✙splendoris △pparent✙
І так, наразі, офіційно, ситуація складається наступним чином. Після підрахунку 95% голосів у Пенсильванії - вона відійшла Дональду Трампу. Загалом , це вже є фактичною перемогою, оскільки 3 голоси виборщиків, які не вистачає для офіційної перемоги, лає…
Між іншим, вибори в цьому році - успішніші для Трампа, ніж, навіть , в 2016-му.
Все тому що зараз він разом з більшістю голосів виборщиків здобув більшість popular votes (ну, тобто, більшість людей проголосувала за нього).
P.S. У 2016-му Трамп здобув більшість голосів виборщиків, але кількість popular votes була менша. До того така ситуація була в 2000 році, коли переміг Джордж Буш молодший
Все тому що зараз він разом з більшістю голосів виборщиків здобув більшість popular votes (ну, тобто, більшість людей проголосувала за нього).
P.S. У 2016-му Трамп здобув більшість голосів виборщиків, але кількість popular votes була менша. До того така ситуація була в 2000 році, коли переміг Джордж Буш молодший
Знаєте, панове підписники, повзуча війна страшніше раптової. Принаймні зараз. Пам’ятаєте гнівні пости на тему того, що люди не донатять без великих потрясінь? Це не зовсім правда, звісно, бо є багато тих, хто привчив себе донатити стабільно. Однак дійсно є багато людей, що донатять нестабільно. І згадують про війну теж нестабільно.
❗️Ремарка: результати опитувалки я ще не аналізувала. Наразі там 348 відповідей, хочу добити хоча б 500 перш ніж робити аналіз, хоча 348 відповідей при охопленні переглядів 32к – уже про щось свідчить. Якщо ви ще не проходили, пройдіть, будь ласка, тут: https://forms.gle/U9xCuyqSMj9ymSTRA
У людей є психологічний момент – гуртуватися, коли є загроза існуванню. Наприклад, це спрацювало у 2014 році, спрацювало у лютому 2022. Але наша психіка направлена на те, щоб захистити нас від надмірного стресу і ментальних порушень. Погодьтеся, ми гуртувались не для того аби колективно вбитись, а тому що відчували, що гуртом зможемо дати відсіч і вижити як група.
Коли ми переживаємо значний стрес – у нас також формується уявлення і про менший. Ну і власне, ми звикаємо до того що в нас кожну ніч ракети-шахеди і вони втрапляють в будинки, в інфраструктуру, вбивають і травмують людей. Вікно Овертона зіграло злий жарт і щоденні обстріли перетворились для багатьох з «жах, як це все ненормально і страшно» на «та все як завжди». Так само, здається і з відстежуванням подій на фронті – багато хто аби уникнути стресу – перестав моніторити або взагалі дистанціювався від думок про війну. З 2022 року Донбас став для мене дуже рідним місцем і бачачи як ворог повільно пожирає населені пункти і дороги, які я пам’ятаю – хочеться зібрати туди всю на світі волонтерку. Але для багатьох умовне Курахове – це якесь село за тисячу км, з невідомими людьми, котрого просто недостатньо, щоб викликати бодай відчуття страху перед наближенням загрози.
Це чимось нагадує хворобу. Коли ми прокидаємось, у нас кашель, нежить, різко температура 39 – починаємо одразу пити ліки, рятувати себе. Однак, якщо відчуваємо незначний біль – часто ігноруємо його доти, доки він не перетвориться на щось справді загрозливе для нашого життя (і ще не факт, що то не буде запізно).
З позитивного – це не якась безвихідна ситуація. Для початку нам має бути не зовсім байдуже. Якщо ви розумієте, що почали менше включатися (або і раніше не включалися) в інфополе, у якому активно обговорюється тема війни і вам за це хоч трошки соромно – то ви уже на правильному шляху. Тоді необхідно усвідомити зовнішню загрозу та зрозуміти як відповідають захисні механізми нашої психіки (не так складно як здається). Якщо ви змогли зідентифікувати щоденні атаки як «нормально», то можете сформувати аналогічне ставлення до допомоги армії та роботи для перемоги. Умовно, ви донатите не тому що вам страшно і навіть не тому, що бачите як фронт наближається до котрогось міста, а тому що знаєте, що допоки війну не завершено і її наслідки не подолано – треба їбашить.
