Наприкінці третього року війни Україні можна поставити одразу дві оцінки.
Одна з них зведеться до того, що наша країна погано складає іспит на державність. Що в соцмережах люди засуджують ТЦК, а не «ухилянтів». Що навіть повномасштабне вторгнення не стало панацеєю від корупції та схем.
Ми скажемо, що у нас із лишком вистачає тих, хто використовує війну для збагачення. Тих, хто пропонує країні прості рішення, радячи скасувати податки або перевести армію на добровільний формат комплектування.
Ми зможемо згадати звільнення компетентних і призначення лояльних. Перерахувати втрачені міста та окуповані території. Порівняти реальність фронту з реальністю тилу і дійти висновку, що якщо війна — це тест, то ми ризикуємо цей тест провалити.
Другий вердикт буде протилежністю першого. Ми зможемо сказати про те, що нам давали два тижні — а ми б'ємося вже три роки. Що друга армія світу не змогла вийти навіть на кордони Донецької області. Що нам вдається протистояти «осі зла», до якої входять Москва, Пхеньян і Тегеран — яким на додачу функції тилу забезпечує Пекін.
Ми скажемо, що самотужки обнуляємо склади й арсенали, які створювалися для підкорення Європи. Що нам випало опинитися першою країною континенту, яка воює не з партизанами, а з ядерною державою. Що тільки ми вміємо перехоплювати балістичні ракети, збивати стратегічні бомбардувальники і топити ракетні крейсери.
Ми зможемо згадати про наших цивільних, які виходили на мітинги в окупованих містах. Про волонтерів, які зуміли витягнути ситуацію в момент кризи. Про безпрецедентний рівень єднання, яке в соцопитуваннях простежується навіть через тисячу днів війни.
Особливість у тому, що обидва ці висновки будуть правдивими.
Щоб оцінити, як Україна проходить випробування війною, нам потрібна база для порівняння. Зразок, з яким ми станемо себе зіставляти. Приклад, від якого будемо відштовхуватися під час винесення оцінок. Але такого еталона у нас просто немає.
Щоб приміряти на нас епоху Першої світової — потрібно відмотати час на століття. Скасувати загальне виборче право. Запровадити польові трибунали з правом розстрілу. Зробити єдиним джерелом інформації — підцензурну пресу. І, судячи з книжок Барбюса і Ремарка, це все одно не позбавить нас байдужого тилу, корумпованих постачальників і махінаторів усіх мастей.
Та й наступна світова війна не підходить на роль зразка. Більшість європейських країн впали за лічені тижні. А настільки улюблена в нашій країні Британія на той момент була не самотнім оточеним островом, а імперією, над якою не встигало зайти сонце. До того ж усе наше уявлення про те, як Велика Британія справлялася з викликами війни — це міф, народжений її перемогою. На дистанції у вісімдесят років ми просто не помічаємо тих проблем, з якими доводилося стикатися в ті роки Лондону.
«Війна Фойла» — британський серіал, присвячений роботі поліції в англійській глибинці в роки Другої Світової. Британці показують глядачеві проблему «ухилянтів» і мародерство пожежників у розбомблених лондонських будинках. Британських ультраправих, які чекають на висадку нацистів на острів, і героїв фронту, що перетворюються на злочинців. У Британії часів війни було все, що ми сьогодні бачимо в українських новинах і що вважаємо лише «вітчизняними недоліками». Якщо переможемо — через 80 років увесь наш звивистий шлях до тріумфу так само вирівняють заднім числом.
Так, можливо, сьогодні наша країна недостатньо добре протистоїть вторгненню. Але виникає питання — а хто справлявся краще? Хто з наших сусідів переживав подібне? У кого є право порівнювати свій досвід із нашим, щоб потім дорікати нам у недостатній ефективності та самовідданості?
Хто ще топив чужий флот, не маючи власного? Кому, крім нас, доводилося спалювати в щоденних боях десятки ворожих танків і бронемашин? Хто останній мобілізовував сотні тисяч людей на війну з ядерною державою? Кому вдавалося вести багаторічну війну з переважаючим суперником краще, ніж це робимо ми?
Якщо вам здається, що ми недотягуємо до ідеалу, то хочу нагадати. Країна маминої подруги бездоганна, ефективна та досконала. А ще — її не існує.
Наприкінці третього року війни Україні можна поставити одразу дві оцінки.
Одна з них зведеться до того, що наша країна погано складає іспит на державність. Що в соцмережах люди засуджують ТЦК, а не «ухилянтів». Що навіть повномасштабне вторгнення не стало панацеєю від корупції та схем.
Ми скажемо, що у нас із лишком вистачає тих, хто використовує війну для збагачення. Тих, хто пропонує країні прості рішення, радячи скасувати податки або перевести армію на добровільний формат комплектування.
