Telegram Group »
United States »
58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського »
Telegram Webview »
Post 1323
Сум'янин Максим на псевдо “Мурчик” пішов до війська, як діти в школу. В сенсі, 1 вересня 2022 року. Як і першачки, він також опановував нові знання та навички з нуля, адже до цього в армії не служив, а на “гражданці” працював комбайнером.
Перші бої чоловік прийняв у складі добровольчого підрозділу, але згадувати про це не хоче. Згодом потрапив до 58-ї мотопіхотної бригади, де служить і зараз в роті протитанкових ракетних комплексів. Доводилося брати участь у контактних боях з противником, відбивати ворожі атаки і самому ходити на штурми. В селі Урожайному, що на Донеччині, за яке точилися запеклі бої, Максим із протитанкового комплексу NLАW спалив російський танк, потім разом із побратимами взяв в полон групу москалів.
– Ми перебували на позиції, чекали на групу наших штурмовиків, які мали від нас виходити в атаку, – розповідає Максим. – Вони мали знищити групу росіян, що заховалися в порожньому ангарі. Коли приїхала машина і почалася висадка десанту, штурмовиків обстріляли. Один загинув на місці, троє отримали поранення. То ж із п’яти бійців залишився один. Але завдання потрібно виконувати. Він приходить до нас і просить: “Хлопці, допоможіть: підіть за мною на штурм”. Сказав, що в тому ангарі не більше п’яти московитів. Я сказав, що зовсім не навчений штурмувати, а він “заспокоїв”: каже – я теж не вмію, але у нас все вийде. То ж, ми пішли. Щоправда, в цьому ангарі ховалося не п’ять, а п'ятнадцять ворогів. Але у нас і насправді все вийшло: кількох ми “задвохсотили”, сімох полонили і вивели до себе на позицію. Але ж там залишилося ще троє їхніх командирів, озброєних кулеметом. Ми з тим штурмовиком вирішили взяти з собою одного полоненого, повернутися з ним до ангара, щоб він умовив решту здатися. За планом він мав кричати своїм, що бояться немає чого, ми нікого не мордуємо, не страчуємо. І ось в останній момент штурмовик відмовляється йти. Довелося мені іти самому. Підводжу я свого бранця ближче до ангара, і тут по нас відкривається вогонь із кулемета. Росіянин одразу ж отримує поранення в сідницю, я ховаюся за бетонною колоною і чекаю, коли у ворога скінчаться набої. Відстрілюють вони боєкомплект і тікають, а я дивлюся на себе, а у мене в бронику стирчить куля від “покемона” (ПКМ, кулемет Калашнікова): пробила телефон і застрягла в плиті. Поранений росіянець кричить, тягну його назад. Приходить до нас “евак”, полонені допомагають нам завантажити наших “трьохсотих”. Хлопці вирушають. Ми спілкуємося із москалями. Виявляється, вони теж із 58-ї! Щоправда, ворожої. Старшому – 62 роки, колишній зек, 48 років тюремного стажу. Наймолодшому – 19 років, строковик. Вони кажуть, що на цю ніч нас чекає масований штурм, – на нас підуть близько п’ятисот бойовиків! А нас мало того, що на пальцях порахувати можна, так ще і набоїв на кожного залишилося по два магазини. Робити нічого, – я знову іду в ангар, збираю там російські набої, магазини, гранати, тягну все це на позицію. Зарядилися під зав’язку, – сидимо, чекаємо на штурму Але нам пощастило: щось у них там перегралося, і на нас ніхто не пішов. А потім нас змінили. Правда, перед цим командування поставило задачу дістати ворожий протитанковий ракетний комплекс “Корнет”, то довелося мені знову повертатися на ворожі позиції, лазить по кущах і шукати установку.
І це у “Мурчика” була не єдина екстремальна “пригода”. Одного разу наводив ракетний комплекс по лазерному променю на танк, а той відстежив і встиг вистрілити першим. Снаряд впав в десяти метрах, Максима присипало землею, тільки ноги стирчали. Прибігли хлопці, витягли. Там же, під Урожайним, потрапив під ворожий скид з дрона, отримав поранення, місяць провів в лікарні. Повернувся, знову воює.
Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!