От недавно було дослідження, що 63% українців готові терпіти війну стільки, скільки потрібно. Не зараховую себе до цих 63%, оскільки війна – це наша реальність і якщо ми будемо її терпіти – то програємо. Терпіння не передбачає активних дій. Мені значно більше імпонує ідея «брати участь у війні» або «працювати з війною» стільки, скільки потрібно.
❗️Ремарка: результати опитувалки я ще не аналізувала. Наразі там 348 відповідей, хочу добити хоча б 500 перш ніж робити аналіз, хоча 348 відповідей при охопленні переглядів 32к – уже про щось свідчить. Якщо ви ще не проходили, пройдіть, будь ласка, тут: https://forms.gle/U9xCuyqSMj9ymSTRA
У людей є психологічний момент – гуртуватися, коли є загроза існуванню. Наприклад, це спрацювало у 2014 році, спрацювало у лютому 2022. Але наша психіка направлена на те, щоб захистити нас від надмірного стресу і ментальних порушень. Погодьтеся, ми гуртувались не для того аби колективно вбитись, а тому що відчували, що гуртом зможемо дати відсіч і вижити як група.
Коли ми переживаємо значний стрес – у нас також формується уявлення і про менший. Ну і власне, ми звикаємо до того що в нас кожну ніч ракети-шахеди і вони втрапляють в будинки, в інфраструктуру, вбивають і травмують людей. Вікно Овертона зіграло злий жарт і щоденні обстріли перетворились для багатьох з «жах, як це все ненормально і страшно» на «та все як завжди». Так само, здається і з відстежуванням подій на фронті – багато хто аби уникнути стресу – перестав моніторити або взагалі дистанціювався від думок про війну. З 2022 року Донбас став для мене дуже рідним місцем і бачачи як ворог повільно пожирає населені пункти і дороги, які я пам’ятаю – хочеться зібрати туди всю на світі волонтерку. Але для багатьох умовне Курахове – це якесь село за тисячу км, з невідомими людьми, котрого просто недостатньо, щоб викликати бодай відчуття страху перед наближенням загрози.
Це чимось нагадує хворобу. Коли ми прокидаємось, у нас кашель, нежить, різко температура 39 – починаємо одразу пити ліки, рятувати себе. Однак, якщо відчуваємо незначний біль – часто ігноруємо його доти, доки він не перетвориться на щось справді загрозливе для нашого життя (і ще не факт, що то не буде запізно).
З позитивного – це не якась безвихідна ситуація. Для початку нам має бути не зовсім байдуже. Якщо ви розумієте, що почали менше включатися (або і раніше не включалися) в інфополе, у якому активно обговорюється тема війни і вам за це хоч трошки соромно – то ви уже на правильному шляху. Тоді необхідно усвідомити зовнішню загрозу та зрозуміти як відповідають захисні механізми нашої психіки (не так складно як здається). Якщо ви змогли зідентифікувати щоденні атаки як «нормально», то можете сформувати аналогічне ставлення до допомоги армії та роботи для перемоги. Умовно, ви донатите не тому що вам страшно і навіть не тому, що бачите як фронт наближається до котрогось міста, а тому що знаєте, що допоки війну не завершено і її наслідки не подолано – треба їбашить.
От недавно було дослідження, що 63% українців готові терпіти війну стільки, скільки потрібно. Не зараховую себе до цих 63%, оскільки війна – це наша реальність і якщо ми будемо її терпіти – то програємо. Терпіння не передбачає активних дій. Мені значно більше імпонує ідея «брати участь у війні» або «працювати з війною» стільки, скільки потрібно.
Панове, на опитувалці щодо волонтерства маємо 480 відповідей. Тобто, треба ще 20, щоб я могла її аналізувати. Давайте, хто ще не проходив, доб'ємо цю справу.
Опитувалка тут: https://forms.gle/UCpwbCA77umPZYaZA
Опитувалка тут: https://forms.gle/UCpwbCA77umPZYaZA
✙splendoris △pparent✙
Photo
Панове з УкрІнСерву брали великі дружні банки і дуже допомагали нам на попередніх зборах. На жаль, останнім часом швидкість закриття зборів зменшилась. Тож просимо підтримати навіть якщо ви вірите в договорняк і 22.01
Ми тут адепти ядегки, нам не зрозуміти😁
А ви теж іноді дізнаєтесь про державні органи через те, що вийшло повідомлення про їх ліквідацію? (і це не про МСЕКи) Цікаво, скільки взагалі є держорганів, про які ми навіть не здогадуємось?🤔
Після доволі тривалої перерви продовжуємо наш цикл статей про приватні військові та оборонні компанії.
