⚔32 окрема механізована бригада🇺🇦

⚔️ "Перечекати не вийде - треба битися"

- На всіх етапах служби розумів, що виконую роботу, яка допомагає моїй країні вистояти, — каже 40-річний солдат Сергій.
Зараз він у шпиталі, куди потрапив з пораненою ногою. До цього з побратимами 22 дні тримав позицію під Покровськом.

- Ми мали зайняти будинок біля перехрестя й спостерігати. Повідомляти про будь-яке переміщення противника, ну й не допустити захоплення нашої позиції, згадує Сергій. - Ситуація змінювалася калейдоскопічно. Нас попередили про всяк випадок увімкнути режим переміщення по абсолютно незнайомій місцевості: заходити туди з гранатою і прострілами. Нас було шестеро.
Старалися не світитися. У рацію передавали про ворожу піхоту, знешкодити яку прилітали наші дрони. Техніку не бачили, лише чули, про що теж доповідали. Коли загарбників побільшало, ті стали вже геть близько підходити, намагалися зазирнути в хату. Це зазвичай були групи по дві-три людини. Тоді вже доводилося відкривати вогонь на ураження.

Мішками спочатку заклали вікно. Замаскували, щоб не було помітно з вулиці. А коли вхідні двері з добрячим шматком стіни винесло вибухом, то склали в коридорі нормальну таку вогневу позицію. Від того прильоту я своє уламкове поранення в стопу й дістав. В отвір почали намагатися заходити чи то піхота, чи то розвідка росіян, залітати FPV. Але, слава богу, усі наші залишилися живі. Лише гучно було й пилюка підіймалася. Забарикадувалися добряче — жодна граната до нас в кімнату не потрапила. Коли чули характерний звук висмикування чеки, відразу після вибуху жбурляли свою гранату у відповідь. Не чекали, поки хтось до нас у дім вломиться.

У нас було двоє з важчими пораненнями — з турнікетами на ногах. Але теж намагалися бути корисними: заряджали магазини або чистили патрони від каші. Набої нам скидали з дронів разом із продуктами.

Чого точно не бракувало — так це боєприпасів. Якщо цілий день спостерігаєш за рюкзаком убитого к…апа й упевнюєшся, що його не замінували, то вночі виходиш, зрізаєш. Крім БК, нас також ще павербанки цікавили для зарядки рації.
Артою нас крити почали вже під кінець ротації. Спочатку пробували захопити населений пункт піхотою — дістали по зубах, і у своєму стилі взялися все рівняти із землею. Було дуже лячно: чуєш виття снаряда й не знаєш, у сусідню хату прилетить чи у твою.
Страх поступово витиснуло розуміння, що мусиш просто працювати. Тікати з нас ніхто не збирався. Вирішили триматися стільки, скільки це буде можливо. Чи замінять нас, чи заберуть, уже не було важливо. Хоч як емоційно реагував на постійні атаки й обстріли, я знав, що просто заховатися, перечекати не вийде — треба битися.
Повне інтерв'ю з нашим бійцем можна прочитати у виданні Тиждень. https://tyzhden.ua/perechekaty-ne-vyjde-treba-bytysia-istoriia-bijtsia-shcho-22-dni-trymav-pozytsiiu-pid-pokrovskom/

Український тиждень

«Перечекати не вийде — треба битися». Історія бійця, що 22 дні тримав позицію під Покровськом | Український тиждень

Сергій швидко поправляється. Уже навіть виходить на свіже повітря подихати й насолодитися мирною метушнею містечка, де розташований лікувальний заклад.

www.group-telegram.com/us/ZSU_32_OMBR.com/295

1.4K viewsJan 23 at 12:33

⚔️ "Перечекати не вийде - треба битися"

- На всіх етапах служби розумів, що виконую роботу, яка допомагає моїй країні вистояти, — каже 40-річний солдат Сергій.
Зараз він у шпиталі, куди потрапив з пораненою ногою. До цього з побратимами 22 дні тримав позицію під Покровськом.

- Ми мали зайняти будинок біля перехрестя й спостерігати. Повідомляти про будь-яке переміщення противника, ну й не допустити захоплення нашої позиції, згадує Сергій. - Ситуація змінювалася калейдоскопічно. Нас попередили про всяк випадок увімкнути режим переміщення по абсолютно незнайомій місцевості: заходити туди з гранатою і прострілами. Нас було шестеро.
Старалися не світитися. У рацію передавали про ворожу піхоту, знешкодити яку прилітали наші дрони. Техніку не бачили, лише чули, про що теж доповідали. Коли загарбників побільшало, ті стали вже геть близько підходити, намагалися зазирнути в хату. Це зазвичай були групи по дві-три людини. Тоді вже доводилося відкривати вогонь на ураження.

Мішками спочатку заклали вікно. Замаскували, щоб не було помітно з вулиці. А коли вхідні двері з добрячим шматком стіни винесло вибухом, то склали в коридорі нормальну таку вогневу позицію. Від того прильоту я своє уламкове поранення в стопу й дістав. В отвір почали намагатися заходити чи то піхота, чи то розвідка росіян, залітати FPV. Але, слава богу, усі наші залишилися живі. Лише гучно було й пилюка підіймалася. Забарикадувалися добряче — жодна граната до нас в кімнату не потрапила. Коли чули характерний звук висмикування чеки, відразу після вибуху жбурляли свою гранату у відповідь. Не чекали, поки хтось до нас у дім вломиться.

У нас було двоє з важчими пораненнями — з турнікетами на ногах. Але теж намагалися бути корисними: заряджали магазини або чистили патрони від каші. Набої нам скидали з дронів разом із продуктами.

Чого точно не бракувало — так це боєприпасів. Якщо цілий день спостерігаєш за рюкзаком убитого к…апа й упевнюєшся, що його не замінували, то вночі виходиш, зрізаєш. Крім БК, нас також ще павербанки цікавили для зарядки рації.
Артою нас крити почали вже під кінець ротації. Спочатку пробували захопити населений пункт піхотою — дістали по зубах, і у своєму стилі взялися все рівняти із землею. Було дуже лячно: чуєш виття снаряда й не знаєш, у сусідню хату прилетить чи у твою.
Страх поступово витиснуло розуміння, що мусиш просто працювати. Тікати з нас ніхто не збирався. Вирішили триматися стільки, скільки це буде можливо. Чи замінять нас, чи заберуть, уже не було важливо. Хоч як емоційно реагував на постійні атаки й обстріли, я знав, що просто заховатися, перечекати не вийде — треба битися.
Повне інтерв'ю з нашим бійцем можна прочитати у виданні Тиждень. https://tyzhden.ua/perechekaty-ne-vyjde-treba-bytysia-istoriia-bijtsia-shcho-22-dni-trymav-pozytsiiu-pid-pokrovskom/

BY ⚔32 окрема механізована бригада🇺🇦