Поки усе моє командування думає що я гоняю на лижах в Давосі, наш десант приїздить в місто Кур в Швейцарії (поряд с Давосом) о 12 ночі , прокидається о 5-й ранку, їде в Давос - і шурує там по зустрічах з Європейськими лідерами.

Таймінг і формат простий - ми або виступаємо на різних панелях або зустрічаємось з представниками різних урядів, і даємо фітбек: по країні представника, який приходить до нас на зустрічі.
Такий собі зворотній звʼязок не від політиків та уряду України - а безпосередньо від людей, які використовують європейську допомогу.

Зараз вікно можливостей, коли працює така військова дипломатія. Уряди іноземних країн вже чули і депутатів, і переселенців, - залишилась остання ланка людської цікавості - безпосередньо військові.
Колись закриється і це вікно. Але їм треба користуватись.

Зустрічі були дуже змістовними і, звісно, ми просили більше допомоги.

Ми мали близько 15-ти зустрічей тет-а-тет, тривалістю не менше години.
З міністрами оборони Нідерландів, міністром закордонних справ Чехії, Премʼєр міністр Бельгії, усіх євро урядовців не перерахуєш.
Але важливі були усі.

На фото - Генерал командувач сил НАТО у Європі - Христофер Каволі.

Сподіваємось наші зусилля були недарма. Як кажуть - роби що можеш - і будь що буде.

Усім бажаю міцного здоровʼя.

Як ви знаєте, я рідку пишу про збори.
Але мова тут про тактичну медицину, де я колись починав службу.
І якщо дрони - в зеніті розквіту, то з тактмедом немало проблем.
Короче, поширюю збір

Загальна мета: 3 000 000 гривень.

Ці кошти підуть на закупівлю спеціальних медичних наплічників, наповнених тактичною медициною, і нош-волокуш, якими доправляють поранених до віддалених точок евакуації.

Кожен наш донат – можливість врятувати життя військового.

Математика проста: чим більше донатів, тим більше живих бійців.

PAYPAL: paypal@leleka.care

MONO: send.monobank.ua/jar/8dYUdnmGdz

Усім дякую!

Нам потрібен широкий план реабілітації військових.

Зайдіть в потяг, умовно, Краматорськ - Київ, - більшість пасажирів це військові.
Вони їдуть фактично з бойових дій. Подивіться їм в очі. Одразу все відчуєте без пояснень.

Реабілітація - це не тільки коли є фізичні пошкодження і людину вчать користуватись протезом. Тут все більш менш зрозуміло і є конкретні технології.
Реабілітація - це повноцінне, і в першу чергу, відновлення саме ментального стану. Де ти свою душу і свій внутрішній стан збираєш по частинах.

В тому ж поїзді обов’язково провідник покличе лікаря. Бо один з військових знепритомніє. Навантаження шалене на останні краплі здоров’я.

Більшість поранення - це контузії (акубаротоавми). Людина зовні може бути здорова, руки ноги є, але мозок так потрясли, що порушили все в середині. Дали шалене тиск на судини та сіру речовину І «перемішали файли у голові».
А можливо, зробили це багато разів.

Після, як правило нічого не відновили. Дали три дні прокапали, і вперед знову під міни.
Часто, військові на початках, самі не усвідомлюють рівня і наслідків своїх травм, особливо, коли адреналін зашкалює.
А після, як наслідок, - панічні атаки, депресії, злість - як наслідок або суїцид або, неадекватна поведінка.
Людину не відновили ментально і все.

Все це я знаю не с розповідей. Про свої слабкості в армії як раз ніхто не говорить.
Я знаю бо сам пережив контузію. Лише одну - але мені вистачило, щоб більше року відчувати її наслідки.

А якщо їх 5 або 10. Я знаю і такі випадки. А якщо ти в піхоті, навіть відпочити можливості немає.
Часто хлопці спокійно скаржаться, що через числені контузії, наприклад не можуть згадати вчорашню половину дня…

…ми їдемо на героїзмі четвертий рік. Хоч тих, хто з перших днів повномасштабки в піхоті, все менше в менше.
Четвертий рік - не так страшно.
Страшно - невідомість скільки років ще..

Просто жити надіями. Або слухати красиві промови - вже замало.
Нам потрібні конкретні програми і їх реалізація. Отак на ходу.
Нам потрібно навчитись робити все одночасно. І воювати і лікуватись.
І відпочивати, і боронити позиції.