Сьогоднішня тема — внутрішнє законодавство ключових країн-контрагентів у сфері регулювання діяльності ПВОК. Оскільки тема надзвичайно широка, логічно розглянути кожну значну країну окремо. Почнемо з США🇺🇸
Чому США?
🫡 Необхідно відзначити лідерство у використанні та регулюванні ПВОК. Саме американський уряд першим активно залучав такі компанії до виконання оборонних і безпекових завдань, що спричинило розвиток відповідного законодавства. Воно охоплює питання експорту послуг, укладання контрактів і взаємодії ПВОК із федеральними органами.
▶️ 💪 Arms Export Control Act (AECA) – Закон про контроль експорту озброєнь
Цей закон встановлює контроль над експортом військових послуг, зброї та технологій.
▶️ Ключова вимога: ПВОК, що планують працювати за кордоном, повинні отримати дозвіл від Державного департаменту США.
▶️ Мета: Запобігання постачанню військових технологій і послуг недружнім країнам або незаконним угрупованням.
▶️ 🚚 International Traffic in Arms Regulations (ITAR) – Міжнародні правила обігу озброєнь
ITAR є доповненням до AECA і визначає детальні процедури передачі військових технологій.
▶️ Встановлює вимоги до сертифікації та ліцензування експорту послуг.
▶️ Гарантує, що діяльність ПВОК не загрожує національній безпеці США чи союзників.
▶️ $ Federal Acquisition Regulation (FAR) – Федеральний регламент про закупівлі
FAR — основний документ, який регулює процес укладання контрактів із федеральними органами.
▶️ Умови прозорості контрактів із ПВОК.
▶️ Етичні норми та процедури виконання договорів.
▶️ 👮♂Military Extraterritorial Jurisdiction Act (MEJA) – Закон про позатериторіальну військову юрисдикцію
MEJA надає можливість притягувати до відповідальності співробітників ПВОК за злочини, вчинені за межами США.
▶️ Чому це важливо: Забезпечує відповідальність, коли місцеві чи воєнні закони не охоплюють правопорушення.
▶️ 🪖Uniform Code of Military Justice (UCMJ) – Єдиний кодекс військової юстиції
UCMJ поширюється на ПВОК, які працюють у зонах бойових дій під егідою Міністерства оборони.
▶️ Роль:
➡️ Регулює поведінку співробітників у бойових умовах.
➡️ Підпорядковує ПВОК військовій юрисдикції у відповідних випадках.
Таким чином, законодавство США створює чітку систему регулювання діяльності ПВОК, яка охоплює:
➡️ Взаємодію "держава — ПВОК": чітке розмежування повноважень і процедур.
➡️ Встановлення відповідальності: забезпечення покарання за порушення.
➡️ Укладання контрактів: прозорість і етичність взаємодії з федеральними органами.
Безперечно, шлях до встановлення регуляторних механізмів не є універсальним. Це зумовлено тим, що законодавство кожної країни має враховувати її специфічні потреби та оптимальні форми взаємодії між державними органами й приватним сектором.
Саме тому ми й вивчаємо це питання так ґрунтовно, аби запропонувати комплексний і продуманий підхід. 😊
Наступна тема — Сполучене Королівство🇬🇧
Сьогоднішня тема — внутрішнє законодавство ключових країн-контрагентів у сфері регулювання діяльності ПВОК. Оскільки тема надзвичайно широка, логічно розглянути кожну значну країну окремо. Почнемо з США🇺🇸
Чому США?
Цей закон встановлює контроль над експортом військових послуг, зброї та технологій.
ITAR є доповненням до AECA і визначає детальні процедури передачі військових технологій.
FAR — основний документ, який регулює процес укладання контрактів із федеральними органами.
MEJA надає можливість притягувати до відповідальності співробітників ПВОК за злочини, вчинені за межами США.
UCMJ поширюється на ПВОК, які працюють у зонах бойових дій під егідою Міністерства оборони.
