Anima mundi
Гравюра з праці Роберта Фладда Utriusque cosmi maioris scilicet et minoris Metaphysica, physica atque technica Historia
Гравюра з праці Роберта Фладда Utriusque cosmi maioris scilicet et minoris Metaphysica, physica atque technica Historia
Якщо збираєшся вирушити до Ітаки,
то побажай, щоб довга була дорога,
повна пригод і на досвід багата.
Ані лестригонів, ані кіклопів,
ані гнівного Посейдона не бійся,
ніколи їх на своєму шляху не спіткаєш,
коли думки твої будуть високі, добірні.
Лестригони й кіклопи,
ні лютий Посейдон тобі не зустрінуться,
якщо ти не носиш їх у власній душі,
якщо твоя власна душа не поставить їх перед тобою.
Тож побажай, щоб довга була дорога,
щоб багато було погожих літніх світанків,
якими ти з такою втіхою, з такою радістю
підпливатимеш до портів, перед тим не бачених,
затримуватимешся на базарах фінікійців,
щоб набути коштовних речей -
перламутру, коралів, бурштину, чорного дерева -
і розкішних прянощів усіляких ґатунків,
яких тільки зможеш знайти розкішних прянощів.
Багато міст єгипетських мусиш відвідати,
навчатись і ще навчатись у тих, що знаючі.
Ніколи не забувай про Ітаку.
Твоє призначення - туди повернутись.
Але не квапся з мандрівкою анітрохи.
І краще подорож нехай роки протриває,
і ти вже старий допливеш до свого острова,
збагачений всім, що здобув у блуканнях,
не сподіваючись, що вдома знайдеш багатство.
Ітака дала тобі ці прекрасні блукання.
Без неї сам ти ніколи б не вирушив у дорогу.
Але більше ніякого дарунку дати вона неспроможна.
І коли ти знайдеш її вбогою, не ошукала тебе Ітака.
Озброєний досвідом, мудрістю всією,
допіру тоді зрозумієш, чим є для тебе Ітака.
— Кавафіс у перекладі Григорія Кочура
то побажай, щоб довга була дорога,
повна пригод і на досвід багата.
Ані лестригонів, ані кіклопів,
ані гнівного Посейдона не бійся,
ніколи їх на своєму шляху не спіткаєш,
коли думки твої будуть високі, добірні.
Лестригони й кіклопи,
ні лютий Посейдон тобі не зустрінуться,
якщо ти не носиш їх у власній душі,
якщо твоя власна душа не поставить їх перед тобою.
Тож побажай, щоб довга була дорога,
щоб багато було погожих літніх світанків,
якими ти з такою втіхою, з такою радістю
підпливатимеш до портів, перед тим не бачених,
затримуватимешся на базарах фінікійців,
щоб набути коштовних речей -
перламутру, коралів, бурштину, чорного дерева -
і розкішних прянощів усіляких ґатунків,
яких тільки зможеш знайти розкішних прянощів.
Багато міст єгипетських мусиш відвідати,
навчатись і ще навчатись у тих, що знаючі.
Ніколи не забувай про Ітаку.
Твоє призначення - туди повернутись.
Але не квапся з мандрівкою анітрохи.
І краще подорож нехай роки протриває,
і ти вже старий допливеш до свого острова,
збагачений всім, що здобув у блуканнях,
не сподіваючись, що вдома знайдеш багатство.
Ітака дала тобі ці прекрасні блукання.
Без неї сам ти ніколи б не вирушив у дорогу.
Але більше ніякого дарунку дати вона неспроможна.
І коли ти знайдеш її вбогою, не ошукала тебе Ітака.
Озброєний досвідом, мудрістю всією,
допіру тоді зрозумієш, чим є для тебе Ітака.
— Кавафіс у перекладі Григорія Кочура
Фулканеллі писав про критські лабіринти у соборі в Шартрі. У книзі «Secret Symbolism in Occult art» Ф. Ґеттінґс цікаво зауважує загалом їхнє значення у Середньовіччі: на латунних листах, вміщених у середину лабіринтів, нерідко зображали Тесея, Мінотавра і Аріадну. Тесей був добропорядним християнином, Мінотавр, ясна річ, - дияволом, Аріадна - Марією.
