Шкода, Дробович був на своєму місці (на відміну від пропагандиста В'ятровича)

Даруйте, але весь цей Lebensraum і поклони на приєднання — піздєц. Неприємно нагадує окремі режими середини минулого сторіччя і початку цього.

Окей, давайте ще раз про мову. Спочатку диспозиція: я сам з Полісся, тутейший. Відповідно, моя материнська мова — суржик. Пишу це без тіні сорому, останнім часом регіональна ідентичність багато значить для мене. Українською, як і російською, володію вільно. Після переїзду в Київ схилився перед культурною домінантою російської (так працює конформізм) й почав вживати в побуті. Був щиро радий камбеку української, витримав паузу і повернувся сам. Але татуювання “сомневайся” не перебʼю ніколи — немає нічого гірше полохливих конʼюнктурних смикань. Я ціную свою історію.

Тепер по суті.

В цій країні найбільш незахищена категорія — переселенці. Втративши дім, вони вимушені інвестувати величезну кількість ресурсів у швидку адаптацію. Батьківська мова — це конструкт, що формується натуральним чином в дитинстві. Легкості вжитку, аналогічну носієві, ти не отримаєш за пару років, навіть якщо їбанеш курси. Вимога “поважати співрозмовника і не спілкуватися мовою окупанта” — це особливо цинічний мув зі сторони київських хіпстерів, які тікали зі свого міста, тєряя гавно, максимум в лютому-березні, а потім туди повернулися. Чекніть вже, нарешті, власні привілеї. Людям хочеться відчувати себе людьми у своїй країні, а не лайном з медведчуковської карти про 3 сорти (їбана політтехнологія стала реальністю).

В цій країні найбільш респектабельна (але не захищена теж) категорія — це військові. Ніби не відкриття для вас, що російської в окопах не менше, ніж української? Бійці повернуться, і не дай боже мовнюку перднути щось про їх малороство. Ви розумієте, яке моральне провалля між нами, хто гріє жопу на гражданкє, і тими, хто дозволяє українській ідентичності продовжити себе в майбутнє? 

Тилова свідомістська пиха, на мою думку, має єдину природу — відчуття безпорадності та втрати контролю. Комсомольці генерують білий шум, щоб уникнути виїдання почуттям провини. Тут їх можна було б пошкодувати й приголубити, травмованих, але своєю жовчю вони отруюють життя іншим. Часто ще більш травмованим. Абсолютно байдуже, яке дитинство було в абʼюзера, якщо він бʼє свою жінку тут і зараз.

Дистанція, що її вибудовують бійці піздабольного фронту, синонімічна пафосу демократів з фракції 25%, що бажали позбавити електоральних прав інші 75%. Те ж саме з заламуванням рук щодо тисячі Зеленського, яку 63% українців витратили на комуналку. Зверхня офісна пліснява не розуміє, що це за категорія така — виживання. Як казав будівничий сучасної України, ви не мозок нації, шановні, ви її гівно.

Будь ласка, перестаньте вивалюватися назовні.

Додам важливе. Мені не симпатична політика ваххабізму очищення української культури від російськомовної єресі. Тому що це мій культурний скарб серед іншого. ВГНВЖ (в минулому «Вагоновожатые») нині охуєнно валять українською. А раніше охуєнно валили російською. Це все моє. Не віддам. Не віддам Довженка, радянську Україну у всій її контраверсійності, Київнаукфільм і його шедевральну мультиплікацію, Батьківщину-Матір, Арку (не)Дружби Народів, що обросла новими густими сенсами, фільми Муратової, відеоесеї Wicker Mag.

Все це творчість минулого часу. Її традиція нині перервана — і, мабуть, на краще. Але не варто наповнювати російський імперський музей нашими артефактами.

я навіть коментувати не буду

Вибачте, не стримався, але це ідеальна ілюстрація

Нас обʼєднує гаряче.

Зустрінемось, друзі. Люблю кожного.

Буття невпинне!

Есть один нюанс, на который обращу ваше внимание.

Главная причина, по которой страны Запада (и не только) поддерживают Украину - сохранение миропорядка, который пытается разрушить Россия. Незыблемость границ и так далее.

Если Путину удастся сломать установленные правила, это послужит примером для других уебков, и мир станет более нестабильным. Цивилизованные страны стараются этого избежать.

Тем временем Дональд Трамп, без двух недель президент, предъявляет территориальные претензии Канаде, Дании и Панаме.

А Илон Маск, без двух недель официальное лицо, вмешивается во внутриполитическую жизнь Германии, Британии и других стран. 200 миллионов подписчиков в Хвиттере открывают возможности.

То есть эти персонажи отметают правила, выпячивая принцип "кто сильнее, тот и прав". То есть делают ровно то же, что и Путин, только словесно.

Слово всегда было оружием, а в нашу информационную эпоху слова людей с сотнями миллионов подписчиков должны приравниваться к оружию массового поражения.

Даже если не отправлять флот к берегам Гренландии или Панамы, а только пропагандировать людоедские ценности, уровень цивизованности в мире будет падать.

Пусть все эти локации от нас далековато, отголоски скажутся и на нас. Потому что безумный хвиттер-пиздеж размывает правила, которые являются основой поддержки Украины.

Якщо ви до сир пір вважаєте, що влада і гроші корелюють з інтелектом, ці два хлопці переконають вас в зворотному

Обожнюю спостерігати як розкормлені популістським лібералізмом читачі воюють лайками з популістською соціалкою.

Чотири хоттейка:

1. Це гроші від західних партнерів, які не можуть бути використані на військові потреби. Питання лише в універсальності чи адресності їх роздачі.

2. Адресна допомога не є ефективнішою за універсальну (читай: помилка виключення, пастка бідності).

3. Концепція "гелікоптерних грошей" демонізована, але насправді може бути стимулюючою для економіки: через пожвавлення споживацького попиту та інвестиції в професійні перспективи (правда, тут тисячі недостатньо, це більше про ББД). Найчастіше такі заходи вживаються під час криз (згадайте ковід).

4. Читачі "Бабелю", схоже, навіть не уявляють, в яких умовах живе більшість населення. 63% адресатів витратили кошти на комуналку — це дуже яскравий маркер потреби. Якщо ви можете задонати тисячу на ЗСУ — вітаю, ви привілейовані 4%.