Локальна історія

“Втрата нашої сільської печі — це частина втрати української ідентичности. 

Почалося, мабуть, з того, що у колгоспному селі в ній перестали пекти хліб, бо з чого його пекти? Не тому, що борошна не було, хоч і не завжди воно було. Хліб привозили до склепу щодня. Білий і чорний, а ще булочки для дітей. Комуняцька влада робила все, аби відвадити селян від землі, знищити як суспільну групу, яка єдина зберігала українську ідентичність. А хіба то піч, як у ній не печуть хліб для всієї родини? 

Змінювалися і стандарти життя. Печі розбирали, бо вони займали багато місця. За класичною піччю, на якій спали діти й старі, а під нею часом тримали курей взимку, і біля якої вигрівали новонароджене телятко, потрібен був догляд, як за малою дитиною: чистити, підмазувати, білити. Печі врешті старіли разом із майстрами — знайти доброго майстра було тяжко і 40 років тому, а нові не відчували матеріал і конструкцію, тобто духу печі, її першорядного значення в домі. Добре було б якби хтось написав історію української печі від трипільської, ліпленої з глини, без комина, до сучасної”.

Про піч, як частину української ідентичности читайте у матеріалі Галини Пагутяк ↓
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/vtrata-pechi-galina-pagutiak/

Локальна історія

Втрата печі. Галина Пагутяк

Піч — частина української ідентичности.

www.group-telegram.com/ar/LocalHistoryUA.com/4190

1.0K viewsMar 2 at 07:03

“Втрата нашої сільської печі — це частина втрати української ідентичности. 

Почалося, мабуть, з того, що у колгоспному селі в ній перестали пекти хліб, бо з чого його пекти? Не тому, що борошна не було, хоч і не завжди воно було. Хліб привозили до склепу щодня. Білий і чорний, а ще булочки для дітей. Комуняцька влада робила все, аби відвадити селян від землі, знищити як суспільну групу, яка єдина зберігала українську ідентичність. А хіба то піч, як у ній не печуть хліб для всієї родини? 

Змінювалися і стандарти життя. Печі розбирали, бо вони займали багато місця. За класичною піччю, на якій спали діти й старі, а під нею часом тримали курей взимку, і біля якої вигрівали новонароджене телятко, потрібен був догляд, як за малою дитиною: чистити, підмазувати, білити. Печі врешті старіли разом із майстрами — знайти доброго майстра було тяжко і 40 років тому, а нові не відчували матеріал і конструкцію, тобто духу печі, її першорядного значення в домі. Добре було б якби хтось написав історію української печі від трипільської, ліпленої з глини, без комина, до сучасної”.

Про піч, як частину української ідентичности читайте у матеріалі Галини Пагутяк ↓
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/vtrata-pechi-galina-pagutiak/

BY Локальна історія