group-telegram.com/booksanuta/2189
Last Update:
видавництво: Жорж, 10/10
Масштабно, сильно та жорстоко.
Сказати чесно, я взагалі не пам’ятаю, що змусило мене взятись за цю трилогію, оскільки це дуже сильно вибивається з того, що я зазвичай читаю. Вона мене ніколи сильно і не цікавила, історичне фентезі – це щось не про мене, та і той факт, що про неї було чутно з кожного кутка – дратувало, і зазвичай я подібні книги ігнорую. Та зараз я розумію, що це був дуже відчайдушний, але правильний крок в сторону такого. Мій перелік характеристик, які повинні включати в себе книги цього жанру і так був вибагливий, а тепер і взагалі майже недосяжний для певних представників. Що ж перейдемо до трилогії.
Попереджу, що детально про кожну книгу я говорити не буду, дивитимуся на історію в цілому (на «Макову війну» писала ще в серпні).
Головною героїнею є Жинь, сирота із бідної провінції, яку відчайдушно бажала здихатись її тітка. І та не придумала нічого ліпшого, аби видати її заміж, але наша героїня максимально цьому противилась. Противилась до того, що ідеально склала екзамени і поступила в Сінеґард, аби навчатись воєнному мистецтву. А далі починається головний розвиток подій.
За три книги я стала свідком великої, кривавої війни, революцій, пробудження богів та давніх сил, перегляду багатьох легенд та мітів, що окутували історію Острова. Була спостерігачем зрад, перемог, втрат та смертей. І пильно вивчала, як Жинь із сірої і непримітної дівчини стала Великою Войовницею і навіть більше; як швидкоплинно змінювався її світогляд, мораль, переконання та коло приближених. І саме це найбільше катало мене на американських гірках.
Тут не має звичного виправдання головного героя та згладжування кутків. Ребекка Кван показує всі вбивства та жертви, які робить Жинь без меншого співчуття своїй героїні. Часом можна було відчути засудження та ненависть її дій.
Жинь той тип персонажів, яких я люблю найбільше – «сірий». В ній не переважає добро чи зло. Ні, в неї є переконання і є цілі. І кожна дія, яку вона робить для досягнень, для неї є правильною, навіть незважаючи на смерті, біль та втрати, які несуть інші: народ, вороги, друзі. І звичайно, на самоті вона через це побивається. Вона людина, така як і ми з вами. Їй також болить. Часто я з нею не погоджувалась, не розуміла її рішення, як і інші герої в творі. Але головне те, що для неї це було правильним, вона була в цьому впевнена. Часом це грало з нею злий жарт, в кінці так і взагалі ми бачимо до чого може приводити влада. Але вона людина, а людям властиво помилятись.
Якби я не любила Цике, а особливо близнюків, «Республіка Дракона» не є моєю улюбленою частиною. Моє серце належить «Маковій війні», коли пані Кван нас лише знайомила з Жинь, Кітаєм, Неджою та Венкою; коли лише розповідала світоустрій, принципи шаманізму, релігії та політики. Коли Жинь лише розуміла свою значимість, коли Сінеґард її ламав, і час від часу вона ще могла надіти рожеві окуляри.
Окрема моя любов майстру Дзяну.
Це була прекрасна подорож. І я розумію, що сказала надто мало про трилогію, але це, чим я можу поділитись наразі.
Однозначно раджу.
#дегустація