Перші бої чоловік прийняв у складі добровольчого підрозділу, але згадувати про це не хоче. Згодом потрапив до 58-ї мотопіхотної бригади, де служить і зараз в роті протитанкових ракетних комплексів. Доводилося брати участь у контактних боях з противником, відбивати ворожі атаки і самому ходити на штурми. В селі Урожайному, що на Донеччині, за яке точилися запеклі бої, Максим із протитанкового комплексу NLАW спалив російський танк, потім разом із побратимами взяв в полон групу москалів.
– Ми перебували на позиції, чекали на групу наших штурмовиків, які мали від нас виходити в атаку, – розповідає Максим. – Вони мали знищити групу росіян, що заховалися в порожньому ангарі. Коли приїхала машина і почалася висадка десанту, штурмовиків обстріляли. Один загинув на місці, троє отримали поранення. То ж із п’яти бійців залишився один. Але завдання потрібно виконувати. Він приходить до нас і просить: “Хлопці, допоможіть: підіть за мною на штурм”. Сказав, що в тому ангарі не більше п’яти московитів. Я сказав, що зовсім не навчений штурмувати, а він “заспокоїв”: каже – я теж не вмію, але у нас все вийде. То ж, ми пішли. Щоправда, в цьому ангарі ховалося не п’ять, а п'ятнадцять ворогів. Але у нас і насправді все вийшло: кількох ми “задвохсотили”, сімох полонили і вивели до себе на позицію. Але ж там залишилося ще троє їхніх командирів, озброєних кулеметом. Ми з тим штурмовиком вирішили взяти з собою одного полоненого, повернутися з ним до ангара, щоб він умовив решту здатися. За планом він мав кричати своїм, що бояться немає чого, ми нікого не мордуємо, не страчуємо. І ось в останній момент штурмовик відмовляється йти. Довелося мені іти самому. Підводжу я свого бранця ближче до ангара, і тут по нас відкривається вогонь із кулемета. Росіянин одразу ж отримує поранення в сідницю, я ховаюся за бетонною колоною і чекаю, коли у ворога скінчаться набої. Відстрілюють вони боєкомплект і тікають, а я дивлюся на себе, а у мене в бронику стирчить куля від “покемона” (ПКМ, кулемет Калашнікова): пробила телефон і застрягла в плиті. Поранений росіянець кричить, тягну його назад. Приходить до нас “евак”, полонені допомагають нам завантажити наших “трьохсотих”. Хлопці вирушають. Ми спілкуємося із москалями. Виявляється, вони теж із 58-ї! Щоправда, ворожої. Старшому – 62 роки, колишній зек, 48 років тюремного стажу. Наймолодшому – 19 років, строковик. Вони кажуть, що на цю ніч нас чекає масований штурм, – на нас підуть близько п’ятисот бойовиків! А нас мало того, що на пальцях порахувати можна, так ще і набоїв на кожного залишилося по два магазини. Робити нічого, – я знову іду в ангар, збираю там російські набої, магазини, гранати, тягну все це на позицію. Зарядилися під зав’язку, – сидимо, чекаємо на штурму Але нам пощастило: щось у них там перегралося, і на нас ніхто не пішов. А потім нас змінили. Правда, перед цим командування поставило задачу дістати ворожий протитанковий ракетний комплекс “Корнет”, то довелося мені знову повертатися на ворожі позиції, лазить по кущах і шукати установку.
І це у “Мурчика” була не єдина екстремальна “пригода”. Одного разу наводив ракетний комплекс по лазерному променю на танк, а той відстежив і встиг вистрілити першим. Снаряд впав в десяти метрах, Максима присипало землею, тільки ноги стирчали. Прибігли хлопці, витягли. Там же, під Урожайним, потрапив під ворожий скид з дрона, отримав поранення, місяць провів в лікарні. Повернувся, знову воює.
Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!
group-telegram.com/br58ua/1323
Create:
Last Update:
Last Update:
Сум'янин Максим на псевдо “Мурчик” пішов до війська, як діти в школу. В сенсі, 1 вересня 2022 року. Як і першачки, він також опановував нові знання та навички з нуля, адже до цього в армії не служив, а на “гражданці” працював комбайнером.
