2 кадри

Forwarded from Accreditation accepted

Агресивний пост болі і відчаю.

Пройшло вже три тижні як я намагаюсь дістати скрінер нового фільма Мстислава Чернова. Я написала вісім листів Санденсівським піарникам, я підключила особисту менеджерку Мстислава, й особисто сам Мстислав знає наскільки я всіх заїбала і попросив надати мені скрінер, бо сам дійсно не може бо зайнятий більше за нас всіх.

Скрінера, як ви можете здогадатись, я так і не отримала. Але щойно майже отримала серцевий напад побачивши рецензію яка вийшла на одному відомому ліберальному російському медіа.

Ще раз: російське медіа опублікувало цю рецензію на документальний фільм про війну в Україні раніше ніж українське медіа.

Справа не лише в тому що я дуже хочу подивитись це кіно. І навіть не в тому що я буквально вирішила присвятити свою академічну освіту вивченню документального українського кіно, це нікого не хвилює. Для мене це битва принципова, адже в цій ситуації показово кристалізуються ставлення до української (кіно)преси закордоном.

Ми багато говоримо про дискримінацію членів української кіноіндустрії, але ніхто не говорить про те скільки, вибачте, хуйні ми з моїми колегами українськими кінокритиками і кінокритикинями вимушені ковтати від міжнародної індустрії. Не буду сильно заглиблюватись, бо на жаль я можу написати тезіс на цю тему, але якщо узагальнити, то це: незмінне ставлення до України як до обмеженої провінції, в найкращому випадку, під чим приховується щире здивування що в нашій країні є інтернет і кінопрокат і ми ще чогось там воліємо хотіти, інтерв’ю скрінери якусь комунікацію прозору хочемо. Ух ти, а ви хто такі блять взагалі, українська кінопреса, ви звідки повилазили — постійно висить в повітрі.

Це реальність в якій українцям дадуть 0 місць на круглому столі з Кроненбергом в Каннах, а росіянам 3 (моя реальна ситуація з останньої едиції). Тобто це реальність в якій російські критики мають легкий доступ до дуже багатьох речей, в той час як нам ці двері навіть і не відкривали. А ще відкрию секрет. Велику частку скрінерів доків про нашу війну я змогла дістати тільки через європейських колег.
Ще раз: українській кінокритикині не дають подивитись фільм про війну в Україні. Utterly surreal experience.

Раніше я думала я пишу хуйово. Потім я думала що у мене недостатньо велика циркуляція в медіа. Ні, це їбуча дискримінація яка не лікується ані якістю ані популярністю, на перевеликий жаль і я вже точно можу сказати що я це перевірила. І я не знаю яка реальність гірша, там де у росіян є гроші на акредитацію на Санденс чи та реальність де росіянам знову дали скрінер коли мій мейл був проігнорований.

Дуже і дуже сильно заїбало, мене це ображає до глибини душі і я правда не знаю що з цим робити.

www.group-telegram.com/ar/dvakadry.com/619

28 viewsZhenya, Jan 30 at 16:32

Агресивний пост болі і відчаю.

Пройшло вже три тижні як я намагаюсь дістати скрінер нового фільма Мстислава Чернова. Я написала вісім листів Санденсівським піарникам, я підключила особисту менеджерку Мстислава, й особисто сам Мстислав знає наскільки я всіх заїбала і попросив надати мені скрінер, бо сам дійсно не може бо зайнятий більше за нас всіх.

Скрінера, як ви можете здогадатись, я так і не отримала. Але щойно майже отримала серцевий напад побачивши рецензію яка вийшла на одному відомому ліберальному російському медіа.

Ще раз: російське медіа опублікувало цю рецензію на документальний фільм про війну в Україні раніше ніж українське медіа.

Справа не лише в тому що я дуже хочу подивитись це кіно. І навіть не в тому що я буквально вирішила присвятити свою академічну освіту вивченню документального українського кіно, це нікого не хвилює. Для мене це битва принципова, адже в цій ситуації показово кристалізуються ставлення до української (кіно)преси закордоном.

Ми багато говоримо про дискримінацію членів української кіноіндустрії, але ніхто не говорить про те скільки, вибачте, хуйні ми з моїми колегами українськими кінокритиками і кінокритикинями вимушені ковтати від міжнародної індустрії. Не буду сильно заглиблюватись, бо на жаль я можу написати тезіс на цю тему, але якщо узагальнити, то це: незмінне ставлення до України як до обмеженої провінції, в найкращому випадку, під чим приховується щире здивування що в нашій країні є інтернет і кінопрокат і ми ще чогось там воліємо хотіти, інтерв’ю скрінери якусь комунікацію прозору хочемо. Ух ти, а ви хто такі блять взагалі, українська кінопреса, ви звідки повилазили — постійно висить в повітрі.

Це реальність в якій українцям дадуть 0 місць на круглому столі з Кроненбергом в Каннах, а росіянам 3 (моя реальна ситуація з останньої едиції). Тобто це реальність в якій російські критики мають легкий доступ до дуже багатьох речей, в той час як нам ці двері навіть і не відкривали. А ще відкрию секрет. Велику частку скрінерів доків про нашу війну я змогла дістати тільки через європейських колег.
Ще раз: українській кінокритикині не дають подивитись фільм про війну в Україні. Utterly surreal experience.

Раніше я думала я пишу хуйово. Потім я думала що у мене недостатньо велика циркуляція в медіа. Ні, це їбуча дискримінація яка не лікується ані якістю ані популярністю, на перевеликий жаль і я вже точно можу сказати що я це перевірила. І я не знаю яка реальність гірша, там де у росіян є гроші на акредитацію на Санденс чи та реальність де росіянам знову дали скрінер коли мій мейл був проігнорований.

Дуже і дуже сильно заїбало, мене це ображає до глибини душі і я правда не знаю що з цим робити.

BY 2 кадри