Ми маємо включати найкращий бік українців - адаптивність.
Тому вже потрібно розробляти і реалізовувати широку програму реабілітації. Думаю в цьому питанні протягнута рука майже всього світу.
Є і кошти, і готовність. Потрібна лише наша увага і рішучість.

Ті ж самі гототелі в Буковелі точно можуть в кожний готель безкоштовно прийняти по частині військових від свого обігу.

Впевнений, уряди різних країн світу від Японії до США, готові взяти на реабілітацію наших військових. Повторюю, мова тут не тільки про важко поранених, а фактично - про більшість, яка воювала на передових позиціях.

Все це не має обмежитись гарячою лінією чи заявою уряду «про важливість здоровʼя військового».
Потрібні - глибокий план і реальні дії.

Кожен день я бачу, як змінюються хлопці навколо.
Як може погіршуватись їх стан. Навіть і тих хто в підрозділі літає на дронах. І тих, хто під КАБами може сидіти в штабах. Хто-хто, а всі вони точно гідні того, щоб хоча б мати можливість - відновити свої сили та здоров’я.
Це прям обов’язок, як України, так і всього світу.

***
Фото нещодавно надіслали побратими. 23 рік і ми під Торецьком.

Усім бажаю міцного здоровʼя.

Усі люблять дивитись відео, як спалити Град чи Урал. А ось група нашої роти спеціалізується на задачах - коли є замаскована хєрня, яка заважає жити піхоті. Чи треба відпрацювати по бліндажах противника. Чи залетіти у віконце, щоб знищити, те що побачила розвідка.
Це Група Пастора.
Їх відео не наберуть сотні тисяч переглядів, але під час кожного виїзду хлопці роблять багато роботи де потрібна і ваша допомога.

https://send.monobank.ua/jar/4psbAz7DX5

Суспільство, як українське так і світове, сприймає перемовини як круглий стіл де сидять дипломати і змагаються в ораторській майстерності, сиплять фактами, аргументами, використовують хитрощі і намагаються загнати супротивника у кут.

Насправді , якщо перемовини десь так і відбуваються, то лише між командами в змаганнях з ораторської майстерності. А реальні переговори більш тривіальні та прагматичні.

Ніхто за столом не буде слухати твоїх аргументів та красивих слів. Розмови про цінності сьогодні виглядають смішними. Серйозні люди розмовляють виключно з позиції сили та інтересів.
Переговорники сідають за стіл з тими «картами», які їм видали сили в середині країни, партнери їх держав, та ситуація загалом.
Зокрема, нашим переговорникам головні тузи нададуть Збройні сили.

І розподіл сил за столом буде віддзеркалювати ситуацію на полі бою.
Якщо противник сильніший на фронті, то він сильніший і за переговорним столом. А з сильними доводиться рахуватись навіть тим, хто начеб то підтримує слабких…

Якщо ми намертво стабілізували лінію фронту, не даємо ворогу пройти, нищемо його цілими бригадами. (Так до речі було півтора роки тому під в Авдіївці).
То це все один сценарій перемовин.

Якщо наша ж лінія фронту системно і щоденно рухається в бік заходу. То сценарій перемовин буде іншим - які аргументи на стіл не викладай.

Все це я до того, що не варто сподіватись на Трампа чи когось іще. Вони в будь якому випадку боліють не нашими проблемами, а особистими інтересами.

Якими б багатообіцяючими не були новини з Вашингтону, для нас новини з села Удачне під Покровськом мають набагато більше значення.

Дрони, організація війська, мотивація армії, ВПК з власною сучасною зброєю - оце найкращі дипломати, що стануть у нагоді під час перемовин.

Мені за останні три тижні телефонує друга людина, і пропонує долучитись до «потужної політичної команди» на вибори.

На питання: «та які вибори?», - люди реагували спокійно, пояснили, що скоро, ось ось, усе скінчиться. І треба вже зараз визначатись з командою.

Я реагував стримано, але хочеться отак взяти за руку і повести на екскурсію по бригаді.
Показати на дісплеї рух противника. Ту двіжуху, яка відбувається за 15 кілометрів від лінії зіткнення: підвоз БК, двіж ротацій. Хлопці в екіпажі інколи губляться: уразити Урал що їде, чи Моталигу яка тягне гармату.