Перші бої чоловік прийняв у складі добровольчого підрозділу, але згадувати про це не хоче. Згодом потрапив до 58-ї мотопіхотної бригади, де служить і зараз в роті протитанкових ракетних комплексів. Доводилося брати участь у контактних боях з противником, відбивати ворожі атаки і самому ходити на штурми. В селі Урожайному, що на Донеччині, за яке точилися запеклі бої, Максим із протитанкового комплексу NLАW спалив російський танк, потім разом із побратимами взяв в полон групу москалів.
– Ми перебували на позиції, чекали на групу наших штурмовиків, які мали від нас виходити в атаку, – розповідає Максим. – Вони мали знищити групу росіян, що заховалися в порожньому ангарі. Коли приїхала машина і почалася висадка десанту, штурмовиків обстріляли. Один загинув на місці, троє отримали поранення. То ж із п’яти бійців залишився один. Але завдання потрібно виконувати. Він приходить до нас і просить: “Хлопці, допоможіть: підіть за мною на штурм”. Сказав, що в тому ангарі не більше п’яти московитів. Я сказав, що зовсім не навчений штурмувати, а він “заспокоїв”: каже – я теж не вмію, але у нас все вийде. То ж, ми пішли. Щоправда, в цьому ангарі ховалося не п’ять, а п'ятнадцять ворогів. Але у нас і насправді все вийшло: кількох ми “задвохсотили”, сімох полонили і вивели до себе на позицію. Але ж там залишилося ще троє їхніх командирів, озброєних кулеметом. Ми з тим штурмовиком вирішили взяти з собою одного полоненого, повернутися з ним до ангара, щоб він умовив решту здатися. За планом він мав кричати своїм, що бояться немає чого, ми нікого не мордуємо, не страчуємо. І ось в останній момент штурмовик відмовляється йти. Довелося мені іти самому. Підводжу я свого бранця ближче до ангара, і тут по нас відкривається вогонь із кулемета. Росіянин одразу ж отримує поранення в сідницю, я ховаюся за бетонною колоною і чекаю, коли у ворога скінчаться набої. Відстрілюють вони боєкомплект і тікають, а я дивлюся на себе, а у мене в бронику стирчить куля від “покемона” (ПКМ, кулемет Калашнікова): пробила телефон і застрягла в плиті. Поранений росіянець кричить, тягну його назад. Приходить до нас “евак”, полонені допомагають нам завантажити наших “трьохсотих”. Хлопці вирушають. Ми спілкуємося із москалями. Виявляється, вони теж із 58-ї! Щоправда, ворожої. Старшому – 62 роки, колишній зек, 48 років тюремного стажу. Наймолодшому – 19 років, строковик. Вони кажуть, що на цю ніч нас чекає масований штурм, – на нас підуть близько п’ятисот бойовиків! А нас мало того, що на пальцях порахувати можна, так ще і набоїв на кожного залишилося по два магазини. Робити нічого, – я знову іду в ангар, збираю там російські набої, магазини, гранати, тягну все це на позицію. Зарядилися під зав’язку, – сидимо, чекаємо на штурму Але нам пощастило: щось у них там перегралося, і на нас ніхто не пішов. А потім нас змінили. Правда, перед цим командування поставило задачу дістати ворожий протитанковий ракетний комплекс “Корнет”, то довелося мені знову повертатися на ворожі позиції, лазить по кущах і шукати установку.
І це у “Мурчика” була не єдина екстремальна “пригода”. Одного разу наводив ракетний комплекс по лазерному променю на танк, а той відстежив і встиг вистрілити першим. Снаряд впав в десяти метрах, Максима присипало землею, тільки ноги стирчали. Прибігли хлопці, витягли. Там же, під Урожайним, потрапив під ворожий скид з дрона, отримав поранення, місяць провів в лікарні. Повернувся, знову воює.
Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!
Перші бої чоловік прийняв у складі добровольчого підрозділу, але згадувати про це не хоче. Згодом потрапив до 58-ї мотопіхотної бригади, де служить і зараз в роті протитанкових ракетних комплексів. Доводилося брати участь у контактних боях з противником, відбивати ворожі атаки і самому ходити на штурми. В селі Урожайному, що на Донеччині, за яке точилися запеклі бої, Максим із протитанкового комплексу NLАW спалив російський танк, потім разом із побратимами взяв в полон групу москалів.
