Тайстра Чикаленка

🦠У нашому блозі, торкаючись часів Середньовіччя, ми вже знайомили вас з такими масштабними епідеміями, як Чорна смерть і холера. Ці хвороби накривали Європу хвилями, залишаючи по собі спустошенняі тваринний жах перед ними. Саме тому вони й найперші спадають на думку при спробі утворити асоціативний ланцюжок з епохою.

Втім сьогодні мова піде про надзвичайно буденне, не настільки шокуюче для пересічного громадянина явище, — проказу. Хвороба, добре відома ще за часів античності, проявила себе активніше в християнській Європі 6 століття, повільно ставши постійною частиною європейського життя. Переглянувши серію ксилографій XV століття, можна помітити, що образ прокаженого став настільки частою та репрезентативною частиною середньовічного мистецтва, наскільки була корона чи хрест.

📈Свого історичного піку захворюваності хвороба досягла внаслідок хрестових походів у XII – XIV століттях. Це ми можемо побачити за кількістю лепрозоріїв, яких тоді налічувалося близько 19 тисяч (у Центральній Європі). Проте частота випадків ніяк не полегшувала стигматизацію хвороби, яка обростала міфами та "страшилками" переважно через потворність зовнішніх проявів. Прокажені страждали від алопеції, тілесних кровотеч, сліпоти, деформації кінцівок, гангрен, гниття носа та пеніса, навіть втрати зубів. Через подібний набір симптомів лепра швидко й справедливо почала називатися «живою смертю». Підступності додавав й інкубаційний період прокази. Потрапивши до організму, хвороба в окремих випадках може не прогресувати 5-10 років, а розвинувшись з маленьких загрубінь на шкірі чи легкої втрати чутливості в кінцівках, потребує десяток років аби повною мірою поширитись по організму.

💊Лепра вважалася невиліковно, а будь-які мазі були створені лише для полегшення симптомів. Однак самі прояви хвороби були найрізноманітнішими, у кожного пацієнта все могло бути інакше, тому діагностика часто ставала неточною. Тодішня медицина не завжди могла правильно ідентифікувати симптом, характерний іншим хворобам. Таким чином ми не можемо точно порахувати кількість інфікованих на проказу навіть серед списків, які вели в лепрозоріях. Оскільки дуже ймовірно, що будь-хто, хто страждав захворюваннями, які спотворюють шкіру (від натуральної віспи до слоновості), могли бути діагностовані як проказа. Зокрема виразки на обличчі при лейшманіозі, псоріазі, а також висипи й випадіння волосся при сифілісі могли бути помилково сприйняті за проказу.

🤔Зазначимо, що особливо сифіліс кидав тінь на проказу через подібну плутанину. До прикладу, більшість латинських текстів між 1050 і 1492 роками зображають проказу саме як заразну, венеричну й вроджену хворобу. Однак справжня інфекційність лепри була значно нижчою, ніж вважалося. Проказа передавалася головним чином через тривалий і безпосередній контакт з хворим та його виділеннями з носа й рота. Зараз нам відомо, що вагітні жінки не передають хворобу своїм дітям, а передача статевим шляхом можлива лише за регулярності контакту, що робило її менш небезпечною для оточення, ніж інші епідемії того часу. Таким чином, імовірно, сучасний сифіліс часто сприймався середньовічними лікарями за проказу. А це призвело до цікавих наслідків у сприйнятті хвороби.

😷Наприклад, гостро поставало питання можливості передачі прокази під час статевого контакту... Стверджувалось, що здоровий чоловік, який має статеві стосунки з жінкою, хворою на проказу, інфікується швидше, ніж навпаки. Це пояснювалось припущенням, що жінка викидає «усе зайве» через утробу, тоді як чоловік має великі пори, вени й артерії, які швидко виводять «отруйну речовину» чи «зіпсовані випари» через статевий орган, передаючи інфекцію до життєво важливих органів. Звідси, оскільки жінка має здатність виводити шкідливі або отруйні речовини з тіла під час менструації або пологів, лікар мав питати підозрюваного, наскільки часто він мав статеві стосунки з жінкою, яка мала менструацію...

