Радію, що в арсенальному топі «Віхоли» тревелоги Софії Яблонської — їх планую прочитати ще відтоді, як вокалістка IGNEA натхненно розповідала в подкасті Галас, що новий альбом гурту — саме про Софію та її подорожі.

Коли Дарʼя Анцибор працювали над «Дредами, батлами і стілами», ми багато говорили про те, що українському субкультурному життю через колонізацію довго бракувало тяглості, і зокрема моє покоління надихалось не попередниками-українцями (бо їх або не було, або не знали), а західними митцями.

Тут ситуація дещо інша, але коли Хель з таким захопленням розповідала про Яблонську, це було дуже wholesome 🥰

Сьогодні знайома надіслала мені скріншот із підтвердженням того, що мій сценарій, написаний в рамках співпраці з продакшн-студією "Тело Про" та телеканалом "Україна", моя колишня колега Анна Галицька використовує як навчальний матеріал на своєму курсі в академії "Риба". Права на використання сценарію з комерційною метою мною були передані ТОВ "Теле Про", і аж ніяк не особисто пані Анні, яка навіщось позберігала мої сценарії з часів нашої спільної роботи.

У мене було багато питань до "Риби", як-от співпраця з російськими викладачами до 2022-го. І це якийсь новий рівень нахабства. В інтернеті повно сценаріїв, викладених якраз з освітньою метою, від "Друзів" до "Пуститися берега". Мабуть, мені має лестити, що пані Анна обрала саме мій, але мене це обурює, бо я знаю ціну своїй роботі. "Кради як митець" точно не означає "заробляй на ідеях колег", і я дуже сподіваюсь, що таке поведінка перестане бути нормою в професійній сфері.

Додам, що з пані Анною була повʼязана ще одна болісна історія — минулого року розповідала її в фейсбуці, не називаючи імен. Мабуть, настав час називати.

Ігор Антонюк "Монету підкине кожен"

Від цієї книги очікувала кінґівських жахастиків, а отримала збірку оповідань, що повернули мене в 2005-й, коли вирішила бути готесою і тому одержимо хапалась буквально за все, де був прикметник “готичний”, від чорного мережива до Едґара нашого Аллана.

У “Монетках” є і примари, і прокляті речі, і навіть трохи сайфай — і все це повертає до панни Радкліф та її колег: передсмертні записки приречених, клаустрофобні марення проклятих, зловісні коти та пекельні пси, діти втрачені і діти полишені.

Прочитати цю готичну збірку вирішила, коли побачила, як про неї говорить сам письменник: із гордістю, теплом та навіть пафосом. Мені імпонує, коли для автора його дітище — справді дітище, викохане і виплекане, а не “продукт”, “контент”, набір тропів для буктоку (хоча такі часи, розумію, все розумію).

Бачила відгуки, що “ця книга не викликає яскравих емоцій”, але в цьому її магія, вона викликає саме ці неяскраві, тихі, змішані, наче машина часу існує, і ти десь у дев’ятнадцятому столітті, де нема усіх тих ваших гудрідсів, а є гасова лампа, книга і те незрозуміле, що вона робить.

Один із тих відгуків, яким радію (і потайки перечитую ☺️). Бо рефлексія власної внутрішньої мізогінії головною героїнею була для мене важливою сюжетною лінією (і моїм власним досвідом), тому дуже ціную, коли читачам і читачкам це теж відгукується 🫂 Такі моменти — моя письменницька радість.

Сьогодні пропоную маленьку гру для творчого натхнення: з вас — довільний донат на збір моєї колишньої колеги, неймовірної сценаристки Олі, і емоджік або що завгодно в коментарі чи в особисті. А з мене — карта-архетип з цікавим посланням, яке (по собі знаю) завжди щось цінне дістає з несвідомого 😏

Мої співчуття всім, кого торкнулась нічна терористична атака 💔

Збір перевірених волонтерок:

Без колл ту екшнів сьогодні:

https://send.monobank.ua/jar/8tx7hxQVQK

Сьогодні о 19.00 наживо в інстаграмі ( @svitlanakostrykina ) в рамках фестивалю "Арабески книжкових шляхів" будемо говорити про "Мертву живу воду"! Уже бачила питання, які підготувала модераторка Ліра, тому можу сказати, що буде цікаво 😏 Чекаю всіх ✨

