йому 11. він приручає дике хворе лосеня. росте разом із ним. тепер це — здорова лосиця, його руда фея. він переїжджає з села до міста. вона зникає. він втрачає все. і головне — її.
колись, зареєструвавшись на letterboxd, я заповнила три комірки для улюблених фільмів з чотирьох. деякі з них з плином часу зникли й змінилися новими. кількість геніальних фільмів у житті більшає, але улюблених завжди, стабільно три. страшенно відповідально — визначити з яких пазлів складається твоя особистість, тому я завжди залишаю пусту комірку — трохи простору, аби знайти той самий. уже два тижні я думаю над тим, щоб «руда фея» володимира коваленка була четвертою.
звісно я підходжу до кіна з літературним інструментарієм (бо іншого не маю) і, здається, у випадку з українським кіном — зовсім не програю. спершу згадаю «дитячий» дискурс літераторів, яких ми любимо за «дорослі» історії: ранні новели коцюбинського, підмогильний і король щемких історій — тютюнник. «руда фея» за теплотою, силою чуттєвості наративу однозначно асоціюється з «диваком» тютюнника: їхній світ химерний, казковий і «очуднений» дитячою свідомістю. тематично вони теж подібні. обидві історії про Іншість хлопчика, про суспільство й те, як цій Іншості з ним уживатись. про батьківську фігуру (в обох випадках це дідусь), яка хоче цьому уживанню (а радше ви-) навчити, та чи сама в це вірить? чи виживання поєднується з щастям?
про те нещадне «місто», де втрачаєш себе, втрачаєш своє, забуваєш і змінюєшся. але втрата — це й здобування, це ініціація, яку проходиш, щоб назавжди подорослішати. в одному із недавно переглянутих мною фільмів, молоді батьки обговорюють ідею завести дитині друга — собаку, мовляв, колись він помре й дитина буде готова до життя. у фільмі хлопчику дарують піаніно, з надією, що це відверне його від проживання болісної ініціації. головний герой прощається з мрією (руда фея — це і є той невловимий синій птах) й дитинством, отже — це ностальгійна ода й водночас епітафія.
Іншість в обох творах — про любов до природи, емпатію, здатність відчувати красу, в широкому сенсі — про мистецтво. у фільмі розкрити цю тему випадає дорослому двійникові головного героя. він зумів пристосуватися: вдень звичайна робота, ввечері мистецтво, а ще в нього також є руда фея — невловима співачка, за чиїм потягом хочеться бігти.
історія архетипова — справжня казка, де багато умовностей, бо саме вони розкривають життя якнайправдивіше. а ще поетична — тут я свій інструментарій парадоксально застосувати не можу. звісно, бачу метафоричність і все вищезгадане, але є щось таке, (вибачте, знову) невловиме, що одразу хочеться говорити про тяглість українського поетичного кіна. і не лише через інтертекстуальність на нього ж — він додає своє свіже красиве ностальгійне післяСлово у велике поетичне речення.
ставлю мільйон зірочок і своє серце! і тихенько дивуюсь тому, як можливо було зняти це у двадцять чотири
(перебудовний контекст і ще тьма різного цікавого теж важливі, але про них не сьогодні й не від мене😁)
йому 11. він приручає дике хворе лосеня. росте разом із ним. тепер це — здорова лосиця, його руда фея. він переїжджає з села до міста. вона зникає. він втрачає все. і головне — її.
колись, зареєструвавшись на letterboxd, я заповнила три комірки для улюблених фільмів з чотирьох. деякі з них з плином часу зникли й змінилися новими. кількість геніальних фільмів у житті більшає, але улюблених завжди, стабільно три. страшенно відповідально — визначити з яких пазлів складається твоя особистість, тому я завжди залишаю пусту комірку — трохи простору, аби знайти той самий. уже два тижні я думаю над тим, щоб «руда фея» володимира коваленка була четвертою.
звісно я підходжу до кіна з літературним інструментарієм (бо іншого не маю) і, здається, у випадку з українським кіном — зовсім не програю. спершу згадаю «дитячий» дискурс літераторів, яких ми любимо за «дорослі» історії: ранні новели коцюбинського, підмогильний і король щемких історій — тютюнник. «руда фея» за теплотою, силою чуттєвості наративу однозначно асоціюється з «диваком» тютюнника: їхній світ химерний, казковий і «очуднений» дитячою свідомістю. тематично вони теж подібні. обидві історії про Іншість хлопчика, про суспільство й те, як цій Іншості з ним уживатись. про батьківську фігуру (в обох випадках це дідусь), яка хоче цьому уживанню (а радше ви-) навчити, та чи сама в це вірить? чи виживання поєднується з щастям?
про те нещадне «місто», де втрачаєш себе, втрачаєш своє, забуваєш і змінюєшся. але втрата — це й здобування, це ініціація, яку проходиш, щоб назавжди подорослішати. в одному із недавно переглянутих мною фільмів, молоді батьки обговорюють ідею завести дитині друга — собаку, мовляв, колись він помре й дитина буде готова до життя. у фільмі хлопчику дарують піаніно, з надією, що це відверне його від проживання болісної ініціації. головний герой прощається з мрією (руда фея — це і є той невловимий синій птах) й дитинством, отже — це ностальгійна ода й водночас епітафія.
Іншість в обох творах — про любов до природи, емпатію, здатність відчувати красу, в широкому сенсі — про мистецтво. у фільмі розкрити цю тему випадає дорослому двійникові головного героя. він зумів пристосуватися: вдень звичайна робота, ввечері мистецтво, а ще в нього також є руда фея — невловима співачка, за чиїм потягом хочеться бігти.
історія архетипова — справжня казка, де багато умовностей, бо саме вони розкривають життя якнайправдивіше. а ще поетична — тут я свій інструментарій парадоксально застосувати не можу. звісно, бачу метафоричність і все вищезгадане, але є щось таке, (вибачте, знову) невловиме, що одразу хочеться говорити про тяглість українського поетичного кіна. і не лише через інтертекстуальність на нього ж — він додає своє свіже красиве ностальгійне післяСлово у велике поетичне речення.
ставлю мільйон зірочок і своє серце! і тихенько дивуюсь тому, як можливо було зняти це у двадцять чотири
(перебудовний контекст і ще тьма різного цікавого теж важливі, але про них не сьогодні й не від мене😁)
BY Бентежність💅🏳️🌈🇺🇦
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
Multiple pro-Kremlin media figures circulated the post's false claims, including prominent Russian journalist Vladimir Soloviev and the state-controlled Russian outlet RT, according to the DFR Lab's report. In addition, Telegram's architecture limits the ability to slow the spread of false information: the lack of a central public feed, and the fact that comments are easily disabled in channels, reduce the space for public pushback. "He has to start being more proactive and to find a real solution to this situation, not stay in standby without interfering. It's a very irresponsible position from the owner of Telegram," she said. But the Ukraine Crisis Media Center's Tsekhanovska points out that communications are often down in zones most affected by the war, making this sort of cross-referencing a luxury many cannot afford.
from ar
