Репортер: Який прогрес спостерігається стосовно всіх тих візитів, які здійснив Віткофф до росії?

Трамп: Я думаю, що значний, тому що, на мою думку, росія хотіла захопити всю Україну, але вони зупинились – це ВЕЛИКИЙ прогрес

Дубльовано🔊

@OstanniyCapitalist

В следующей итерации Путин потребует, чтобы украинская делегация вдела в нос колокольчики.

- Половцы носили, печенеги носили, пацаки носили. И Зеленский должен.

И Трамп такой:
- ГРЭЙТ АЙДИА! Колокольчики! Гениально! Мелания иногда просит меня надевать ВСЯКОЕ. Мне нравится!

А мы такие:
- А Путин тоже наденет?

А Путин:
- Схуяли?

А Трамп:
- Все наденут! Я надену, Путин наденет, Зеленски наденет, Мелания наденет, все наденут!

А Путин такой:
- Схуяли?

А Зеленский:
- Путин не наденет, значит и я не буду.

А Трамп:
- Зеленски хочет ВОЙНУ!!! ПЛОХОЙ, авторитарный, гадкий Зеленски!

А Путин:
- Гы-гы-гы, снова прокатило.

А Уиткофф:
- Проблема в размере колокольчика. Я готов выступить посредником. Нужно согласовать размер. С Владимиром Владимировичем мы уже согласовали, у него размер колокольчика ноль миллиметров. Для Зеленского предлагаю семнадцать. Если он не согласен, мы выходим из переговоров.

У этого идиотизма должен быть конец. Какой-то дедлайн ебанины.

Мы как цирковые собачки исполняем трюки, петляя между кретиническими выдумками двух ушлепков.

В основном петлять получается. Обходится почти без травм. Но вечно это продолжаться не может.

Побалувались візуальним, а тепер до важливих літер. Стаття на guardian річної давнини про те, що концепція повторного використання пластику — свідома найобка. Ну, знаєте, той самий greenwashing, яким невротичні ліберали заспокоюють етичні урчання в животі. Відповідний наратив десятиріччями просувається нафтохімічною промисловістю, щоб агенти суспільства споживання плескалися в індивідуальному відчутті провини, а не питалися з бенефіціарів такої економічної моделі. Внутрішні звіти компаній, що годують дискурс, свідчать: переробка пластику економічно нерентабельна, як нерентабельна екстракція солі з океану задля добуття прісної води. Цифри наступні: нині лише 5-6% пластику в США перероблюється, решта потрапляє на звалища/в океани (смішний момент в тому, що частина маркованого як "переробленого" до епохи торгівельних війн йшло на експорт в Китай, де доля сміття була різною). Загальна динаміка теж невтішна: у 2000 році у світі перероблялося 6%, до 2014 це значення виросло до рекордних 9.5%, й вже десять років тримається десь на тому ж рівні. Причини стагнації: складна інфраструктура та логістика переробки, відбраковка на етапі сортування та постійний приріст споживання, а значить, і виробництва  пластику (за 25 років від 200 млн. т. до 460 млн. т.; навіть якби ККД процесу був значно вищим, це б не перекрило ріст забруднення в абсолютних цифрах). Але ж нам хочеться вірити, що ми дохуя відповідальні й не просто так тусуємося на вищих щаблях піраміди маслоу, вірно? Тим паче, що для страждущіх є нова тєма — "молекулярна революція", дарма, що вона приводить до нових форм забруднень (бо результатом є паливо) і є ще більш затратною, ніж класична переробка (економічна собівартість у 4-5 разів вища, ніж виробництво нового пластику).

Тож спи спокійно, ліберал, екологічний фронт тримається на тобі!

Корочє, жив-був собі такий швейцарський зоолог Рудольф Шенкель, який в середині минулого сторіччя вирішив дослідити поведінку вовків в Базельському зоопарку. На базі свого дослідження він сформував концепцію, що в основі вовчої зграї завжди стоїть жорстка ієрархія, де домінуюча тварина (альфа) встановлює контроль над іншими через агресію та силове протистояння.

Все було б добре, але Шенкель не врахував особливості експерименту. Невеликі групи вовків, що не мали родинних звʼязків, проживали на закритій, обмеженій території. Таке середовище приводило до частих конфліктів за ресурси та статус — вовки не могли розійтися чи сформувати природні сімейні групи. Пізніші дослідження покажуть, що поза неволею ситуація діаметрально протилежна: зграї формуються по родинному принципу, лідерство в них базується на сімейних ролях, а конфлікти за статус практично відсутні, бо молодий самець просто покидає зграю, коли планує сімʼю та шукає партнера.

Але культурку хомо сапіенсів вже встигло попердолить. У вульгарному переказі ідеї Шенкеля та Меха (який розвивав ту ж саму концепцію і поза академічним сегментом) пішли в народ, ну і почалася вся ця дрочільня на альфачів, булінг та домінування.

Одним словом, чуваки дослідили зону, а вирішили, що це суспільство. Цікаво, що той самий Мех, як доброчесний вчений, врахувавши environmental bias помилки оригінальних досліджень, намагався заборонити публікацію своєї книги 1970 року "The Wolf: Ecology and Behavior of an Endangered Species". Вдалося йому це лише в 2022-му (розкажіть мені як авторське право захищає автора, ага).

Ось така історія. А спроби інституціоналізації агресивної поведінки тварин в закритому просторі як моделі для взаємодії індивідів у вільному соціумі є нічим іншим, ніж бажанням перетворити суспільство на тюрму.

Думай-те, дорогі правачки.

Продовжуємо серію інтерв’ю з пораненими бійцями.

Герой нового випуску — анархіст і антифашист Хенгіст. Його шлях проліг від вуличних антифа-протистоянь до боротьби з імперськими загарбниками, що репрезентують нову форму колоніального нацизму. Ми зустрілися з Хенгістом, коли він проходив реабілітацію в Києві.
Це інтерв’ю, на відміну від попередніх, вийшло непростим. Ми не рекомендуємо його людям, надто чутливим до описів травм та смерті, хоча щиро вважаємо, що знайомство з таким досвідом важливе — і для тих, хто далекий від війни, і для цивільних та військових, для яких війна стала щоденною реальністю.

Це історія самоорганізації, стійкості та людяності — розказана з посмішкою, від спокою якої навіть стає трохи неспокійно.