Простір несвободи: хроніки кримського спротиву

Минуло одинадцять років від початку анексії Криму. Для кримчан — це роки страху, втрат і тиску. І водночас — роки гідності, спротиву та солідарності

Що відбувається в Криму під владою окупантів? Як виглядає щоденне життя в умовах несвободи? Хто продовжує чинити опір — і якою ціною?

На лекції, яку проведе кримчанка й активістка "Прямої дії" Карина Чмелюк, ми зануримось в історію кримського спротиву: від перших днів анексії до сьогодні. Поговоримо про те, як режим Путіна вибудував репресивну систему, і як люди, попри ризики, знаходять способи не мовчати — через публічні акції, спільноти взаємодопомоги, листи підтримки.

Дата і час: 9 квітня (середа), 17:00
Локація прийде на пошту після реєстрації
➡️ Зареєструватися

#НАрх_витяги

Надзвичайно важливе спостереження Ґребера і Венґрова у "Світанку всього": байку про те, що люди в до-модерних, до-індустріальних, традиційних суспільствах тяжко і безперервно працювали, вигадали вікторіанські інтелектуали для того, щоб переконати тогочасних робітників, що їхнє життя і умови праці - безумовно кращі, ніж у їхніх предків.

Протягом дев’ятнадцятого століття майже всі, хто сперечався про загальний напрямок розвитку людської цивілізації, вважали саме собою зрозумілим, що технічний прогрес був головною рушійною силою історії, і якщо прогрес був історією звільнення людини, це могло б означати лише звільнення від «непотрібної праці»: у майбутньому наука звільнить нас принаймні від найбільш принизливих, обтяжливих і душеруйнівних форм роботи. Насправді ще до вікторіанської епохи багато хто почав стверджувати, що це вже відбувається. Вони стверджували, що індустріальне сільське господарство та нові пристрої для економії праці вже ведуть нас до світу, де кожен буде насолоджуватися наявністю дозвілля та достатку, і де нам не доведеться витрачати більшу частину свого свідомого життя, бігаючи за чиїмось наказом.

Зрозуміло, що це твердження мало б видатись дивним для радикальних профспілкових діячів у Чикаго, яким і в 1880-ті роки доводилося брати участь у запеклих битвах з поліцією та найманцями компаній – щоб виграти восьмигодинний робочий день – тобто отримати право на щоденну роботу, яку навіть середньовічний барон вважав би нерозумним запроваджувати для своїх кріпаків. Проте, можливо, саме у відповідь на такі кампанії вікторіанські інтелектуали почали стверджувати, що вірним є протилежне: «первісна людина», мовляв, вела постійну боротьбу за саме своє існування; життя в ранніх людських суспільствах було вічним клопотом. Європейські, китайські чи єгипетські селяни працювали від світанку до заходу, щоб заробити собі на життя. Таким чином, навіть жахливі режими роботи епохи Діккенса насправді були вдосконаленням того, що було раніше. Усе, про що ми сперечаємося, наполягали вони, – це темпи покращення. На початку двадцятого століття такі міркування стали загальновизнаними яко здоровий глузд.

Девід ҐРЕБЕР, Девід ВЕНҐРОВ, "Світанок всього" (2021)

"Річ є такою, якою ти її обираєш бачити. Важливість не існує поза свідомістю: саме людина надає сенс усьому."

Жан Поль Сартр
#цитата

F.6.4 Чому ці «оборонні фірми» є державами? 

🗣Часто кажуть, що приватні «оборонні фірми» могли б замінити державу в питаннях безпеки. Але чи дійсно між ними є така різниця? Чому, насправді, ці компанії все одно стають державоподібними структурами? Розбираємо, де закінчується бізнес і починається влада.

Вивчати тут.
#стаття

❗️Репостни — зроби алгоритму боляче❗️

"Лібертаріанці скаржаться, що держава — це паразит, наріст на суспільстві. Вони думають, що це як пухлина, яку можна вирізати, залишивши пацієнта таким же, тільки здоровішим. Вони були введені в оману власними метафорами. Як і ринок, держава — це діяльність, а не сутність. Єдиний спосіб скасувати державу — змінити спосіб життя, частиною якого вона є. Цей спосіб життя, якщо це можна назвати життям, обертається навколо роботи і включає бюрократію, моралізм, освіту, гроші тощо. Лібертаріанці є консерваторами, бо свідомо хочуть зберегти більшість цього безладу і таким чином несвідомо підтримують решту шахрайства."

Боб Блек, «The Libertarian as Conservative»
#цитата

Сьогодні виповнюється два роки з дня загибелі Дмитра Петрова — російського анархіста, який присвятив своє життя боротьбі за свободу та соціальну справедливість.

З юних років Дмитро активно долучався до численних анархістських ініціатив та організацій, що виступали як проти репресивного режиму в Росії, так і за її межами. У 2014 році він підтримав Майдан в Україні та став одним із ініціаторів створення «анархістської сотні». У 2017 році Дмитро відправився у Рожаву, аби зі зброєю в руках долучитися до визвольного руху.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року Дмитро приєднався до українського спротиву. Він став на захист не лише України, а й тих цінностей, які боронив усе своє життя. Дмитро брав участь у найгарячіших боях і загинув під Бахмутом разом з ірландським соціалістом Фінбаром Кафферкі та афроамериканським активістом Ендрю «Гаррісом» Купером.

Для багатьох українських лівих та антиавторитаріїв Дмитро був не лише товаришем по боротьбі, а й близьким другом. Його шлях в анархістському русі — яскравий приклад того, як ідеї можуть втілюватися в конкретні дії.

До роковин загибелі хочемо нагадати про текст, написаний, щоб увічнити пам'ять про Дмитра, його життєвий шлях і внесок у боротьбу за свободу та рівність.

📣 «Соціальний рух» запрошує всіх, а особливо Міністерство соціальної політики відвідати СОЦФОРУМ «Захист працівників критичної інфраструктури в умовах війни».

🔹 Час почути чесні відповіді влади з приводу найболючіших для робітничого люду питань на кшталт невиконання Закону 2980!

🔹 Прийдіть 27 квітня о 10:00 у київський Будинок кіно підтримати критично важливих працівників!

📌 Реєстрація

📌 Подія на Фейсбук