А на цьому все! Обов'язково підпишіться на наш канал, щоб не пропустити продовження! 😏
#Історія_медицини

www.group-telegram.com/br/taystra_chikalenka.com/349

108 viewsJan 20 at 12:02

🦠У нашому блозі, торкаючись часів Середньовіччя, ми вже знайомили вас з такими масштабними епідеміями, як Чорна смерть і холера. Ці хвороби накривали Європу хвилями, залишаючи по собі спустошенняі тваринний жах перед ними. Саме тому вони й найперші спадають на думку при спробі утворити асоціативний ланцюжок з епохою.

Втім сьогодні мова піде про надзвичайно буденне, не настільки шокуюче для пересічного громадянина явище, — проказу. Хвороба, добре відома ще за часів античності, проявила себе активніше в християнській Європі 6 століття, повільно ставши постійною частиною європейського життя. Переглянувши серію ксилографій XV століття, можна помітити, що образ прокаженого став настільки частою та репрезентативною частиною середньовічного мистецтва, наскільки була корона чи хрест.

📈Свого історичного піку захворюваності хвороба досягла внаслідок хрестових походів у XII – XIV століттях. Це ми можемо побачити за кількістю лепрозоріїв, яких тоді налічувалося близько 19 тисяч (у Центральній Європі). Проте частота випадків ніяк не полегшувала стигматизацію хвороби, яка обростала міфами та "страшилками" переважно через потворність зовнішніх проявів. Прокажені страждали від алопеції, тілесних кровотеч, сліпоти, деформації кінцівок, гангрен, гниття носа та пеніса, навіть втрати зубів. Через подібний набір симптомів лепра швидко й справедливо почала називатися «живою смертю». Підступності додавав й інкубаційний період прокази. Потрапивши до організму, хвороба в окремих випадках може не прогресувати 5-10 років, а розвинувшись з маленьких загрубінь на шкірі чи легкої втрати чутливості в кінцівках, потребує десяток років аби повною мірою поширитись по організму.

💊Лепра вважалася невиліковно, а будь-які мазі були створені лише для полегшення симптомів. Однак самі прояви хвороби були найрізноманітнішими, у кожного пацієнта все могло бути інакше, тому діагностика часто ставала неточною. Тодішня медицина не завжди могла правильно ідентифікувати симптом, характерний іншим хворобам. Таким чином ми не можемо точно порахувати кількість інфікованих на проказу навіть серед списків, які вели в лепрозоріях. Оскільки дуже ймовірно, що будь-хто, хто страждав захворюваннями, які спотворюють шкіру (від натуральної віспи до слоновості), могли бути діагностовані як проказа. Зокрема виразки на обличчі при лейшманіозі, псоріазі, а також висипи й випадіння волосся при сифілісі могли бути помилково сприйняті за проказу.

🤔Зазначимо, що особливо сифіліс кидав тінь на проказу через подібну плутанину. До прикладу, більшість латинських текстів між 1050 і 1492 роками зображають проказу саме як заразну, венеричну й вроджену хворобу. Однак справжня інфекційність лепри була значно нижчою, ніж вважалося. Проказа передавалася головним чином через тривалий і безпосередній контакт з хворим та його виділеннями з носа й рота. Зараз нам відомо, що вагітні жінки не передають хворобу своїм дітям, а передача статевим шляхом можлива лише за регулярності контакту, що робило її менш небезпечною для оточення, ніж інші епідемії того часу. Таким чином, імовірно, сучасний сифіліс часто сприймався середньовічними лікарями за проказу. А це призвело до цікавих наслідків у сприйнятті хвороби.

😷Наприклад, гостро поставало питання можливості передачі прокази під час статевого контакту... Стверджувалось, що здоровий чоловік, який має статеві стосунки з жінкою, хворою на проказу, інфікується швидше, ніж навпаки. Це пояснювалось припущенням, що жінка викидає «усе зайве» через утробу, тоді як чоловік має великі пори, вени й артерії, які швидко виводять «отруйну речовину» чи «зіпсовані випари» через статевий орган, передаючи інфекцію до життєво важливих органів. Звідси, оскільки жінка має здатність виводити шкідливі або отруйні речовини з тіла під час менструації або пологів, лікар мав питати підозрюваного, наскільки часто він мав статеві стосунки з жінкою, яка мала менструацію...

А на цьому все! Обов'язково підпишіться на наш канал, щоб не пропустити продовження! 😏
#Історія_медицини

BY Тайстра Чикаленка