Вивезти на позиції, - щоб сжалась дупа від ворожих дронів ,яких зараз як мух.

Просто посидіти пів дня у бліндажі, - щоб відчули прильоти.

Посидіти в штабі, щоб було зрозуміло скільки всього нам не вистачає, і як потрібні тут ті гроші, які йдуть на нікчемні псевдо-політичні процеси у вигляді реклами.

Поговорити з реальними піхотинцями, в яких від втоми і навантаження язик плутається.

Ті хто готується до виборів зараз - їх про їбуть. Бо може так статись, що виборів не буде ніколи.
Немає зараз жодної передумови, щоб скоро настав мир і відбулисься вибори. Жодної!

Ми не маємо нічого, крім заяв світових політиків у вигляді загальних слів. Немає жодної стратегії , жодних конкретних кроків. Ми навіть не знаємо умов того миру, на який всі так чекають. А якщо ціна буде неприйнятною?

Ми пірнаємо у грьобану ілюзію виборів і миру. А ворог продовжує захоплювати наші міста і села, намагається повністю вибити нас з Торецька та Часового Яру, взяти в кільце Покровськ та увійти в Дніпропетровську область.

Ми всі слідкуємо за тим, що скаже хтось потужний за кордоном. А маємо слідкувати за словами, які каже комбриг під Покровськом.

От коли гармати замовкнуть, тоді вже можна поговорити про вибори. Але не раніше!
Напевно я б теж хотів обрати ту кляту синю пігулку у «Матриці», і готуватись до виборів. Але, блять, я готуюсь до нових військових задач, думаю, як зробити, щоб дрони пролетіли клятий РЕБ. Б’юсь, щоб вони ефективно працювали по ворожій піхоті під час штурмів противника. Які, до речі, по напрямку Донецької області не припиняються ніколи.

Камон! перестаньте жити майбутнім, яке може і не настати. Кожен має робити свою справу, концентруючись на тому, що потрібно тут і зараз - коли і де вирішується свобода і доля кожного метра нашої землі. Існує тільки сьогодні, і тільки сьогодні ми можемо або вистояти, або програти! А переговори лише зафіксують це на папері. Колись…

Можливо у багатьох це викличе посмішку, але я вважаю, що в України сьогодні є реальний шанс стати лідером Європи.

Побита, втомлена, в крові… але саме так сьогодні і виглядає лідерство.

Нам завжди здавалось, що лідер - це процвітання та благополуччя, економічні та соціальні успіхи. Воно можливо так і є, але в часи спокою і розвитку.

Зараз - час кризи і виживання, коли не працює міжнародне право та інститути, ламається звичний світоустрій.

А в часи криз лідерство - це сміливість та рішучість, глибокий досвід незламності. Такий, який є в України. І більше ні в кого.

А ще - насправді, головне для лідера - це бачення нового майбутнього.
Критично важливо продовжувати обʼєднувати Європу навколо нас, але не ситуативно, а дати урядам і суспільствам Європи візію майбутнього в нових реаліях, з потужною безпекою та новою субʼєктністю у світі.

Бо реалії такі, що, як і в середньовіччі, - слабких не поважають. Якщо ти слабкий, то сильні вирішать твою долю без тебе. І точно не на твою користь…

Усе було дуже передбачуване.

Тепер нас чекає справді найскладніший етап.

Сил нам витримати усе!

Я не хотів публікувати цей великий текст, але вирішив.
Якщо Америка нас покине. Мій субʼєктивний погляд.

Якось до нас приїхав журналіст із США і запитав, що у вас на озброєнні є таке, що ви можете похвалити ?
Я почухав потилицю. Не хотілося його ображати, але з американського в моїй бригаді – яка, на хвилиночку (!), третій рік тримає першу лінію на найскладнішому напрямку - в нас був лише Starlink…

В уяві обивателів, і навіть політиків, є багато того, що вже давно не відповідає дійсності. Ситуація на полі боюзмінюється дуже швидко і те, що вчора вважалось «богом війни», сьогодні у воєнному пантеоні далеко не на перших місцях.

Отже, щоб зрозуміти наслідки можливої зупинки американської допомоги для фронту, давайте проаналізуємо в чому ми сьогодні реально залежні від США.