Лабіринт у Кноссі, розміщений під палацом Міноса, тоді, очевидно, викликав асоціацію з Пеклом, у центрі якого сидить Диявол.
Однак у Шартрі лабіринти вирізнялися, стверджує Ґеттінґс. У них загубитися неможливо — відвідувача візуально «ведуть» до центру. Це не так символ спуску з небезпечними випробуваннями, як окреслений шлях «угору» — до цариці небесної.
Свідченням того, що колись Марія була обʼєктом особливого вшанування, на думку Ґеттінґса (який насправді просто повторює тези Фулканеллі), є згадки про зберігання упродовж століть у Шартрі статуї Чорної Богородиці.
Такі ж лабіринти з Марією розміщували в деяких храмах на паломницьких маршрутах.
Лабіринт у Кноссі, розміщений під палацом Міноса, тоді, очевидно, викликав асоціацію з Пеклом, у центрі якого сидить Диявол.
Однак у Шартрі лабіринти вирізнялися, стверджує Ґеттінґс. У них загубитися неможливо — відвідувача візуально «ведуть» до центру. Це не так символ спуску з небезпечними випробуваннями, як окреслений шлях «угору» — до цариці небесної.
Свідченням того, що колись Марія була обʼєктом особливого вшанування, на думку Ґеттінґса (який насправді просто повторює тези Фулканеллі), є згадки про зберігання упродовж століть у Шартрі статуї Чорної Богородиці.
Такі ж лабіринти з Марією розміщували в деяких храмах на паломницьких маршрутах.
Треба пройти крізь життя, гідно примруживши око і даючи тим свідоцтво якомусь незнаному Великому Деміюргові, що ми зрозуміли капітальний жарт.
— Станіслав Єжи Лєц у перекладі Ігоря Костецького
— Станіслав Єжи Лєц у перекладі Ігоря Костецького
Ще поповнення: бібліографічна рідкість — дослідження Стріхи про історію перекладу у контексті становлення модерної нації.
На це видання натрапила випадково: в одній з книгарень помітила Стріху і пʼятитомник Кримського. Звісно, все у торбу не влізло, тож пана Стріху я відклала на потім. Як мені і властиво — це «потім» не забарилося.
При початку майже всіх європейських літератур стояв переклад, який згодом, за сприятливих умов, виконував вже функцію підпорядковану, інформаційну. В Україні ремесло розвивалося у колоніальних умовах та умовах обмежень. Отже, зазначає С., переклад мав передусім функцію націєтворчу.
Культурна прогалина була величезна, все перекласти було неможливо, а тому кожен перекладач керувався власними пріоритетами, відштовхуючись від мистецької і політичної концепції. Про що, власне, (і не тільки про це) ідеться у книзі.
Коротко підсумовуючи, праця С. — хороша систематизація наявних і, на жаль, втрачених перекладів. Ну і, звісно, — авторів погляд на літературно-мистецьке життя в Україні.
На це видання натрапила випадково: в одній з книгарень помітила Стріху і пʼятитомник Кримського. Звісно, все у торбу не влізло, тож пана Стріху я відклала на потім. Як мені і властиво — це «потім» не забарилося.
При початку майже всіх європейських літератур стояв переклад, який згодом, за сприятливих умов, виконував вже функцію підпорядковану, інформаційну. В Україні ремесло розвивалося у колоніальних умовах та умовах обмежень. Отже, зазначає С., переклад мав передусім функцію націєтворчу.
Культурна прогалина була величезна, все перекласти було неможливо, а тому кожен перекладач керувався власними пріоритетами, відштовхуючись від мистецької і політичної концепції. Про що, власне, (і не тільки про це) ідеться у книзі.
Коротко підсумовуючи, праця С. — хороша систематизація наявних і, на жаль, втрачених перекладів. Ну і, звісно, — авторів погляд на літературно-мистецьке життя в Україні.