"Катананхе" -- це роман насамперед про старіння. Це про Лесю зокрема. Вона уникає старості. Частково я навіть думала, а що, якщо це все -- це просто один суцільний наслідок і побічка від її уколів краси? Це могла б бути наша "Субстанція", але вийшло навпаки. Бо Леся коле собі щось і починає роздивлятися себе у вітринах (моя улюблена дзекальна стадія, яка від Лакана пішла в геронтологію завдяки Кейтлін Вуфдворд і стала найбільшою метафорою спостереження за процесом старіння), відображення їй подобається, адже шкіра обличчя молодшає.

Що відбувається натомість у її родині? Чоловік зраджує. І не з 19-річною юнкою, як вона бреше про це по телефону сестрі, ні. Він зраджує зі старою сусідкою. Що каже про зраду Олекса? Пам'ятаєте? Я пам'ятаю: "Це було поза нашими тілами...Зі мною не траплялося ще ніколи нічого настільки чистого".

До чого тут міт про Актеона? Божевільний зраджений чоловік Жанни пояснює зрадженій Лесі про чистоту Артеміди, яку порушив Актеон, за що був покараний. Бо інакше в грецькій мітології не буває: порушене табу завжди має наслідки (часто фатальні).

Та куди ти хилиш? Розказуй вже! Справа у тім, що у Вокер я прочитала про триєдність образу жінки у багатьох культурах, що часто втілюють три жіночі начала: Діву, Матір і Стару. Ці архетипи були настільки вкоріненими, що знайшли своє відображення навіть у християнстві (Марія як втілення усіх трьох, зокрема в пізньому ренесансі існував образ Марії як небесної цариці, цариці землі та цариці пекла). У давньогрецькій мітології існувала Кор (Діва), Плутон (Мати) і Персефона (Стара). Персефона уособлювала собою якраз-таки аспект руйнування, символізуючи смерть і старість, але водночас вона була і Кор -- молодою Дівою, відповідальною за родючість.

Стариця з усієї цієї трійці була найсильнішою, настільки, що могла, за уявленнями, перемогти богів, адже від неї пішов світ, вона його і могла зруйнувати. Тут можна процитувати цілий розділ Вокер про індійську богиню Калі, яка буквально уособлювала ці три вияви жіноцтва. Але от що сталося: патріархальні суспільства вважали Старицю пасивною і доброю, коли ж допатріархальні явно підкреслювали її сексуальні й деструктивні сторони, адже саме Стариця невтомно творила і руйнувала. Це було її призначення -- космогонія й есхатологія.

І от я читаю втретє це прокляте заплутане Катананхе і думаю: тоді, може, Леся, її донька і Жанна -- це і є ця триєдність? Можливо. Але я зчитала це не так. Лише Жанна і є трьома: вона чиста, наче Артеміда, вона Матір у скорботі за загиблим сином, вона Стариця, що несе розлам і руїну, після чого світ знову складається докупи.

А ось так, вона лише на перший погляд непримітна і незрозуміла, змальована не те, що б привітно чи привабливо. Але і вже згадану Калі не назвеш конвенційно красивою. Її зображали чорними барвами, бо вона показувала темряву початку і кінця життя як повноцінних циклів існування.

Загалом, Вальзерівська "Прогулянка" це певно один з найважливіших текстів для мене. Однак, поруч з цим всім лайном, яким я людям мізки виїдаю - про нього говорю найменше. Частково через страх повторити долю чувака, закритого на 30 років в дурці, частково через розуміння, чому ця дурка настала. Він буквально спотикається об власні слова, об власні прагнення донести тобі хоч щось. От згадай миті життя, як ти в стані афекту щось пояснюєш - затинаючись, втрачаючи структуру, та й сенс в загальному. Це - буквально перманентний стан його прози. Екстаз замінює відчай, невроз замінює меланхолію, відраза до людей замінює цілковите злиття з ними. У тебе є людина, котра тікає від себе, намагаючись письмом і прогулянками подолати відчуження, самотність та тривогу.

Тут є і "лаканівські" стадії дзеркала, проекції себе на кращих-гірших-зліших версій. Тут є безкінечні перебільшення, гіперболізації всеможливих ситуацій, безліч тавтологій. Сам автор (власне, головний герой та оповідач) - безкінечно ввічливий представник "великої епохи", він наче загубився в цій звиклій до успіху Швейцарії, потрапив туди з минулого. Я коли читаю про цю швейцарську поплавку про соціум, котрий інертний - зазвичай це хоч намагається перерости в протест, а тут - ні. Попри ввічливість - він зневажає сильніших за нього, себто в вимірі країни - багатших. Коливається між возвеличенням та самоприниженням, загалом займається дуже і дуже специфічним саморуйнуванням. Це такий собі химерний міський божевільний у очах оточення, проте такий формат є лиш мукою для самого Вальзера. Суспільство осіле, суспільство впорядковане, воно не терпить митця, котрий не є успішним,котрий прогулюється посеред робочого дня і ззовні є "лінивим". Тож ця новела - спроба виправдати власне ж існування, і не втекти в той день прекрасний світлий день, а зрозуміти, що вже пізно та навколо темно. Тому так, мені моторошно від усвідомлення цього дуалізму автора, він завжди в конфлікті між собою-людиною та собою-письменником, що ніяк не може описати свій досвід зрозумілими словами.

а напевно найцікавіше - це те, як він тобі це подає. Прозою до абсолюту химерною, котра навіть не намагається бути норміс-френдлі.

- Що ж до капіталу, то на нього, якогось накопичення звісно, немає й натяку. Я стверджую це з велим жалем, не впадаючи при цьому від згаданого сумного факту ні в розпач, ні в ридання. Як кажуть у таких випадках- кручусь як можу. Я не купаюсь у жодній розкоші; ви можете оцінити це з першого погляду. Моє харчування можна окреслити як ощадливо-достатнє. Вам могло спасти на думку, що я володію не одним джерелом доходів; але я змушений чемно, хоч і рішуче, відкинути це враження.

Ще далі — лісоруби й лісівники з підводами, повними деревини, дві-три здоровенні свині, від самого вигляду яких жвава фантазія спостерігача пробуджує образ божественно духмяної пікантної печені, й це не дивно; селянська хата з виписаною над дверима народною мудрістю; дві чешки, галичанки, слов'янки, лужичанки чи навіть і циганки в червоних чоботях та з чорними, як ніч, очима й таким же волоссям, уся чужинська аура яких викликає з пам'яті альтанкову повість «Циганська княгиня», дія якої, однак, відбувається в Угорщині (втім, це не так важливо), або «Преціозу» з іспанськими витоками (хоч і цього не варто сприймати аж так дослівно).

P. S. Це буквально фрагменти моїх повідомлень, зібрані в один текст, тому виглядають рвано. З іншої сторони - це перша стіна тексту на каналі з вересня, тож попустіться💋