Перше – це навіть не зброя, а звʼязок. Starlink! Якщо ляже він– проблеми почнуться миттєво: піхота в опорних пунктах, розвідка, екіпажі дронів, артилеристи, штаби у бригадах та батальйонах… - усі використовують Starlink.
За допомогою WhatsApp можна легко додзвонитись майже до крайньої позиції і поговорити з бійцем по відео звʼязку. Після знищення будь якого об’єкта fpv-дроном - ми одразу пересилаємо це відео у штаб, що дає командирам в реальному часі розуміти ситуацію на полі бою.

Якщо Starlink відключать – в першу ж годину може початись дезорганізація управління. До того ж, можуть відмовити деякі дрони, які працюють виключно за допомогою супутників…

Кажу чесно: мені здається, що Starlink все ж таки, не відключать. Бо це буде вже не просто зупинка допомоги, а відверто ворожа дія на користь росії. Навряд чи нова адміністрація наважиться на таку демонстративну ворожість що до українського народу.
Але, ми маємо бути до цього готові. І вже «вчора» працювати над альтернативою забезпечення себе звʼязком.

Наприклад, противник створив альтернативний звʼязок - це wifi мости - широкий Wi Fi де можна під’єднатись до Інтернету.
Час в нас ще є. Без паніки. Але цей ресурс треба використовувати ефективно, бо проблеми можуть початись дуже неочікувано.

Другий момент, де ми суттєво залежні від США - ППО. Зокрема,системи Patriot та снаряди до них. Треба терміново шукати альтернативи: і поставок, і самих систем. Інакше українські міста будуть беззахисними. Цей пункт має бути одним з перших на переговорах з Європою.

Тепер до хороших новин. Не дарма цю війну називають «першою дроновою» - це значить що більшість уражень здійснюється дронами різних типів. І переважно ці дрони - не з США. Але знаю, що різними, в тому числі неурядовими шляхами США фінансують деякі проєкти.

Спочатку дрони були китайські. Зараз є fpv які майже повністю (разом з комплектуючими!) вироблені в Україні.
Орієнтовно, від 80% усіх уражень здійснюються дронами.
Використання інших видів зброї значно знизилось у порівнянні з 22-23 роком.

Використання артилерії зараз знизилось в десяток разів у порівнянні із тим шквалом, який був у 22-му році. Навіть з боку ворога. Артилерійські системи зношені, снарядів стало набагато менше, вони не точні. Артилерія зараз використовується для важливих, але вузьких, конкретних задач. Або страхують БПЛК під час поганої для дронів погоди.

Щодо снарядів для дронів - то тут взагалі в нас працює «тіньовий ВПК», який і за великого бажання знищити неможливо.
В тисячах підвалів та сільських хат виробляються боєприпаси різних типів. Розкручуються застарілі радянські міни, у мультиварках розправляється вибухова речовина, і робляться ті боєприпаси які нам потрібні. Причому, різних типів - від фугасу до термобару. Це звичайно дуже спрощено. Насправді, ми створили цілу індустрію самозабезпечення себе снарядами для дронів.
В тому числі вже працює пів сотні офіційних виробників БК.

Саме цей «тіньовий» і офіційний ВПК дав нам БК, які і знищили ті 80 відсотків цілей за останній рік.
Усе це я пишу до того, що Himars, чи Гаубиця “777” вже давно не королі фронту. На фронті царює дрон!

До речі, - щодо Himars. Нажаль, ворог вже давно знайшов можливості спуфінгу наших пострілів підміною координат.

Ракети прилітають, але не туди… Ефективність Himars нажаль знизилась.
Я не знаю, чи усвідомлюють це американці, але така гірка правда – комплекси, які коштують сотні мільйонів доларів - інколи не приносять адекватного результату. Ними треба було активно руйнувати все у перший рік війни. Але тоді була обмежена для нас кількість снарядів. Час значних можливостей був втрачений.

Далі - протитанковий комплекс Jevelin. Звичайно, це важлива штука. Вона врятувала нас в перші місяці. Але зараз - це давно не та зброя, яка є вирішальною на полі бою. Якщо на місяць є декілька результативних застосувань Jevelin по всьому фронту - то це добре. Для порівняння - дрони роблять більше 10 тисяч верифікованих уражень на місяць.

