Видатний філософ-антиутопіст Олдос Гакслі попереджав: божевільні звертаються до самої суті людини – її пристрасті й інстинктів, тому завжди є небезпека, що хтось за цим піде. Апеляція до найнизовинніших страхів та інстинктів – це не божевілля, це – технологія.

Спочатку було шкода, а тепер не дуже шкода сограждан, які щиро очікують надможливого від пересічних. Нічого ж не змінилося, ніхто ж не змінився: війна застала на найвищих посадах найгірших.

Свої апогеї вони вже давно пережили, потягнувшись від безвиході за висотою власного народу в перші місяці вторгнення. А тепер, коли народ після рекордно-неймовірного стрибка прогнозовано приземлюється, найгірші теж вернулися до своїх тіл і діл.

Маючи в анамнезі лише гру як професію і формотворчість як філософію, ці персонажі пішли своїм протореним шляхом, який вони найкраще розуміють: ЗОБРАЖАТИ.

Примірка неприродних ролей пройшла на відмінно. В силу своєї органіки й походження вони можуть потужно вживатися. Вони війну, врешті, й розцінюють як зйомки байопіка про себе.

Кожен із них – ще не Каїн, але вже Кай. Від Кая до Каїна – навіть не крок, а пів.

Багато переосмислень чекають нас попереду. Самонавіювання й самопрограмування невпинно слабнуть. Потрібні раціональні відповіді на раціональні виклики. Без них усяка бравада перетворюється в художній свист.

Головне тепер – самим не стати Каями.

Кай розчаклувався, коли заплакав, і з його ока випав осколочок зачарованого дзеркала.

На Radio UA Chicago ця розмова вийшла напередодні «ночі возмєздія», та публікую її сьогодні. Від того ще більшої випуклості набувають думки, вимощені на антитезі до емоційних гойдалок в амплітуді одного тижня від «ура» до «біда».

Трампова аналогія з хокеєм «треба дати їм побитися, раз дуже хочуть» була виказана теж уже після чиказького етеру, але в нього лягає ідеально. Ображатися на цей словесний пасаж нема сенсу, бо все сказано чисто по-трампівськи: вкрай неоковирно і вкрай точно водночас.

Можна скільки завгодно вправлятися в полум’яній риториці, але всі останні дії міцно грають на трампову підміннопонятійну тезу про «дві сторони війни». В очах третіх сторін ми вже не просто слабша жертва – ми вже рівноцінна сторона війни. А це за собою тягне кратно вищу ціну за продовження війни, ескалованої вже не лише віроломним ворогом-окупантом.

Супроти цієї тези треба виставляти не відосики з беззубим моралізаторством «хто телефонує путіну – той співучасник», а набагато якіснішу стратегему поведінки. Звісно, для цього треба вміти грати ще й розумом, а не лише м’язами й по піаніні.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=RsWkgLuLD_E

Опитування КМІСу «Скільки ви готові терпіти нужди війни» потребує кількох засадничих зауваг.

1. Нема сенсу щось подібне запитувати в умовах безвиході. Глухих не запитують про симфонічну музику. Питання «Скільки ви готові терпіти війну» є беззмістовним в умовах, коли від респондента взагалі нічого не залежить: ні тривалість війни, ні її інтенсивність, ні вправність ведення, ні планування, ні виконання, ні визначення цілей.

2. 60% готових «терпіти стільки, скільки треба» - це не показник усвідомленої терплячості-витривалості-стійкості, чи готовності стояти до кінця, чи наміру воювати до останнього. Це – показник БЕЗСИЛЛЯ.

3. Люди будуть у горнилі війни доти, доки вона кипітиме, бо іншого вибору нема. А де нема вибору – там діє фатум. Фатум, підкріплений неможливістю впливати, не передбачає добровільної згоди.

4. Поза тим, кожен п’ятий (20%) готовий терпіти війну лише 6 місяців (до нового року). Ця цифра – квінтесенція всього опитування. Кожен п’ятий – це вже не критична, а робоча маса потенційного протесту проти ідеї вічної війни.

5. Додаємо сюди 6% тих, хто готовий терпіти війну лише рік – і отримуємо пропорцію: кожен четвертий має запасу міцності на рік, не більше.

6. У регіональному розрізі: терпіння прифронтових районів (Схід, Південь) уривається. Евентуально це означає поступове зниження опірності найзагроженіших регіонів до ймовірної окупації.

