; білі тахе — тюбетейки, червоні з чорними китицями фески; чадри, гаптовані сріблом; високі плетені кошики з-під кримського винограду; люлька з довгим чубуком, оздоблена китичками з червоного й зеленого сап’яну; круглі, обточені морською хвилею камінці; засушені морські коники, зірки; уламки білих і рожевих коралів — всі ці сувеніри Криму, привезені батьками з попередніх подорожей, вводили нас у цей казковий світ".

Про те, як наші митці відпочивали у Криму читайте у матеріалі на нашому сайті → https://bit.ly/43YliE8

У жовтні 2023 року швейцарські експерти ретельно дослідили трамвайну інфраструктуру Львова та перевірили її технічні характеристики. Важливими критеріями були стан і ширина трамвайних колій, їхні викривлення та вигини, електропостачання тощо. Тоді ж відбулась зустріч у Львівській міській раді, в якій взяли участь представники міста, Посольства Швейцарії в Україні, ЛКП «Львівелектротранс» та депутатського корпусу ЛМР та ВРУ.

«Вагони Vevey мають понижений рівень підлоги, — зазначає Ірина Іванишин. — Це дає доступ до транспорту для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення. Проєкт вдалось втілити завдяки успішній комунікації зацікавлених сторін, інтенсивній професійній та інформаційній активності нашого підприємства у соцмережах і можливості вільної комунікації з аудиторією».

Швейцарці погодили ще один проєкт – «Базельські трамваї для Львова». Відповідний меморандум підписали у грудні 2024-го.

«Нам не лише безоплатно передадуть трамваї, а й надаватимуть запчастини, обладнання і матеріали, які зносяться під час експлуатації, – розповідає головний інженер ЛКП «Львівелектротранс» Володимир Ковалів. – Протягом місяця швейцарці навчали наших водіїв і технічний персонал. Срібна призерка трамвайного чемпіонату TRAM-EM 2022 Ірина Козак отримала відповідний сертифікат і стала основною інструкторкою з навчання решти наших водіїв.

Курсуватимуть трамваї Vevey на маршрутах, поблизу яких є лікувальні чи реабілітаційні центри. Саме вони передбачають більшу кількість пасажирів, для яких доступність до інклюзивного громадського транспорту є вкрай актуальною. Загалом ми розраховуємо на тривалу експлуатацію отриманого рухомого складу – до десяти років».

Про експорт трамваїв до Львова читайте у нашому новому спецпроєкті → https://trams.localhistory.org.ua/

Фото: Бернський трамвай у Львові.

“Procter&Gamble пропонує тобі взяти участь у кампанії ”Дякую, мамо””, – мій агент Брант продовжує завалювати мене пропозиціями.

Минулого тижня завдяки йому моїм спонсором стала Toyota. За якихось кілька місяців зі спортсменки, що майже не має підтримки, я стала спортсменкою, яку підтримують кілька найбільших світових брендів.

Але ця пропозиція… Я на сьомому небі від щастя. Участь у цій кампанії — Procter&Gamble вшановують матерів спортсменів, — найбільша подяка, яку я можу висловити своїй мамі. Вона, як ніхто, заслуговує на визнання та вшанування. Усі батьки чимось жертвують. Але жертва моєї мами була геть іншого масштабу. І ось тепер у всьому світі дізнаються, яка вона неймовірна.

“Навіть у найшаленіших мріях я не могла уявити, що зніматимусь у рекламі для компанії ”Fenty Beaty”, що належить Ріанні. Але це гламурне фото несе повідомлення: усі люди, незалежно від кольору шкіри і форми тіла заслуговують бути видимими”.

Про шлях від спортсменки без підтримки до обличчя світових брендів та героїні кампаній, що змінюють уявлення про красу й спорт, читайте у мемуарах Оксани Мастерс → https://bit.ly/40oOWT5

“Чому люди зі схожим соціальним і культурним походженням усвідомлювали себе представниками двох різних націй? Яку роль відіграли окремі особи у виникненні націоналістичних конфліктів? І як національний поділ між росіянами та українцями став актуальним в освіченому київському суспільстві — настільки, що люди були готові померти за своє бачення національної спільноти?