Тепер, щодо розвідки Пентагону. Це не моя компетенція, але думаю, що США ділилися стратегічною інформацією щодо планів ворога, перекидань військ, даними супутникових зйомок. І звісно будь-яка інформація стосовно ворога - має важливість.
Важко сказати, чи зможуть європейці, або хтось інший стати альтернативним джерелом таких розвідданих. Можливо, це ускладнить нам ураження цілей на території РФ.
Але одне можу сказати точно: взводи, роти і бригади ніколи системно не користувались даними Пентагону щоб знищитиконкретну позицію ворога на передовій. (Або це робилось вкрай рідко, в рамках спец операцій, як виключення).

Сучасні битви дуже маневрені й динамічні. Якщо з якогось місця стріляв танк, то ця локація актуальна короткий проміжок часу. Відстрілявшись, танк швидко їде ховатись, і навіть, замітає за собою сліди.
Тому на результативність саме бойового процесу припинення передачі розвідінформації не має вплинути.

Я взагалі бачу більше загроз для фронту від проблем у нашій піхоті, ніж у припиненні допомоги з будь якої зі сторін. Але це вже наше домашнє завдання.

Одразу скажу, що окрім перерахованого США фінансує ще багато програм - таких як наші навчання, не військові програми, а також мають вплив на різні установи, які також надають нам фінансування.
Але зараз мова про першочергову критичність .

Також я не хочу зменшувати роль будь яких видів озброєння.
У військовій справі важлива різноманітність.
Навіть якщо це Javelin - який використали раз на рік, під час сильної зливи - де всі дрони перестали працювати.

І цей текст не до того, що можна послати усіх до біса і протистояти такому ворогу як РФ без підтримки ззовні. Як кажуть, - гуртом і батька легше бити. Але, якщо раптом так станеться що ми все ж залишимось без підтримки США, чи, навіть, під тиском адміністрації Трампа, то знайте: ми,український народ, за ці роки пройшли великий шлях і зробили дуже багато. І, на щастя, у військовому плані ми стали значно менш залежними від партнерів.

Треба усвідомити: наші друзі і основні союзники сьогодні - дрони. Та ті золоті руки і голови, які їх виробляють. А вони точно не зрадять.

Тому - так, якщо раптом так станеться - без підтримки США нам буде складно. Інколи - дуже! Війна не «закінчиться через 24 години», Україна заплатить за мир у Європі більшу ціну, ніж могла б. Нехай це буде на совісті конкретних політиків, а не американського народу. Але ми зможемо вистояти. Якщо будемо разом. Як в перші дні…

За годину отримав вже третє подібне повідомлення!

Це найкраща реакція на ситуацію!

Щоденні вранішні новини останнім часом лякають більш ніж обстріли ворога.

У звязку з цим, хочу розказати вам одну історію.

Була ситуація коли по лінії відповідальності нашої бригади, на стиках з іншими підрозділами, почав сипатись фронт. Суміжний підрозділ без бою залишив позицію. Фланг оголився. і почалось...

Цілі тижні ніхто не розумів, де конкретно проходить лінія бойового зіткнення. Ми дронами бачили техніку, і не знали -це наша чи ні, бійці на моніторах – наші чи орки?

Найбільше ми боялись - вийти зі свого бліндажа і зрозуміти що знаходимось вже на окупованій території, під контролем ворога.

У всіх був пригнічений настрій, відчуття неминучості катастрофи. Всі зі всіма сварились. Здавалось моральні сили закінчились, все завалиться і війна ось-ось буде програна…
Але!

Але з часом все по трохи вирівнялось. Так, окупанти, щось забрали, але й понесли з значних втрат, через що їх наступ забуксував. По тому напрямку вони й досі не мають успіху.

Ця ситуація, та багато подібних, навчили мене не витрачати час на відчай, не розпилювати енергію на «все пропало» / «нас зливають».
Слабкі розвивають в собі ці відчуття.
Сильні починають «своє робити» ще завзятіше.

Більшість з нас, людей в камуфляжі, фронт навчив бути сильними. Навчив концентруватись на тому, що треба робити тут і зараз. Інакше – не вижити.
Тилу також доведеться навчитись не звертати увагу на заяви з закордону, позбутись ілюзій та покладатись лише на себе і свої Збройні сили.

Ми вистоїмо!

Я в це не вірю…

Я це знаю!

PS
Фото тих часів - на наші позиції прилетів ворожий КАБ, але не розірвався.