Олександр "Берег" з Тернопільщини. Кілька поколінь його рідних були військовими – дідусь, тато, мама, навіть бабуся, – вона взагалі дослужилася до майора. І хоча Олександр не захотів продовжувати сімейну традицію й обрав мирну професію будівельника, долю не обдуриш: довелося і йому на п'ятому десятку взятися до зброї. І тут далася в знаки спадковість: зараз "Берег" – один із найдосвідченіших бійців у своєму підрозділі. Його знання та практичні навички дорого обходиться, оскільки набуті та відточені в багатьох штурмових операціях. За свою, за мірками сучасної війни, тривалу бойову кар'єру, – чоловік воює з травня минулого року, – "Берег" пройшов довгий шлях. Був штурмовиком, навчав новобранців в навчальному центрі як інструктор, тепер його місце в мотопіхотному батальйоні.

– Зараз ми в основному знаходимося в обороні, – каже Олександр, – але якщо знадобиться піти на штурм – я можу, мене цього навчали. Просто для того, аби ефективно проводити штурмові дії потрібні люди, які відповідають кільком вимогам. По-перше, вони мають буди молодими та здоровими, в гарній фізичній формі, щоб не довелося тягти побратима на собі, бо підвело здоров'я. По-друге, бути вмотивованими, розуміти, для чого вони тут. І, по-третє, люди мають бути добре навчені.

Окремо Олександр загострює увагу на психологічній готовності, від якої залежить виживання в бою. За його словами, найстрашніше, що може статися з бійцем, – це панічна реакція.

– Людина нічого не розуміє, не усвідомлює тієї небезпеки, на яку наражає себе і товаришів. – Каже "Берег". – Страшно всім, але я завжди кажу своїм хлопцям: не втрачайте голови! Підтримую тих, хто розгубився і не може себе опанувати. Типовий приклад – поведінка людини при наближенні дрона. Хто починає хаотично бігати по полю, - в того найбільше шансів потрапити під скид чи FPV. Тому, якщо щось робиш, ти маєш чітко усвідомлювати, для чого ти це робиш, мати чіткий план порятунку. Звичайно, навичка опановувати себе приходить з досвідом.

Взагалі Олександр – доволі говіркий співбесідник, але коли мова заходить про обставини пройдених їм боїв, він одразу замовкає. Каже, що дуже не хоче про це згадувати. То ж оминаємо ці теми. А от коли заговорюємо про мрії, сім'ю, плани на майбутнє, обличчя чоловіка м'якшає, з'являється посмішка.

– Після війни у Вас як у будівельника буде багато роботи.
– Я про це зараз не думаю. Після війни я хочу повернутися до сім'ї й відпочити, – зізнається боєць. – Ніхто не знає, що буде завтра. Але я точно знаю, що залишуся в армії стільки, скільки буде потрібно.

Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!