Я намагалась читати цей текст критично, але Фоєр переміг та змусив мене дістати з омуту пам’яті майже забуті особисті спогади. Тож спочатку буде невеличка передмова, а нижче вже більш конструктивний відгук

«Страшенно голосно і неймовірно близько»
Джонатан Сафран Фоєр
7,9/10

(передмова з особистою історією)
Мій дідусь усе моє свідоме життя прожив у Нью-Йорку. Зазвичай він телефонував лише в дні народження та на Новий рік, оскільки міжнародні дзвінки були дуже дорогими. Але одного дня, він подзвонив аж за 15 днів до мого 9-го дня народження — 11 вересня 2001 року. На ламповому телевізорі вже крутили відео з кадрами теракту, дід по телефону сказав мамі, що був недалеко від місця трагедії, але, найголовніше, сказав, що з ним все гаразд...

(відгук)
Оскару було 9 років, коли він втратив батька під час теракту 11 вересня. Порпаючись у його речах у підвалі, хлопчик знаходить конверт із підписом «Блек», а всередині конверта ключ. Оскар вирішує будь-якою ціною знайти замок від цього ключа і разом з цим ще трохи побути з батьком, розгадуючи його таємницю

Одразу стає зрозуміло, що Оскар — непроста дитина. Він розумний не по роках і досить допитливий. Оскар часто фантазує «а що буде якщо…», а ще він настільки цілеспрямований, що змушує самого Стівена Хокінга відповісти йому на листа. Хлопчик любить перераховувати різні предмети, тож можна припустити, що це один із наслідків його ПТСР (чи це Асперґер?). Енівей, наслідки травми Оскара помічає і один з персонажів книги — психотерапевт

Разом з основною сюжетною лінією розкривається і любовна історія бабусі Оскара, яка пережила бомбардування Дрездена під час Другої світової. Поступово розкриваючи персоажів, Фоєр дає зрозуміти, що всі вони морально травмовані люди. Порушуючи теми тероризму, війни, любові і нелюбові, відносин між дітьми та батьками, автор все ж таки найбільше зачіпає тему проживання болю втрати. Описуючи бомбардування Дрездена, трагедію в Хіросімі і теракт 11 вересня, Фоєр абсолютно не шукає правих і винних, а малює портрет людини, яка розривається від горя, роблячи це тонко, красиво та навіть з меланхолічним гумором

Попри те, що у книзі очевидно є детективна складова, та фінал тут трохи не за канонами Аґати Крісті. І незважаючи на те, що замок таки буде знайдено, історія навколо нього виявиться менш таємничою, ніж очікувалася

Детектив–недетектив, посилання до Гамлета, нелінійна оповідь, химерний текст (тут є візитки, листи, фото, два слова на всю сторінку, текст з крихітними інтервалами між буквами тощо) — все це натякає на те, що це постмодерністський роман (але супер легкий у сприйнятті та розшифровках!)

Голос 9-річного Оскара, що сумує за батьком, викликає біль і нагадує голос іншого хлопчика, Тео Декера з роману «Щигол» Донни Тартт, чия мама загинула внаслідок теракту в музеї. «Щигля» було опубліковано в 2013, але Тартт почала над ним працювати ще у 2002. Порушена в романі Тартт тема теракту — очевидно, є рефлексією на тему 11 вересня. Фоєр публікує свій роман у 2005, де він напряму говорить про катастрофу. Важко перевірити, чи читала Тартт книгу Фоєра, і чи вплинув саме Оскар на голос Тео, а може просто катастрофа подібно вплинула на обох і змусила їх персонажів однаково кричати від болю втрати

На завершення хочеться сказати 2 речі:
1. «Страшно голосно і неймовірно близько» — це прекрасна книга. Але. Вона написана здебільшого для американців. У нас, українців, (не знецінюю трагедію в США, проте) умовне «11 вересня», на жаль, відбувається частенько останні два роки нашого життя. Тому крізь призму даного досвіду книга може сприйматися місцями, не так, як задумав автор. Але вона точно варта уваги!
2. Я абсолютно полюбила Оскара, він просто неймовірний! І я за ним сумуватиму, поки не візьму книгу Фоєра ще раз

(післямова, також трошки про особисте)
Рада, що ця книга витягла з голови майже забуті спогади. Давно цього не робила, але вчьора написала короткий есей про свого діда (опублікую його в інстаграмчику). Що я люблю в читанні найбільше — це діставати щось важливе із хащ підсвідомого

Раджу до читання цю прекрасну книгу. На цьому все💚
#ЗК_відгук 92 (47)