Виходити з кімнати заборонено, кімната захаращується зсередини. Самотність не лікується тілом. Можливо лікується уабстрактненням себе. "Я не є тілом" — але ж виходить, що все-таки є. З кожним твоїм дотиком моя матерія терпне, думка в ній теж. В такі часи — незнання та оніміння пальців, тремтіння кінцівок та запаморочення в голові — уважно слухати шум у вухах, він знає більше за мене. Це довгий вдих, а не довічне згрубшання чуттєвика. Любов назавжди залишає протяжний гарячий слід і я це знаю, і її ніхто в мене не забере. А тепер видих, закладає вуха і я лягаю у памороч, вкриваюся вовняною ковдрою своєї шкіри, і ніхто на світі не любить так сильно, як я.
Ігор Чекачков «Сон»For quite a while I have been photographing how I sleep with my partner, pondering if my camera can catch the chemistry that happens between two people dreaming side by side. Every night I open the shutter when we go to bed and close it when we wake up, wondering what will be displayed on the photo that captured 8 hours of our unconscious existence.
http://chekachkov.com/series/sleep/
#мистецтво