Запис вчорашньої зустрічі вже тут, а я поки розповім про дуже помічний канал, який згадувала в розмові. Оскільки по нон-фіку маю жорсткий дедлайн, то всі сили йдуть на нього, тож фентезі історія повернулась на етап конструювання. І як людина, яка думала, що знає про сторітелінг чимало (ще на самому початку сценарної кар'єри перечитала все, до чого тоді могла дістатися, і про цей період та його знахідки якось розповім окремо), з початком ВОРЛДБІЛДІНГУ зрозуміла, що знаю про нього лише те, що мій улюблений геймдев Алексіс Кеннеді виступав проти нього 😀 Тому тепер, коли кудись їду чи щось роблю, намагаюсь принаймні слухати пізнавальні відео, наприклад, на каналі Hello Future Me, і радію, що віднаходжу щось нове й корисне. ☺️

Читаю анотацію до майбутньої книги і дуже дивуюсь, бо для мене як колишньої випускової редакторки медичної програми слово «палімпсест» існувало виключно в значенні «алкогольна амнезія». Сюди така дефініція аж ніяк не пасувала, тому погуглила і дізналась, що це ще й «Старовинний рукопис, звичайно пергаментний, з якого стерто попередній текст і на його місці написано новий».

Але цікаво те, що якби таке саме речення зустріла не в анотації на сайті, а в художній літературі, то навіть і не здивувалася б, і з медичним значенням теж хороша метафора виходить.

Згадала, як колись заснувала всю свою ідентичність на невірно почутому тексті 😀

(але про це в наступному пості, бо вже не поміщається)

Куди можуть завести misheard lyrics:

У нульові обожнювала британських меланхолійних пост-рокерів iLiKETRAiNS. Самі вони казали, що грають library rock — бо кожна пісня заснована на реальних історичних подіях: антарктична експедиція Скотта, замах на Георга ІІІ, Велика пожежа в Лондоні, епідемія чуми…

Один із треків розповідав історію гросмейстера Боббі Фішера, і там були такі рядки:

And if they find me
Let them indict me
I just don't care any more

Щось типу:
Якщо вони мене знайдуть
Нехай звинувачують
Мені вже байдуже

Оскільки нагуглити реальні тексти в ті роки було непросто, доводилось довірятися власному слуху, а він вирішив, що замість “indict” (звинуватити) та його омограф “indite” — архаїчне слово, що означає «писати, створювати літературний твір».

Вау, подумала я тоді. So DEEP.

Хіба є суворіша кара, ніж коли тебе, незбагненне й невимовне, як лавкрафтові монстри, ВИРАЖАЮТЬ СЛОВАМИ, прости Господи?

увесь жах приреченості ліричного героя дивував і зачаровував, і коли я зробила свій перший (наразі закритий) сайт, де викладала оповідання та інше, він називався звісно iindite.com, як інакше.

І яке було моє розчарування, коли вперше почула, що банальне юридичне indict вимовляється теж як «індайт», а не «індікт», як його завжди читала. Якби вірила в Санта Клауса, а потім дізналась, що його не існує, і те менше б засмутилась.

Але гурт дуже раджу, особливо ранні альбоми. ❤️‍🩹

До песині на тиждень приїхав блондин-приятель, дві собаки — це вже зграя, почуваюсь принцесою Діснея трейлер-парку. Читаю «Язичництво в Литві: жіночі божества» неймовірної литовської етнологині Пране Дундулєнє, і дуже шкодую, що мову поки знаю не дуже добре, тому процес іде повільно. Мрію, щоб її роботи коли-небудь видали українською, бо наш фольклор дуже перетинається з литовським, і для ентузіастів — це знахідка.

Писати нонфік — ще те випробування: так хочеться заглиблюватися глибше, ще глибше, ще, ще, бо це капець як цікаво, і так буквально з кожною темою 🥲 А дедлайн *існує*

Мені хочеться, щоб ця книга зрештою вийшла ще й енциклопедією несподіваних фактів, якими хочеться ділитися, типу «а ти знав, що…», бо для мене саме так вона й пишеться ❤️‍🩹