Таким чином, законодавство США створює чітку систему регулювання діяльності ПВОК, яка охоплює:
Безперечно, шлях до встановлення регуляторних механізмів не є універсальним. Це зумовлено тим, що законодавство кожної країни має враховувати її специфічні потреби та оптимальні форми взаємодії між державними органами й приватним сектором.
Саме тому ми й вивчаємо це питання так ґрунтовно, аби запропонувати комплексний і продуманий підхід. 😊
Наступна тема — Сполучене Королівство🇬🇧
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
✙splendoris △pparent✙
Бтв, збір закрили) Всім дякуємо! Новини будем повідомляти тут
Між іншим - звітуємо :)
Все вже на місці і використовується☺️
Все вже на місці і використовується☺️
✙splendoris △pparent✙
Між іншим - звітуємо :) Все вже на місці і використовується☺️
Цікаво, якщо ми спільно можем такі збори робити... Зокрема, он, бібіку купляли :)
Ви тільки уявіть що буде, як нас буже більше😊
Ви тільки уявіть що буде, як нас буже більше
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
✙splendoris △pparent✙
Цікаво, якщо ми спільно можем такі збори робити... Зокрема, он, бібіку купляли :) Ви тільки уявіть що буде, як нас буже більше😊
Зараз я ще аналіз результатів опитувалки зроблю щоб було ліпше. Це десь часу до Нового року займе, бо можу засісти за аналіз відповідей + ресьорч тільки на вихідних. Там буде багато дописів, з візуальним контентом, тому потім організуємо це посиланнями в один загальний для полегшення навігації
Сьогодні наткнулась в інсті на допис на тему дискредитації волонтерства в Україні як явища. Знаєте, оці от коментарі від людей типу, що волонтери забирають половину грошів собі, тусуються в оливі, а то й камуфлі, понтуються поздками на фронт і т.д. (поїздки на фронт складно назвати понтами, бо це солідни ризик вмерти. Вважаю, нам всім би не завадило іноді пригадувати як виглядає фронт. Це освіжає сприйняття реальності)
З негативного - на жаль, шахрайство це така штука, що існує давно, вона не винайдена в Україні і не є наслідком війни. Це дуже болісно б'є по волонтерській спільноті. Зокрема тому, у русні є важіль впливу на наше суспільство у вигляді вербування або створення фейкових "волонтерів" котрих потім розкривають на наводках і розкраданні. Іноді шахраями виявляються навіть знайому люди і це дуже лякає. Узагальнення також веде до того, що люди підозрюють у шахрайстві взагалі будь-яких волонтерів, а не лише тих, що не можуть підтвердити свій статус та збори (нас якось звинуватили в шахрайстві, бо людина була впевнена, що податкової більше не існує в Україні, а її функції тепер виконує БЕБ🫠).
Минулого року ми намагалися просунути петицію про зміни у підході до встановлення покарання за шахрайство. Тобто виділити шахрайство під виглядом волонтерства в окрему частину статті КК України або навіть як окрему статтю, оскільки за своєю суттю воно несе більше шкоди для суспільства (погодьтеся є різниця між скамером, що дзвонить вам типу "з банку" о 3 ночі і тим, що імітує збір на потреби підрозділу). На жаль, та петиція не пройшла. Можна спробувати ще раз, але як працює демократія, ми, чесно не розібрались, у нас не набирається 25к підписів.
З чим я категорично не погоджуюсь так це з позиціонуванням волонтерства як "понтів". Це, насправді, складне заняття, бо треба вигадувати, як все організувати, щоб збір закрився і щоб це сталося поки ще потрібно (у нас, на жаль, є досвід того, що збір закривався після загибелі запитувачів і це абсолютно паршиве відчуття, бо здається, що це твоя провина).
