софійка читає

#відгукове “Солітер” Еліс Осман

Трохи вище ви можете знайти допис, де я ділилась, що розпочала її читати. І дочитала я її наступного дня. Перш за все, за цей спідран, треба віддати належне “Видавництву”, яке зробило нормальний розмір шрифту. Але й сам “Солітер” доволі затягнув, хоча й не був чимось новим і проривним у своєму жанрі. 

Анотація звучить так:

Якщо вам цікаво, це не історія кохання.
Мене звуть Вікторія Спрінґ. Я люблю спати і вести блоґ. Минулоріч — до всієї цієї історії з Чарлі, до того, як мені довелося зіткнутися з суворими реаліями іспитів рівня А та вступу до університету, а також з тим, що колись мені справді доведеться почати розмовляти з людьми, — у мене були друзі. Тоді все було зовсім інакше, але тепер все в минулому.
Тепер є «Солітер». І Майкл Голден.
Я не знаю, що намагаються зробити у «Солітері», і мені байдуже до Майкла Голдена.
Справді не хвилює.

Не знаю наскільки типова, проте нормально написана підліткова книжка. Варто зазначити, що на початок книжки Осман додала застереження щодо наявності тригерів тут, тому перед придбанням пропоную вам все-таки звернути на них увагу, якщо їх маєте. Сама Вікторія як раз таки і підіймає у своїх думках тему самогубства, а також думає, й навіть робить спробу його вчинити. Певні моменти, які пов’язані більше з площиною, де події відбуваються, звісно, були не дуже реалістичними, але за замовчуванням я списувала це на різницю контекстів у яких ми зростали/-ємо. 

Розв’язка з “Солітером” мене не вразила. Все доволі логічно й у моменті навіть банально стало на свої місця. Хоча я й не думаю, що пані Еліс мала на меті зробити з цього умовний детективний роман, ні. (і, до речі, саме це відрізнило для мене цю книжку від «Посібника» Джексон) Післясмаком “Солітера” або ж “на подумати” тут залишаються питання суспільства, зокрема сприйняття підлітка в ньому чи правило натовпа (читати як стада). 

Оцінка: 3,5/5

www.group-telegram.com/ar/berriesbooks.com/306

657 viewsSep 14, 2024 at 10:44

#відгукове “Солітер” Еліс Осман

Трохи вище ви можете знайти допис, де я ділилась, що розпочала її читати. І дочитала я її наступного дня. Перш за все, за цей спідран, треба віддати належне “Видавництву”, яке зробило нормальний розмір шрифту. Але й сам “Солітер” доволі затягнув, хоча й не був чимось новим і проривним у своєму жанрі. 

Анотація звучить так:

Якщо вам цікаво, це не історія кохання.
Мене звуть Вікторія Спрінґ. Я люблю спати і вести блоґ. Минулоріч — до всієї цієї історії з Чарлі, до того, як мені довелося зіткнутися з суворими реаліями іспитів рівня А та вступу до університету, а також з тим, що колись мені справді доведеться почати розмовляти з людьми, — у мене були друзі. Тоді все було зовсім інакше, але тепер все в минулому.
Тепер є «Солітер». І Майкл Голден.
Я не знаю, що намагаються зробити у «Солітері», і мені байдуже до Майкла Голдена.
Справді не хвилює.

Не знаю наскільки типова, проте нормально написана підліткова книжка. Варто зазначити, що на початок книжки Осман додала застереження щодо наявності тригерів тут, тому перед придбанням пропоную вам все-таки звернути на них увагу, якщо їх маєте. Сама Вікторія як раз таки і підіймає у своїх думках тему самогубства, а також думає, й навіть робить спробу його вчинити. Певні моменти, які пов’язані більше з площиною, де події відбуваються, звісно, були не дуже реалістичними, але за замовчуванням я списувала це на різницю контекстів у яких ми зростали/-ємо. 

Розв’язка з “Солітером” мене не вразила. Все доволі логічно й у моменті навіть банально стало на свої місця. Хоча я й не думаю, що пані Еліс мала на меті зробити з цього умовний детективний роман, ні. (і, до речі, саме це відрізнило для мене цю книжку від «Посібника» Джексон) Післясмаком “Солітера” або ж “на подумати” тут залишаються питання суспільства, зокрема сприйняття підлітка в ньому чи правило натовпа (читати як стада). 

Оцінка: 3,5/5

BY софійка читає