Родинна історія Шульгиних пропонує багатий матеріал, щоб відповісти на ці запитання.

Її члени брали участь у дебатах про національну належність своєї землі упродовж трьох поколінь. У 1830-х, коли спільні предки двох гілок родини переїхали до Києва, доволі типовим було поєднання регіонального патріотизму з лояльністю до російської культури та імперії. Однак коли у середині ХІХ століття спалахнули перші конфлікти між українськими патріотами та російськими лоялістами, історик Віталій Шульгин зайняв чітку проросійську позицію.

У 1864 році він заснував газету «Кіевлянинъ», осердя російського лоялізму в регіоні. Племінник Віталія, Яків, обрав зовсім інший шлях. Відкинувши проімперську політику свого дядька, він пішов за прикладом своїх радикальних університетських учителів і переосмислив себе як українського соціаліста.

Це перетворення поділило родинне дерево на дві гілки. Після чотирьох років сибірського заслання Яків активно працював вдома. Разом із дружиною Любов’ю своїх чотирьох дітей виховали українськомовними патріотами і противниками царату. Тимчасом молодий економіст Дмитро Піхно пішов протилежним шляхом. Будучи вихідцем з українськомовного села, він одружився із вдовою Віталія Шульгина, очолив родинну газету і продовжив шлях імперської лояльности та російського націоналізму.

На початку ХХ століття естафета перейшла до дітей Якова та Дмитра. Під час революційного періоду та подальшої громадянської війни вони воювали по різні сторони. Після перемоги більшовиків усі вцілілі Шульгини втекли до Західної Європи, де долучилися до формування російського та українського емігрантських середовищ”.

Докладніше про національний вибір родини Шульгиних та їхню роль у київському суспільстві читайте у книзі “Розділена династія. Родинна історія російського й українського націоналізмів” → https://bit.ly/4kMJsZZ

14 червня 1891 року у селі Зашків поблизу Львова народився Євген Коновалець.

За своє життя він був підданим імператора Австро-Угорської імперії, громадянином Української Народної Республіки, згодом — Литви. 

А у 26 років став однією із ключових постатей в обороні української державності й організував тисячі людей в боротьбі за національну справу.

https://localhistory.org.ua/texts/statti/dnk-polkovnika-ievgena-konovaltsia/

"Стій! А то буду стріляти!" – грубий голос зупинив подружжя Мурашків біля їхнього дому у Києві. Вони якраз поверталися від сусідів та прострочили комендантську годину. 

Це була ніч на 15 червня 1919 року. Після короткого допиту озброєні матроси забрали художника. 

Наступного дня його знайшли мертвим. 

Уже понад століття загибель класика українського живопису залишається нерозкритою. Утім знахідки останніх років вселяють надію пролити світло на події минулого.

Про життя Олександра Мурашка та обставини його смерті розповідає Дар’я Добріян у матеріалі ↓
https://localhistory.org.ua/texts/statti/smert-murashka-khto-i-za-shcho-vbiv-ukrayinskogo-khudozhnika/?fbclid=IwY2xjawK2nPFleHRuA2FlbQIxMQBicmlkETEwNXJFc0lUUEFkWUpvRWkzAR7Qac2VVef_XNr7rIXdl_RFxM-b7uLwPLvY3f1NEOOSbtQJB1yUMpTU9O98fA_aem_Sr-FkfTGJ8Bj3w0FxOcs0A 

84 роки тому народився Іван Миколайчук, актор, режисер, сценарист та письменник. Його називали “душею українського кіно”!

Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі “Сон” та Івана Палійчука у “Тінях забутих предків”. Знімався в них одночасно, навчаючись на 2-му курсі.

Він зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та втілив дві режисерські роботи.

“Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко”, – казав Сергій Параджанов.

Про артиста, який жив мистецтвом читайте у матеріалі Сергій Тримбача → https://bit.ly/4kEgWsV