7. У віковому розрізі найвищий відсоток (64%) безкінечного терпіння – це пенсіонери. Натомість лише половина продуктивного віку стоїть на платформі вічного терпцю.

8. Класика всіх опитувань у демографічно спотвореній країні – це коли найбільш продуктивне й працездатне населення повністю розмивається кількісно більшим (і основним) сегментом старшого населення, яке прямої участі у війні вже не бере й не братиме, але формулює всі найвищі планки, реалізація яких уже не їхня справа.

МВФ оприлюднив прогноз для світової економіки на 2025-2026 роки. Для розуміння: до чого готується світ:

• Запроваджені Трампом мита зіб’ють глобальне зростання на 1%.

• ВВП росії має впасти втричі, якщо санкції діятимуть далі.

• Зростання розвинених економік не перевищуватиме 1,4%.
• Зростання економік країн, що розвиваються, впаде до 3,7%.

• Паливо подешевшає на 8%.
• Ціни на нафту та вугілля впадуть на 16%.
• Зате зросте ціна на газ – до 23%. Істотна причина – припинення транзиту рос.газу через Україну.
• Ціни на непаливну сировину й харчі зростуть на 4,4%.

• В Європі та США знизяться процентні ставки. А от в Японії підвищаться, через що Японія не зазнає інфляції.

• Європа матиме ріст споживання в умовах зростання реальної зарплати + пом’якшення фіскальної політики (на цьому тлі податковий рекет в Україні виглядає анахронізмом).

• Найкращий прогноз – для Іспанії: ріст економіки 2,5% (завдяки відбудові після повеней).
• Британія стоїть міцно за рахунок золотих облігацій і вміло регульованих цін на енергоносії.

• ВВП Китаю ростиме на 4% (торік було 5%).
• Ріст в Індії стабільний: 6% (завдяки приватному споживанню, особливо в селі).
• Туреччина: зростання 3% завдяки змінам у монетарній політиці.
• Латинська Америка: спочатку ріст буде 2%, потім 2,4%. Найгірше буде Мексиці (через тарифи Трампа).

• Близький Схід буде рости через стабілізацію війни.
• Африка на південь від Сахари буде рости на 4%.

• Україна: ВВП фактично стоятиме на місці. Буде зменшення укр.експорту (як сировинний додаток світової економіки ми залежні від чужих економік).

- Пе-до-філ! Пе-до-філ! – одушевлено скандує народ, який у 2019 році обрав президентом груна причинним місцем на піаніні.

- Пе-до-філ! Пе-до-філ! – через Атлантичний океан зі смішком вигукує місцевий електорат після того, як у 2019 році обрав президентом гумориста, який порівнював свою країну з проституткою, яка всім дає.

Я дуже спокійний за Америку. Особиста чвара між Трампом і Маском аніяк не вплине на стійкість інституційної демократії держави №1. Які би компромати не виганяли обидва вчорашні друзяки-нерозлийпиво – від того Америка не розсипеться ртуттю на окремі штати, а долар не знеціниться з 8 до 42.

Усі передвиборчі дуети зазвичай розвалюються в перші ж пів року. Наприклад, із переможної команди Вечернего Квартала зразка 2019 через рік не залишилося нікого, з ким досягнувся тріюмф. Так працює велика політика й високі інтереси: взаємовигода від синергії моментально зникає, коли переможець отримує своє, тобто найвищу посаду. Через це проходила більшість зіркових команд у більшості країн, де кількість спільно вдутого бурбону напередодні виборів дорівнює кількості розчарувань і образ після виборів.

Маску потрібне державне фінансування космічних програм. Трампу потрібні космічні програми. Всьо в них буде добре. На відміну від скандувальників через Атлантичний океан.

Менше би думали про то, а більше про своє.

Недільний ранок, та ще й на Зелені Свята, несила розпочинати текстом, тож використаю нагоду музично привітатися і в такий спосіб привітати мого товариша Володимира Окілка з днем народження: 48.

Доля звела мене з Володимиром у далекі дореволюційні часи, коли він став півфіналістом «Голосу Країни». У 2013 році наживо в новорічній студії Прямим Текстом Окілко виконав італійський стандарт Per Te. Перекладається «для тебе».

Володимир Окілко вже 10 років мешкає в США. Там і наздожене його власний виступ 12-річної давності, коли все було по-інакшому й дуже зелено.

Тепер в українців мали би закипіти мізки при розгадці тупикової головоломки: яким чином заклик до евакуації Сум корелюється з офіційним нав’язаним наративом-самообманом про «кордони-1991 і ніяк не інакше».

