group-telegram.com/booksanuta/2536
Last Update:
видавництво: Бородатий Тамарин, 8/10
Любляче, тепло та щиро.
Завдяки відгукам моїх колег, мене не вдалось ввести в оману очікуваннями, що добра частина книги буде присвячена дослідженню шимпанзе та відкриттям, що зробила Джейн за свій вік. Коли я починала читати, то вже знала, що це мемуари і в більшості рефлексія авторки щодо свого життя та існування світу в цілому.
Це було… щиро та надихаюче. І між рядками справді сквозили любов та тепло, з якими авторка згадувала своє минуле та аналізувала певні моменти життя. Це справді книга про любов: до людей, до сім’ї, до тварин (особливо, до шимпанзе), до своєї праці, до оточуючого середовища. Книга про внутрішню любов та гармонію, про любов до Бога. Багато уваги авторка приділяє своїм думкам, опису боротьби за права та етичне поводження з тваринами, а також пошані своїм колегам та людям, що робили/роблять цей світ краще. І все описується в легкому ненав’язливому тоні.
В проміжних емоціях я писала, що мені близькі думки пані Ґудолл та її погляди на життя/світ/людство/тощо. Та буду відвертою, під кінець мені перестало відгукуватись. І я знайшла причину «чому». Це проблеми та хвилювання.
В умовах війни, максимально нестабільного майбутнього, постійного стресу та ментальних проблем, питання глобального потепління/зникнення рідкісних видів тварин/тощо особисто в мене відійшли на другий план. Ні, звісно, ці проблеми також важливі і про них потрібно говорити, і я щиро захоплююсь людьми, що попри все знаходять сили приділяти час і цьому. Та я не з таких. І я певна, що також не у всіх вас часом стачає ресурсу. Звісно, якби я читала її в альтернативній реальності, де московія не наш сусід або принаймні ніц війни, певна, що мемуари резонували б мені від корінця до корінця. Але нічого не зробиш.
В цілому, це чудовий представник свого жанру. Та аби до нього приступитися, я радила б взяти вихідні від новин, атмосфери та думок, і уявити себе британкою, яка не знає інших проблем, як пластик в сміттєвому баку з надписом «скло».
#дегустація