Поки всі роблять меми, а інші кажуть, що про турецького стрілка не можна жартувати — я пропоную дивитися кіно.

В рамках обіцяних мною фільмів з країн, які зачіпають на Олімпіаді своєю формою (а цей чоловік призвів до фурору своєю невимушеністю вчора) скажу про Україно-турецьку копродукцію — стрічку «Клондайк» Марини Ер Горбач.

Фільм є не просто ігровою історією про падіння МН-17, це цікавий та камерний погляд на трагедію через призму однієї родини. Коли я вперше дивилась це кіно, мені воно здалося неживим — як фотокартки «Донбас 2014». Але нещодавно, переглянувши турецьку драму «Про траву, що засихає» Нурі Бульґе Джейлана, я зрозуміла, що саме ці пейзажі — це щось з турецького, наповненого символізмом та антропоморфізмом, кіно.

Цього багато у «Клондайку» і я раджу його дивитися — легально на українських платформах. А якщо бачили — діліться враженнями.