Людям, які состоять у позаурочному гуртку «Ні Сантиметра Землі», тепер треба якось самим собі пояснити рекордну втрату територій за останній рік – і при цьому соціологічний ріст довіри до керівника гуртка, який ці рекордні втрати забезпечує.

Трибунам затятих, які оспівують вічну війну й пожиттєву боротьбу, перебуваючи найдальше від неї, тепер треба остудити свої розгарячені голови у перерві між вигукуванням палких кричалок і задуматися над лінійним арифметичним рівнянням «що краще: зупинити війну на мінус 4 області чи йти до кінця, тобто до мінус 8»?

Усе, що відбувається на грунті, ніяк не корелюється з усім вербальним, що продукує рот на щовечірніх відео. Усе, що наяву мчить до масштабної катастрофи рівня «мінус 8», ніяк не відповідає віртуальним ілюзіям, сформульованим на базі недосяжних мріянь.

Небажання розглядати погані варіянти проміжного, але припинення війни веде до розгортання катастрофічно поганих сценаріїв, у порівнянні з якими стамбульські ескізи Арахамії ще видаватимуться супер-пупер.

Такі інтерв’ю, як це, належать до розряду глибинних, тому для мене воно трикрат вартісніше від коментування поточного.

За його епіграф візьму думку, сказану на початку цієї ціннісної розмови: нам не пасіонарії потрібні найбільше, а мислителі. Бо гіперактивністю не заміниш відсутність візії, навіщо й заради чого активничати. Ентузіязм не замінить метушню наосліп. Діяльний чин не замінить розмитості чи схибленості цілей.

Тому так: не пасіонарії нам потрібні, які спітніло гасають від спалаху до спалаху, від збору до збору, від виклику до виклику, від проблеми до проблеми – а мислителі, які всьому цьому броунівському рухові нададуть осмисленості й кінцевості. Щоб діяти результативно, а не просто діяти в режимі безконечності – треба мати чітку візію, базу, парадигму. Їх створюють мислителі, візіонери, інтелектуали, гуманітарії.

Якраз через те, що вони тупо нікому не потрібні в процесі гіперактивної біганини по колу; через те, що суспільство тваринно боїться дискутувати про глибинне й далекосяжне – якраз тому завзята пасіонарщина перекриває розмитість бачень.

Ділюся цим інтерв’ю з поміткою «основне тіло айсберга завжди під водою»:
👇
https://www.youtube.com/watch?v=24fKK9Iv1K0

А чого бульбашка так невдоволено булькає на слова Марії Берлінської про те, що «всі жінки й усі від 18 років будуть мобілізовані»?

Ну а чого ви хотіли? Гляньте на соціологію, в якій перші рядки стабільно посідає високоліквідна мрія про «кордони 1991 року», «виведення російських військ з усіх окупованих територій», «капітуляція й розпад росії» тощо.

Все ж просто. Той, хто встановлює ультимативно-найвищі планки вимог до закінчення війни, той має особисто взяти участь у реалізації своїх побажань. Хто утверджує й сповідує завідомо максималістські наративи – той не повинен накидатися на когось, хто скромно нагадує, що супервисока позиція повинна бути підкріплена безпосередньою посвятою. Не можна доручати комусь іншому виконувати свої пафосні ідеї, а самому лише вболівати збоку й наперед затарюватися поминальними лампадками за гуртовими цінами.

Усі ж проти перемовин. Усі ж проти поступок. Усі ж проти компромісних виходів із війни. Усі ж проти пошуків бодай якихось варіянтів, бо жоден інший варіянт, бачте, не влаштовує. Усі ж категоричні, незламні й до кінця. Відповідно: жінки і всі з 18 років, хто встановлює найвищі планки – той уже має розминати м’язи для стрибка.

Тупик - це коли нерозумні ще й залежні. Люди вірять у чужу правду здебільшого тому, що бояться власної.

Війна – це унікальний шанс вернути собі вкрадену країну. Всі ці роки ми тут начебто й жили, але весь гуманітарний простір й адженду цінностей нам формували або зайди, або вороги.

Саме тому планка війни стоїть набагато вище над територіями і довоєнним укладом життя.
Коли я чую схлипування утомльонних сограждан на тему «як же ж хочеться, щоб усе вернулося, як було до війни» - то мене тіпає. Бо «як було до війни» - це найпаскудніше й найпринизливіше побажання.

