Той момент, коли ти настільки токсичний їблан, що тікаєш з власного видавництва, щоб уберегти його від репутаційних втрат.

Nota bene: Ілля Дейнега (знаний як Стронґовський) є співзасновником видавництва Видавництво, яке спеціалізується на квір-літературі (майже винятково за ґрантові гроші, чого сам Ілля не приховував). Проте чомусь Видавництво регулярно потрапляє у скандали через неоплату праці редакторів etc (за цими скандалами не слідкую). Яка комунікація зі Стронґовським - можете собі уявити.

Він не тільки з'їбав з України після 2022-го, прикриваючись донькою, але тепер прикривається нею ж, виправдовуючи свою токсичність. Хоча всі, хто знав його з юності, підтвердять, що він завжди був мудаком. І дружба з ним - для мене абсолютний red flag (як от Гонченко - адмінесса Книгочитуна, чи Полум'яний з видавництва Прометей, що теж з'їбав).

Стронґовський ниє про погрози, проте з будь-якого приводу погрожував мені разом з Полум'яним і переслідував у соцмережах, аж прийшлося його блокнути.

Поплач, лярво
Це карма

Щорічно 19 березня в тіні днів народжень Ліни Костенко та Емми Андієвської опиняються значно менш знані іменинники - це талановиті українські історики Олена Компан та Микола Ковальський. От про них я вам нагадаю.

Олена Компан (1916-1986) походила з польсько-російської родини, що мешкала в Єнакієвому (окуповане з 2014 року) на Донеччині. Почала наукову кар'єру в музеї в Чернівцях, а закінчила її як опальна історикиня з Інституту історії, репресована шістдесятниця. Дотепер мало знана постать попри значний вклад в науку. До речі, досі доступна в продажу книга матеріалів до біографії Олени Компан, де також вміщені деякі її історичні праці.

А про Миколу Ковальського (1929-2006), котрий народився в Острозі лиш роком раніше за Ліну Костенко, я міг би розповідати довго. Не тільки тому, що він відродив Острозьку академію, де я навчався, і був патроном моєї кафедри, але за його талант науковця. Видатний історик-джерелознавець, котрий виховав покоління таких же видатних постатей. Зокрема, його учень - Сергій Плохій.

Містика якась.
Хоча я вже нічому не дивуюся.

Прокинувся сьогодні пізно й у поганому настрої, довго валявся в ліжку й раптом чомусь подумав про Жуля Верна. Згадував, які книги колись читав, що маю в себе в бібліотеці й такі ж інші дрібниці. Врешті дістав телефон і вбив у пошук його ім'я. Так от, уявіть мій подив, що саме

цього дня рівно 120 років тому - 24 березня 1905 року (якщо ви такі ж гуманітарії, як і я) - в Ам'єні від цукрового діабету помер Жуль Верн.

Не знаю, як у вас, а в мене в ранньому підлітковому віці була гіперфіксація на творчості цього француза. І попри це я аж ніяк не вважаю його книги підлітковими чи дитячими (про що вперто забувають українські видавці, роблячи якомога тупіші й відразливіші обкладинки).

Мені страх як не вистачає гарних українських видань Жуля Верна, тим паче, що перекладів достатньо ще з міжвоєнного часу.

Натомість дві книги українською, які я маю - це фентезійний горрор Замок у Карпатах та антиутопія Париж двадцятого століття - твори поза звичним пригодницьким каноном.

Рекомендасьйон:

На сайті видавництва Українського католицького університету раптом стала доступна книга 2002 року видання, а саме - Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінця 18 століття) авторства Вадима Ададурова. Таке враження, що десь на складі виявили зайвий ящик книг з друкарні, який припадав пилом двадцять років. І нарешті продають тираж. Сам Вадим Ададуров - топовий український історик, захистив докторську дисертацію під керівництвом Ярослава Грицака. Займається історією Франції, переважно епохи наполеонівських воєн та їх відголосків на теренах Східної Європи.

Рекомендую придбати цю раритетну книжку. Тим більше, що ціна просто смішна - 50 гривень.

Купити можна за посиланням.