Afemina

Вчора за сімейним обідом згадували початок повномасштабного вторгнення. Як застали його на дачі під Васильковом і щоночі спускались до погребу, бо здавалося, що наступний вибух пролунає поруч, як родичі в Іванківському районі потрапили в окупацію, а їхніх знайомих з сусідніх сіл розстрілювали прямо у дворі, як друзі під Бучею бігли через поле, аби встигнути в останній евакуаційний бус чи виїжджали з Гостомеля під обстрілами. І це лише крапля в океані.

Ти відразу переносишся в ці моменти і розумієш, наскільки тобі пощастило бути тут і зараз, і згадувати це, а не бути чиїмось спогадом. Емоції, які постійно затихають в умовах повсякденності, знову розбурхались. І хоча ти не вважаєш себе байдужою людиною, іноді тиловий спокій замилює тобі очі. А численні новини про успіхи на фронті і взагалі вселяють думки, що перемога не за горами.

Але все це лише ілюзія. Кожному успіху передує величезна кількість зусиль і втрат. Кожний спокійний день для когось обернувся трагедією. За кожною новиною чи експертною думкою стоять тисячі знесилених людей, що кров'ю і потом створюють "інформаційний привід". А спостерігаючи за численними проявами зневаги та байдужості до військових та війни з боку "втомлених", на душі стає геть кепсько. Ніхто нікого не посилав, нікого захищати не треба.

Окрема когорта людей, що тим чи іншим чином на собі відчула війну, постійно згадує це і розуміє, що жодного "миру" не буде, які б переговори не провели. Більша частина, для кого війна проходить в новинах ТГ-каналів та інтерв'ю людей, які на основі цих новин будують свою "експертність", перестала розуміти, що відбувається.

І внутрішня пропаганда мала би будуватись на постійному поверненні до цього моменту усвідомлення жахливої невідворотності. Тому що люди живуть емоціями і саме вони є каналом комунікації з натовпом. Які емоції можуть виникати від нашого офіційного інфопростору? Від шизофренічної суміші перемоги з "примушуванням до миру", політичних пліток та зрадофільства з боку різних політичних сил, "віри в ЗСУ" і численних випадків зневаги військових та плюндрування пам'яті про них, підвищення податків і чергового розкрадання військового бюджету тощо. Суспільство варте того, аби критикувати його, але ж воно у масі своїй лише слідує тим наративам, в які його обгортають. Хотілося завершити цей текст висновками, але їх не буде. Бо я реально не знаю, що робити з усім цим. Хіба що на рівні свого масштабу та впливу не давати ілюзіям можливість проникнути в голови.

www.group-telegram.com/us/afemina.com/1414

1.7K viewsAug 12, 2024 at 08:02

Вчора за сімейним обідом згадували початок повномасштабного вторгнення. Як застали його на дачі під Васильковом і щоночі спускались до погребу, бо здавалося, що наступний вибух пролунає поруч, як родичі в Іванківському районі потрапили в окупацію, а їхніх знайомих з сусідніх сіл розстрілювали прямо у дворі, як друзі під Бучею бігли через поле, аби встигнути в останній евакуаційний бус чи виїжджали з Гостомеля під обстрілами. І це лише крапля в океані.

Ти відразу переносишся в ці моменти і розумієш, наскільки тобі пощастило бути тут і зараз, і згадувати це, а не бути чиїмось спогадом. Емоції, які постійно затихають в умовах повсякденності, знову розбурхались. І хоча ти не вважаєш себе байдужою людиною, іноді тиловий спокій замилює тобі очі. А численні новини про успіхи на фронті і взагалі вселяють думки, що перемога не за горами.

Але все це лише ілюзія. Кожному успіху передує величезна кількість зусиль і втрат. Кожний спокійний день для когось обернувся трагедією. За кожною новиною чи експертною думкою стоять тисячі знесилених людей, що кров'ю і потом створюють "інформаційний привід". А спостерігаючи за численними проявами зневаги та байдужості до військових та війни з боку "втомлених", на душі стає геть кепсько. Ніхто нікого не посилав, нікого захищати не треба.

Окрема когорта людей, що тим чи іншим чином на собі відчула війну, постійно згадує це і розуміє, що жодного "миру" не буде, які б переговори не провели. Більша частина, для кого війна проходить в новинах ТГ-каналів та інтерв'ю людей, які на основі цих новин будують свою "експертність", перестала розуміти, що відбувається.

І внутрішня пропаганда мала би будуватись на постійному поверненні до цього моменту усвідомлення жахливої невідворотності. Тому що люди живуть емоціями і саме вони є каналом комунікації з натовпом. Які емоції можуть виникати від нашого офіційного інфопростору? Від шизофренічної суміші перемоги з "примушуванням до миру", політичних пліток та зрадофільства з боку різних політичних сил, "віри в ЗСУ" і численних випадків зневаги військових та плюндрування пам'яті про них, підвищення податків і чергового розкрадання військового бюджету тощо. Суспільство варте того, аби критикувати його, але ж воно у масі своїй лише слідує тим наративам, в які його обгортають. Хотілося завершити цей текст висновками, але їх не буде. Бо я реально не знаю, що робити з усім цим. Хіба що на рівні свого масштабу та впливу не давати ілюзіям можливість проникнути в голови.

BY Afemina