Монети правителів Добруджської Скіфії (друга пол. III ст. до н. е. – І ст. до н. е), знайдені на острові Зміїному.

Антропологічний вигляд Скіфів на прикладі царів з Криму

Вивчаючи расовий тип скіфів, слід пам'ятати, що наше головне історичне джерело Геродот не вважав їх однорідною групою. Вони складалися із внутрішнього клану, званого царськими скіфами чи справжніми скіфами, які укладали знать та вождів, і цілої групи кочових племен, яких гуртували царські скіфи. Геродот також ясно дає зрозуміти, що скіфи мали багато рабів. Тільки царські скіфи не мали рабів, наймаючи скіфських юнаків як охорону і приносячи їх у жертву в своїх могилах. Таким чином, поховання царських скіфів повинні містити відносно чистий скіфський елемент. Навіть без вивчення скелетних свідчень не може бути великих сумнівів, що скіфи і сармати у своїй основі, якщо не повністю, були європеоїдами, і в жодному разі не монголоїдами. Єдиний визначений опис скіфів, даний в античній літературі, - це опис Гіппократа, який називав їх білошкірими та опасистими, але батько медицини використав це позначення для доказу однієї зі своїх природних теорій. У пізніші часи аланів описували як власників золотого волосся. Ми не обмежені лише письмовими джерелами. Самі скіфи під впливом могутніх грецьких колоній на північному березі Чорного моря, і особливо у Криму, створювали виразний тип реалістичного мистецтва у золотих барельєфах. Ці зображення містять деяку кількість портретів скіфів у дуже реалістичних і життєвих позах. Вони демонструють певний тип чоловіків із сильною бородою, довгим волоссям, з виступаючим, часто випуклим носом. Надбровні дуги помірно розвинені, очі глибоко посаджені. Ці обличчя напрочуд нагадують типи, звичайні для сучасних північно-західних європейців, сильно контрастуючи з безумовно близькосхідними типами, що зображуються в мистецтві шумерів та вавилонян. Таким чином, їхні обличчя безперечно нордичні, а тілобудова виглядає часто міцною, що включає сильні м'язи, але це враження може створюватися через одяг, що включає мішкуваті шаровари та куртки з довгими рукавами. Перські портрети саків демонструють такий самий тип, намальований послідовниками зовсім іншої школи живопису, отже, цей тип не може бути необґрунтованою умовністю.

Серії черепів з Київської губернії, скіфського центру, мають середнє значення черепного показника 73. Цікавим є багатий курган у районі поховань царських скіфів біля Олександрополя, він був одним з найбільш вражаючих не тільки через свій розмір, а й через кількість золота, що супроводжувало мертвого царя. Курган містив п'ять черепів у первинному похованні, один із них належав великому чоловікові шнурового типу. Інший - це брахіцефал зі склепінням, особливо широким ззаду, з широким лицем і вузьким носом. Ще два черепи - це вузькі черепи звичайного скіфського нордичного типу.

Ми побачили, що скіфи та сармати, хоч і без сумніву, включали в себе велику кількість людей різноманітної політичної приналежності, тим не менш складали доволі стійкий расовий тип, який був в своїй основі іранським підтипом нордичного. За своїм типовим низьким склепінням, як і за іншими рисами, він нагадує більш давню східноєвропейську нордичну форму. По своїй суті він був членом расового кластера, пов'язаного з поширенням сатемної індоєвропейської мови.

Джерело: Карлтон Кун
"Раси Європи"
Цифрові реконструкції: AncestralWhispers

Греки

Расова історія Греції класичної античності не дуже добре вивчена. Однак до початку работоргівлі в Афінах та інших центрах виробництва й експорту могло і не бути значної зміни населення. В Арголісі єдиним расовим елементом, чітко помітним з шести протогеометричних і «еллінських» черепів, є середземноморський. Згідно з даними Кумаріса за черепними показниками, під час класичного періоду, а також в елліністичні та римські часи на всій території Греції панувала мезоцефалія. Неправильно було б сказати, що сучасні греки фізично відрізняються від античних греків: подібна заява ґрунтується на незнанні грецького етнічного типу. В античності греки включали в себе численні типи людей, що живуть в різних місцях, як і сьогодні. Грецька література та мистецтво надають достатньо свідоцтв про пігментацію та характерні лицьові риси стародавніх жителів Еллади. Олімпійські боги, предки напівгероїв, здебільшого були світловолосими, з гомілками кольору слонової кістки та золотим волоссям. У Афіни були сірі очі, проте Посейдон був чорноволосим. Якщо вірити Гомеру, ці боги не дуже відрізнялися від своїх нащадків, більшість з яких мали білу шкіру та золотисте волосся. Якщо говорити про мешканців Аттики VI ст. або Спарти Леоніда, то зміни у цих районах, ймовірно, навіть не наближаються до тих, які існують між германцями Тацита та сучасними південними німцями, якщо навести лише один приклад.

Жителі Епіру, як і їхні сусіди тоски, мають дуже високий середній головний показник 88 і, мабуть, існує сильно брахіцефальна зона, що тягнеться вниз західними схилами гірського ядра від Албанії до Коринфської затоки та, можливо, далі. У самій Греції більшість Пелопоннесу, Аттики, Евбеї та Іонійських островів характеризуються середнім головним показником від 81 до 82. У Фессалії середній показник дорівнює 77, а греки узбережжя Мармурового моря мають середній показник 79. Таким чином, існують місцеві групи значною мірою довгоголових греків. Середній зріст греків загалом становить близько 167 см, і здається, що регіональної мінливості майже немає; греки в Малій Азії та Криму на міліметр нижче, а виміряні в Бостоні на міліметр вище. Греки такі ж високі, як більшість південних німців чи північних французів: їх зріст надто високий для превалювання в частковій брахіцефалізації значної кількості населення малого середземноморського типу. Близько половини з них мають смагляву або світло-буру шкіру, інші – звичайну рожево-білу, як жителі Центральної та Північної Європи. У більш ніж 80% темно-каштанове волосся, решта рівно поділена між чорним і світлими відтінками каштанового. Виражена світла пігментація, хоч і рідкісна, цілком задокументована. У понад 65% греків чисто карі очі, більшість з них темно-карі; суто світлі зустрічаються спорадично, але світло-змішані форми зустрічаються у 15%. Долі пігментації, наведені вище, відносяться до греків загалом, однак є свідчення значної регіональної різноманітності. Македонські греки набагато світліші, а греки Іонічних островів темніші, як, ймовірно, всі жителі Пелопоннесу. Волосся на голові пряме у трохи більше половини групи, здебільшого хвилясте в інших, але кучеряве волосся досить звичне. Розвиток бороди, як правило, сильніший, ніж у більшості європейських груп, волосся на тілі часто рясне. Брови часто густі і сходяться у 75% групи, надбровні дуги зазвичай помірно розвинені. Чола здебільшого дають враження великої ширини і рідко більш ніж трохи покаті. Носові риси греків різноманітні, але є певні тенденції, поширені у всій групі. Профіль носа прямий у близько 45% групи, випуклий у близько 30% і увігнутий тільки у 10%, а інші хвилеподібні.

Загалом, греки є сумішшю расових типів, з яких найбільш значущі атланто-середземноморський та альпійський. Динарський тип є, але він не поширений, справжні альпійці більш розповсюджені. Нордичний елемент слабкий, яким він і був, мабуть, з днів Гомера. Сьогодні найбільш значущим є расовий тип, до якого належав Сократ, атланто-середземноморський, помітний у Греції з бронзової доби, як і раніше, відіграє важливу роль.

❏ Карлтон Кун "Раси Європи"