Якраз навпаки: війна сталася саме тому, що «до війни» все українське присікалося, висміювалося, заганялося в рустикальну нішу і не було домінантним. Тому й війна. Тому й окупант забирає собі подібне. Тому й прийшов за своїм соотєчественником, заздалегідь вирощеним в умовах русифікації й денаціоналізації.

Оце своє «як було до війни» треба забути, як страшний сон. Бо все тут будувалося не для українця й не під нього, а під креола, в якого з колонізатором значно більше виявилося спільностей.

«Як було до війни» - то краще би не було.

У цьому інтерв’ю я цілий пасаж присвятив новому для вкраїнського вуха поняттю лімітроф.

Лімітроф із латині – це провінція на кордонах імперій. Усі імперські концепти включають у себе лімітрофи – сателітні держави, що служать проміжним простором між імперіями і рештою світу.

В нашій збоченій кучмівській традиції термін лімітроф був замінений на більш тривіяльне слово буфер. Це – про нас. Ми були багатолітнім лімітрофом російської імперії, причому були зі свинським задоволенням, сидячи на двох стільцях: половина народу зі своїх морд вивергала руский язик і безлімітно споживала усе російське, при цьому бажаючи мати в кишені долари, європейський добробут і західні блага.

У доктрині Великого Лімітрофу простір довкіл росії описується як пояс лімітрофів, які наче виокремлюють росію від Європи ціною власної проросійськості.

Трикляте пограниччя України цивілізаційно означає приреченість перебувати у поясі Великого Лімітрофа. Питання лише – чиїм лімітрофом бути. Росія веде цю війну за те, аби Україна далі була її нейтральним лімітрофом. Ми ж ведемо цю війну за право бути лімітрофом Європи: сутнісно й формально належати до західної цивілізації, тісно прилягаючи до черева російської імперії.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=24fKK9Iv1K0

The National Interest. Провідне консервативне видання США надрукувало блискучу статтю Карлоса Роа, знаного геополітичного стратега й аналітика. Такі тексти в нас узагалі не висвітлюються, тож – основні тези:

…Уперше з часів Другої Світової завдано ударів так далеко вглиб росії – причому без десанту і без танків, а лише з непомітно припаркованих фур.

…Україна, природно, перебільшує цифру уражених літаків, але все одно: це безпрецедентний удар по ядерній державі, здійснений неядерною.

…Тепер ритм війни зміщено з переговорів назад до ескалації. Всі табу зруйновані. Скринька Пандори відчинена.

…Якщо дрони можна розгортати з вантажних контейнерів будь-де, то практично будь-який порт, залізнична станція чи стоянка стає потенційним стартовим майданчиком.

…Будь-яка країна, яка має доступ до дешевих безпілотників та кілька офіцерів логістики, може здійснити удар на великій відстані без авіаносців чи гіперзвукових ракет.

…Це спосіб для малих держав проявляти силу далеко за межі своєї території.

...Ми вступаємо у добу воєнних дій, де дрони вилітають не з військових баз і їх не можна ідентифікувати.

…Якщо будь-який контейнер може приховувати рій дронів, то будь-який контейнер може стати мішенню. Це створює моторошну петлю.

…Для москви це приниження. І це точно призведе до ескалації. Те, що зробила Україна, є рішучим відхиленням від норми.

…Слід очікувати, що НАТО переосмислить безпеку портів та аеродромів. Треба думати, як роззосередити і маскувати літаки.

…Операція «Павутина» поставила Трампа в позу «змиритися або замовкнути». Якщо він продовжуватиме наполягати на припиненні вогню, то ризикує здатися відірваним від реалій.

…Інструменти сучасної війни дешеві, розпорошені та нерегульовані. Війни можуть стати вічними.

Для НАТО невигідне припинення війни в Україні.

Це одкровення генсека Рютте є квінтесенцією всього того, що я неодноразово висловлював останні пів року: метою розумного Заходу є капсулізувати війну на нашій території й наших цвинтарях, раз уже Україна відмовилася поступатися й так уже втраченими територіями. Вибір довговічної війни, на думку Заходу, є нашим добровільним вибором після відхилення трампової формули припинення війни.

Відповідно: гроші й зброю будуть давати – лиш би безсмертні герої собою пиняли орду й приймали весь її удар на себе, поки мудріші й прагматичніші в плановому порядку підлатають свої оборонні бюджети й укріплять свою оборонку до такого рівня, який унеможливить дальшу інвазію росії.

Такою є гола логіка всіх сторін.

