Afemina

Фройд відкрив дві сили, які керують людиною, - Ерос і Танатос.

Ерос - це сила життя, сповнення душі прагненням до співтворчості світу, бажання єднання зі світом.
Танатос - це сила смерті, яка тягне людину до (само)знищення і відторгнення життя як такого, прагне до співруйнування світу.

Обидві ці сили посідають важливі місця в нашому духовному житті і саме завдяки ним ми бачимо проявлення різноманіття нашого духу через творчі акти, що також яскраво знаходить свій вираз у сексуальності. Ерос і Танатос приводять нас в рух - зі знаком плюс чи мінус, але це завжди динаміка. За Фройдом, ці сили ведуть боротьбу в кожній людині за остаточне і повне ствердження (яке, однак, не є можливим), а тому наша сутність постійно перебуває на ростяжці між гріхом та праведністю, втриматись на якій, за Арістотелем, людині допомагає відчуття міри/серединності, аби не впадати у жодну крайність.

Але чи помічали ви, що існує такий стан, який важко віднести до Еросу чи Танатосу? Це стан духовного зціпеніння, при якому бажання відсутнє. Ти не хочеш жити, але не хочеш помирати. Ти взагалі нічого не хочеш, а просто існуєш в анабіозі, перетворюючись на організм, який піклується закриттям базових потреб для існування. Це не серединність, при якій життєвий потяг зберігається, а відсутність потягу в принципі. Коли людина продовжує жити за інерцією попередніх здобутків Еросу чи Танатосу, зберігаючи зовнішні формальні ознаки потягу, однак не відчуваючи його. Або відтворюючи доведені до автоматизму звички. Цей стан дозволяє усунутись від життя і смерті як рухотворчих сил. Таку людину охоплює сум при думці, що рано чи пізно інерція зникне, і тоді доведеться відкрити наявний у собі потяг і прийняти його. А це значить, взяти відповідальність, зайняти певну етичну позицію та бути включеним у потік подій і почати рух - творчий чи деструктивний.

Схоже, це перехідний стан між Еросом і Танатосом. Та як довго він може тривати? Протягом якого часу людина здатна відокремитись від співтворіння/руйнування світу? Чи, можливо, це вимушений стан, в який може потрапити людина залежно від життєвих обставин, для яких будь-яка полярність є загрозою неіснування і тому намагається зберегти статус-кво через об'єктивізацію людської волі? Можливо, людина таким чином стає заручником ситуації, в якій її активна дія не є бажаною і якась сила перекривєа її зв'язок з джерелом діянь.

www.group-telegram.com/us/afemina.com/1422

1.1K viewsedited  Sep 1, 2024 at 16:10

Фройд відкрив дві сили, які керують людиною, - Ерос і Танатос.

Ерос - це сила життя, сповнення душі прагненням до співтворчості світу, бажання єднання зі світом.
Танатос - це сила смерті, яка тягне людину до (само)знищення і відторгнення життя як такого, прагне до співруйнування світу.

Обидві ці сили посідають важливі місця в нашому духовному житті і саме завдяки ним ми бачимо проявлення різноманіття нашого духу через творчі акти, що також яскраво знаходить свій вираз у сексуальності. Ерос і Танатос приводять нас в рух - зі знаком плюс чи мінус, але це завжди динаміка. За Фройдом, ці сили ведуть боротьбу в кожній людині за остаточне і повне ствердження (яке, однак, не є можливим), а тому наша сутність постійно перебуває на ростяжці між гріхом та праведністю, втриматись на якій, за Арістотелем, людині допомагає відчуття міри/серединності, аби не впадати у жодну крайність.

Але чи помічали ви, що існує такий стан, який важко віднести до Еросу чи Танатосу? Це стан духовного зціпеніння, при якому бажання відсутнє. Ти не хочеш жити, але не хочеш помирати. Ти взагалі нічого не хочеш, а просто існуєш в анабіозі, перетворюючись на організм, який піклується закриттям базових потреб для існування. Це не серединність, при якій життєвий потяг зберігається, а відсутність потягу в принципі. Коли людина продовжує жити за інерцією попередніх здобутків Еросу чи Танатосу, зберігаючи зовнішні формальні ознаки потягу, однак не відчуваючи його. Або відтворюючи доведені до автоматизму звички. Цей стан дозволяє усунутись від життя і смерті як рухотворчих сил. Таку людину охоплює сум при думці, що рано чи пізно інерція зникне, і тоді доведеться відкрити наявний у собі потяг і прийняти його. А це значить, взяти відповідальність, зайняти певну етичну позицію та бути включеним у потік подій і почати рух - творчий чи деструктивний.

Схоже, це перехідний стан між Еросом і Танатосом. Та як довго він може тривати? Протягом якого часу людина здатна відокремитись від співтворіння/руйнування світу? Чи, можливо, це вимушений стан, в який може потрапити людина залежно від життєвих обставин, для яких будь-яка полярність є загрозою неіснування і тому намагається зберегти статус-кво через об'єктивізацію людської волі? Можливо, людина таким чином стає заручником ситуації, в якій її активна дія не є бажаною і якась сила перекривєа її зв'язок з джерелом діянь.

BY Afemina