Ми зможемо згадати звільнення компетентних і призначення лояльних. Перерахувати втрачені міста та окуповані території. Порівняти реальність фронту з реальністю тилу і дійти висновку, що якщо війна — це тест, то ми ризикуємо цей тест провалити.
Другий вердикт буде протилежністю першого. Ми зможемо сказати про те, що нам давали два тижні — а ми б'ємося вже три роки. Що друга армія світу не змогла вийти навіть на кордони Донецької області. Що нам вдається протистояти «осі зла», до якої входять Москва, Пхеньян і Тегеран — яким на додачу функції тилу забезпечує Пекін.
Ми скажемо, що самотужки обнуляємо склади й арсенали, які створювалися для підкорення Європи. Що нам випало опинитися першою країною континенту, яка воює не з партизанами, а з ядерною державою. Що тільки ми вміємо перехоплювати балістичні ракети, збивати стратегічні бомбардувальники і топити ракетні крейсери.
Ми зможемо згадати про наших цивільних, які виходили на мітинги в окупованих містах. Про волонтерів, які зуміли витягнути ситуацію в момент кризи. Про безпрецедентний рівень єднання, яке в соцопитуваннях простежується навіть через тисячу днів війни.
Особливість у тому, що обидва ці висновки будуть правдивими.
Щоб оцінити, як Україна проходить випробування війною, нам потрібна база для порівняння. Зразок, з яким ми станемо себе зіставляти. Приклад, від якого будемо відштовхуватися під час винесення оцінок. Але такого еталона у нас просто немає.
Щоб приміряти на нас епоху Першої світової — потрібно відмотати час на століття. Скасувати загальне виборче право. Запровадити польові трибунали з правом розстрілу. Зробити єдиним джерелом інформації — підцензурну пресу. І, судячи з книжок Барбюса і Ремарка, це все одно не позбавить нас байдужого тилу, корумпованих постачальників і махінаторів усіх мастей.
Та й наступна світова війна не підходить на роль зразка. Більшість європейських країн впали за лічені тижні. А настільки улюблена в нашій країні Британія на той момент була не самотнім оточеним островом, а імперією, над якою не встигало зайти сонце. До того ж усе наше уявлення про те, як Велика Британія справлялася з викликами війни — це міф, народжений її перемогою. На дистанції у вісімдесят років ми просто не помічаємо тих проблем, з якими доводилося стикатися в ті роки Лондону.
«Війна Фойла» — британський серіал, присвячений роботі поліції в англійській глибинці в роки Другої Світової. Британці показують глядачеві проблему «ухилянтів» і мародерство пожежників у розбомблених лондонських будинках. Британських ультраправих, які чекають на висадку нацистів на острів, і героїв фронту, що перетворюються на злочинців. У Британії часів війни було все, що ми сьогодні бачимо в українських новинах і що вважаємо лише «вітчизняними недоліками». Якщо переможемо — через 80 років увесь наш звивистий шлях до тріумфу так само вирівняють заднім числом.
Так, можливо, сьогодні наша країна недостатньо добре протистоїть вторгненню. Але виникає питання — а хто справлявся краще? Хто з наших сусідів переживав подібне? У кого є право порівнювати свій досвід із нашим, щоб потім дорікати нам у недостатній ефективності та самовідданості?
Хто ще топив чужий флот, не маючи власного? Кому, крім нас, доводилося спалювати в щоденних боях десятки ворожих танків і бронемашин? Хто останній мобілізовував сотні тисяч людей на війну з ядерною державою? Кому вдавалося вести багаторічну війну з переважаючим суперником краще, ніж це робимо ми?
Якщо вам здається, що ми недотягуємо до ідеалу, то хочу нагадати. Країна маминої подруги бездоганна, ефективна та досконала. А ще — її не існує.
BY Kazarin
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
Since January 2022, the SC has received a total of 47 complaints and enquiries on illegal investment schemes promoted through Telegram. These fraudulent schemes offer non-existent investment opportunities, promising very attractive and risk-free returns within a short span of time. They commonly offer unrealistic returns of as high as 1,000% within 24 hours or even within a few hours. The original Telegram channel has expanded into a web of accounts for different locations, including specific pages made for individual Russian cities. There's also an English-language website, which states it is owned by the people who run the Telegram channels. Groups are also not fully encrypted, end-to-end. This includes private groups. Private groups cannot be seen by other Telegram users, but Telegram itself can see the groups and all of the communications that you have in them. All of the same risks and warnings about channels can be applied to groups. The Russian invasion of Ukraine has been a driving force in markets for the past few weeks. On Telegram’s website, it says that Pavel Durov “supports Telegram financially and ideologically while Nikolai (Duvov)’s input is technological.” Currently, the Telegram team is based in Dubai, having moved around from Berlin, London and Singapore after departing Russia. Meanwhile, the company which owns Telegram is registered in the British Virgin Islands.
from br