Де тут наш інтерес і наші цілі – треба питати в непомильних бетменів, які у вічну війну теж заходять зі своїми шкурними мотивами, видимими неозброєним оком.

Там ніколи не було, нема і не буде їхніх дітей. І цим усе сказано.

Моя рекомендація: не читайте західну пресу; не відстежуйте світову аналітику; не цікавтеся альтернативними до зеленомафіозних поглядами на плин та перспективи війни; не вчитуйтеся дальше заголовків; не мучте себе експертними лонгрідами; не занурюйтеся в об’єктивність і професійність оцінок; не обтяжуйте себе серйозними питаннями; не вантажте себе тяжкими рефлексіями; відмахуйтеся від кожного прогнозу, що розходиться з вигуком «ура»; плюньте в кожного, хто бачить ситуацію ширше й глибше – воістину ж бо набагато легше нічого не розуміти, нічого не бачити, нічого не проглядати на кілька кроків уперед, нікого не слухати, крім глашатаїв на зеленій зарплаті.

Мій сьогоднішній відеоблог – для тих других:
👇
https://www.youtube.com/watch?v=OXgIVVPLsnw

Готовність до поступок. Соціологія КМІСу.

Готовність до територіяльних утрат:
52% ні
38% так
10% невідомо

Динаміка готових утрачати території з початку війни:
Готових утрачати було 10%, стало 38%
Не готових було 82%, стало 52%

Ставлення до офіційного визнання окупованих територій російськими:
68% проти
24% за

Ставлення до втрати 4 областей включно з нашими підконтрольними:
78% проти
15% за

А що, якщо віддати території, проте не визнавати цю втрату офіційно:
48% проти
43% за

Що про втрату територій думає найбільший загрожений прифронтовий регіон – Схід:
48% готові втрачати
30% ні
22% вагаються

Замість висновків:

1. З усіх варіянтів неминучої втрати територій українцям найбільше підходить римейк 2014 року: віддати фактично загарбані території, але не визнавати це офіційно, присвоївши їм статус невизнаних.

2. Маємо розполовинення народу в ставленні до територіяльних утрат: 52 на 48.

3. За час війни майже вдвічі (з 82% до 52%) впала кількість затятих, тоді як у 4 рази побільшало готових іти на територіяльні поступки (з 10% до 38%) + 10% не мають власної думки.

4. Найбільшу готовність жертвувати територіями проявляє Схід, до якого війна прилягає найщільніше: 56% готові вже завтра втрачати території, офіційно не визнаючи цю втрату. А 48% Сходу готові втрачати території в принципі.

5. Офіційне визнання окупації найбільше підтримує Південь (30% за) і Захід (25% за).

6. Передачу росії навіть не окупованих нею областей найбільше підтримує Захід (17% за). По суті, це позиція переселенців і внутрішніх біженців.

7. Базова цифра: кожен четвертий готовий офіційно віддати Росії загарбане взамін за мир.

Західні вливання й допомога у травні.

Світовий Банк:
84 млн доларів на зруйноване житло

Європейський Банк Реконструкції та Розвитку:
Діють 12 проєктів на 2,4 млрд євро, з яких 60% - енергетика.

Європейський інвестиційний банк:
Діють 23 проєкти на 4,4 млрд євро (транспорт і захист підстанцій)

Банк Розвитку Ради Європи:
50 млн євро на житло для ВПО

ЄС:
1 млрд євро – транш у держбюджет

Німеччина:
66 броньовиків, боєприпаси для танків, 4 кінетичні машини, 38 тисяч боєприпасів для зеніток Gepard, ракети для ППО, 3 артилерійські установки, 28 тисяч боєприпасів, 230 дронів, 6 броньованих евакуаторів, 4 машини для розмінування, 2 мінних трали, 41 радар, 187 лазерних далекомірів, 92 інфрачервоні біноклі, 3 прикордонні патрульні авто, 55 підводних буксирувальників, 917 гранатометів, 4500 гвинтівок, 150 000 джгутів; 534 спальні мішки

Франція:
• 10 млн євро на Чорнобиль
• Франція передає всі виготовлені в 2025 р. артилерійські установки CAESAR (8 на місяць)

Бельгія:
Виділено 1 млрд євро (100 броньованих швидких, 5 морських апаратів, дрони, шоломи, прилади нічного бачення, 16 тисяч одиниць зброї, 20 зеніток Cerber і танк Leopard)