Не можу сказати за всіх, але для мене волонтерка це як постійне заняття. Сьогодні 1000 днів повномасштабки або 3 926 днів війни від 2014 року, але я сприймала цю війну як неминучу і невідворотну ще задовго до цього. У мене є досвід роздачі чаю/кави/канапок на Помаранчевій революції, є аналогічний досвід з Революції Гідності, одразу після того з'явились знайомі, котрі відправились на фронт і ми з батьками збирали та передавали їм речі (тоді це в основному була снаряга і медицина). Самостійно ми з адміном почали волонтерити у 21 році. І я рада цим займатись. Ну типу, я не чую, зараз майже зовсім, я не змогла (принаймні поки) бути корисна у ролі бійця, але я не хочу займати позицію байдужості. Окей, я не оформлюю інвалідність, бо мені не потрібні виплати від держави. Засейвила держбюджет на пару тищ грн в місяць. Офіційно працюю і сплачую податки. Ух економічний фронт. Закидую із зп на свої і чужі збори. Уже краще. Займаюсь не лише збором коштів, але й інішими видами допомоги (обмін контактами, "знайди тих людей, що знають людей", юридичні консультації, іноді матеріальна допомога, котра не фінансова). Найс. Але цього мало. Я можу зробити більше. Чому ж мені відмовлятись? Умовно кажучи, я готова цим займатись нескінченну кількість часу.
Дуже шкода що через дії окремих осіб, інформаційні вкиди та загальний рівень недовіри людей одне до одного, страждає репутація усієї групи і знижується обсяг допомоги по зборах. Треба щось з цим робити, напевно🤔
З негативного - на жаль, шахрайство це така штука, що існує давно, вона не винайдена в Україні і не є наслідком війни. Це дуже болісно б'є по волонтерській спільноті. Зокрема тому, у русні є важіль впливу на наше суспільство у вигляді вербування або створення фейкових "волонтерів" котрих потім розкривають на наводках і розкраданні. Іноді шахраями виявляються навіть знайому люди і це дуже лякає. Узагальнення також веде до того, що люди підозрюють у шахрайстві взагалі будь-яких волонтерів, а не лише тих, що не можуть підтвердити свій статус та збори (нас якось звинуватили в шахрайстві, бо людина була впевнена, що податкової більше не існує в Україні, а її функції тепер виконує БЕБ🫠).
Минулого року ми намагалися просунути петицію про зміни у підході до встановлення покарання за шахрайство. Тобто виділити шахрайство під виглядом волонтерства в окрему частину статті КК України або навіть як окрему статтю, оскільки за своєю суттю воно несе більше шкоди для суспільства (погодьтеся є різниця між скамером, що дзвонить вам типу "з банку" о 3 ночі і тим, що імітує збір на потреби підрозділу). На жаль, та петиція не пройшла. Можна спробувати ще раз, але як працює демократія, ми, чесно не розібрались, у нас не набирається 25к підписів.
З чим я категорично не погоджуюсь так це з позиціонуванням волонтерства як "понтів". Це, насправді, складне заняття, бо треба вигадувати, як все організувати, щоб збір закрився і щоб це сталося поки ще потрібно (у нас, на жаль, є досвід того, що збір закривався після загибелі запитувачів і це абсолютно паршиве відчуття, бо здається, що це твоя провина).
Не можу сказати за всіх, але для мене волонтерка це як постійне заняття. Сьогодні 1000 днів повномасштабки або 3 926 днів війни від 2014 року, але я сприймала цю війну як неминучу і невідворотну ще задовго до цього. У мене є досвід роздачі чаю/кави/канапок на Помаранчевій революції, є аналогічний досвід з Революції Гідності, одразу після того з'явились знайомі, котрі відправились на фронт і ми з батьками збирали та передавали їм речі (тоді це в основному була снаряга і медицина). Самостійно ми з адміном почали волонтерити у 21 році. І я рада цим займатись. Ну типу, я не чую, зараз майже зовсім, я не змогла (принаймні поки) бути корисна у ролі бійця, але я не хочу займати позицію байдужості. Окей, я не оформлюю інвалідність, бо мені не потрібні виплати від держави. Засейвила держбюджет на пару тищ грн в місяць. Офіційно працюю і сплачую податки. Ух економічний фронт. Закидую із зп на свої і чужі збори. Уже краще. Займаюсь не лише збором коштів, але й інішими видами допомоги (обмін контактами, "знайди тих людей, що знають людей", юридичні консультації, іноді матеріальна допомога, котра не фінансова). Найс. Але цього мало. Я можу зробити більше. Чому ж мені відмовлятись? Умовно кажучи, я готова цим займатись нескінченну кількість часу.
Дуже шкода що через дії окремих осіб, інформаційні вкиди та загальний рівень недовіри людей одне до одного, страждає репутація усієї групи і знижується обсяг допомоги по зборах. Треба щось з цим робити, напевно🤔