Аргонавти

Забуті стали біля входу в дім,
А білі сполохи вітрила
Показують півмісяцем своїм,
Де квітла їх звитяжна сила.

Бо все в невпевненість вищає тепер
Облич міраклями чужими.
Робітним тілом, видно, й дух завмер,
І тихне слово: побратими.

Для них мов досі путь була проста,
Аж вицвіли спокійні очі —
Так моря блякне рання чистота
І хвилі губляться співочі.

Так вибір труду для м'язистих ніг
Замкнувся, мов склепи безчинні:
Де клич привітний, де гостний поріг,
Де їхня віра в цій чужині?

Олег Зуєвський, 1954