Швейцарія:
Сплатила замість України внесок 6,4 млн євро в ЄБРР

Італія:
400 списаних БТРів

Словаччина:
84 млн євро на енергетику

Нідерланди:
Остання партія F-16

Данія:
628 млн доларів (артилерія)

Швеція:
500 млн доларів (розмінування, дрони, проплата техніки для ЗСУ)

Фінляндія:
90 млн євро на боєприпаси

Латвія:
Закладено 2,75 млрд євро на дрони

Якщо від західних і американських оцінок Павутини відняти всю хвалебно-позитивну частину, яка, безумовно, має місце й підстави, натомість сфокусуватися суто на професійних міркуваннях, то тепер фахівці, заскочені зухвалістю й креативністю операції, думають на майбутнє про таке:

1. «Павутина» - це перша в історії атака неядерної держави на ракетоносії ядерної держави. Це бʼє по концепції ядерного стримування.

2. Операція «Павутина» відкрила скриньку Пандорри: тепер кожна сторона війни захоче атакувати ворога з його території. Якщо дрони можна розгортати з вантажних контейнерів будь-де, то будь-який порт, залізнична станція чи стоянка стає потенційним стартовим майданчиком.

3. «Павутина» відкриває нову еру воєнних дій, коли дрони вилітають НЕ з військових баз, тож їх не можна ідентифікувати. У війну привносяться притаманнні більше для тероризму елементи ударів зі середини (носія вибухівки простіше запустити в безпосередній близькості до цілі).

4. Росія радо підхопить цю ініціятиву, бо має неспівмірно потужніші ресурси для диверсій. Незабаром дронні атаки можуть відбуватися без оголошення повітряної тривоги й пусків із території ворога.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=OXgIVVPLsnw

Сьогодні 51 рік, як помер Юліус Евола – італійський філософ, езотерик, традиціоналіст, расист, консерватор, неоязичник, ідеолог ультраправих рухів. Для ознайомлення з суперечливістю Еволи – дрібка його цитат:

• Кожен володіє свободою настільки, наскільки того заслуговує.
• Сліпі, погодившись на те, щоб їх вели зрячі, наполягають на тім, аби цих зрячих відбирали вони самі.
• Нерівність людей – це настільки очевидна річ, що не хочеться тратити слова на її докази.
• Базовим принципом, який лежить в основі всякого виправдання війни, є героїзм. Війна надає людині шанс пробудити героя, що спить усередині. Війна висаджує в повітря рутину комфортабельного життя. Момент, коли індивід стає героєм, навіть якщо це остання мить його земного життя, переважує затяжне існування посеред сірості міст.
• Сучасне суспільство не просто опустилося до рівня суто матеріяльних і фізичних цінностей, але й не хоче помічати існування інших рівнів.
• Мудра людина, втративши почуття ненависті, дозріла до безплідності.
• Кров героїв священніша від чорнил мудреців і молитов вірян.
• Майже не лишилося нікого, хто вмів би наказувати й підкорятися. Абсолютна відданість повністю щезла в посередності колективу.
• Війна є частиною любові: самці, шматуючи один одного на куски, хміліють.

Так і занотуєм: якби вчасно в суспільстві не здійнявся хай, то зелені узурпатори тихцем накупили би на 31 млн грн щитів для розгону мирних демонстрацій.

Прекрасна штука – воєнний стан. Дозволяє позбавляти прав усіх і кожного, крім себе, незламно-бункерних. Призупиняє діяльність усіх партій, крім партії влади. Дає змогу легалізувати одноосібний лайт-авторитаризм. Виправдовує репресії, утиски й закручування гайок і болтів. Забороняє громадськості контролювати дії правителів і гарантує останнім непідзвітність, безкарність, закритість. Уможливлює ручне управління й царську модель. Є супервигідним виправданням усіх своїх діянь – «бо в нас війна», а отже, критика мародерів прирівнюється до розхитування човна, а це ж (авжеж!звісно!безперечно!) кому на руку – нашому заклятому ворогу! (кому ж іще?).

І аж невдобно запитувати: а навіщо узурпаторам щити для розгону мирних демонстрацій, якщо вибори в країні скасовані (бо воєнний стан), якщо політична активність на паузі (бо в нас війна), якщо народу заборонено виявляти протестні настрої (бо це рука путіна)?

Які ж вони жалюгідні…

На фортифікаційні споруди Сумщини було виділено 1,8 млрд грн, якщо хтось не знав. Загалом на будівництво оборонних укріплень по всій країні злили 20 млрд грн. Щоб ніхто про це не питав - владі явно потрібні щити.