– Ми перебували на позиції, чекали на групу наших штурмовиків, які мали від нас виходити в атаку, – розповідає Максим. – Вони мали знищити групу росіян, що заховалися в порожньому ангарі. Коли приїхала машина і почалася висадка десанту, штурмовиків обстріляли. Один загинув на місці, троє отримали поранення. То ж із п’яти бійців залишився один. Але завдання потрібно виконувати. Він приходить до нас і просить: “Хлопці, допоможіть: підіть за мною на штурм”. Сказав, що в тому ангарі не більше п’яти московитів. Я сказав, що зовсім не навчений штурмувати, а він “заспокоїв”: каже – я теж не вмію, але у нас все вийде. То ж, ми пішли. Щоправда, в цьому ангарі ховалося не п’ять, а п'ятнадцять ворогів. Але у нас і насправді все вийшло: кількох ми “задвохсотили”, сімох полонили і вивели до себе на позицію. Але ж там залишилося ще троє їхніх командирів, озброєних кулеметом. Ми з тим штурмовиком вирішили взяти з собою одного полоненого, повернутися з ним до ангара, щоб він умовив решту здатися. За планом він мав кричати своїм, що бояться немає чого, ми нікого не мордуємо, не страчуємо. І ось в останній момент штурмовик відмовляється йти. Довелося мені іти самому. Підводжу я свого бранця ближче до ангара, і тут по нас відкривається вогонь із кулемета. Росіянин одразу ж отримує поранення в сідницю, я ховаюся за бетонною колоною і чекаю, коли у ворога скінчаться набої. Відстрілюють вони боєкомплект і тікають, а я дивлюся на себе, а у мене в бронику стирчить куля від “покемона” (ПКМ, кулемет Калашнікова): пробила телефон і застрягла в плиті. Поранений росіянець кричить, тягну його назад. Приходить до нас “евак”, полонені допомагають нам завантажити наших “трьохсотих”. Хлопці вирушають. Ми спілкуємося із москалями. Виявляється, вони теж із 58-ї! Щоправда, ворожої. Старшому – 62 роки, колишній зек, 48 років тюремного стажу. Наймолодшому – 19 років, строковик. Вони кажуть, що на цю ніч нас чекає масований штурм, – на нас підуть близько п’ятисот бойовиків! А нас мало того, що на пальцях порахувати можна, так ще і набоїв на кожного залишилося по два магазини. Робити нічого, – я знову іду в ангар, збираю там російські набої, магазини, гранати, тягну все це на позицію. Зарядилися під зав’язку, – сидимо, чекаємо на штурму Але нам пощастило: щось у них там перегралося, і на нас ніхто не пішов. А потім нас змінили. Правда, перед цим командування поставило задачу дістати ворожий протитанковий ракетний комплекс “Корнет”, то довелося мені знову повертатися на ворожі позиції, лазить по кущах і шукати установку.
І це у “Мурчика” була не єдина екстремальна “пригода”. Одного разу наводив ракетний комплекс по лазерному променю на танк, а той відстежив і встиг вистрілити першим. Снаряд впав в десяти метрах, Максима присипало землею, тільки ноги стирчали. Прибігли хлопці, витягли. Там же, під Урожайним, потрапив під ворожий скид з дрона, отримав поранення, місяць провів в лікарні. Повернувся, знову воює.
Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!
BY 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
![](https://photo.group-telegram.com/u/cdn4.cdn-telegram.org/file/ZRYPO8CUMfF9hAS-5Pp2hXwLZCUU3rGSTeodeLraWPErtXTJJGC6jvEfFDCeEHgl4mv8DvM0n1BHh6xDJexbxqwihKYyo8MnOKRfGrgWRrYQTXjSgqupCoYM-laRxgo_ZRr6Rmq51c4Zsrr6mFxIA2_M1YflVQzV55P5SQhrNDLZ-BddmGpmSfnU1euNJWbcp_4tocchTNDGDIRjSd5RqpPgfe3uufXvuBkSFpRqk5RVRPglrBt4kOyrP9sa0mIVUlOeD719Kzxez7w_oiu8UByZ-ymEGb8MNxU1pmDLX-3t-ycKV6_xE-KLVr95Dq3Vd7uVhRbek72moOFyoV07UQ.jpg)
![](https://photo.group-telegram.com/u/cdn4.cdn-telegram.org/file/X689pS0AnHLNaLPtDh8S4NJ6qrBMx5TdUfHrlNNhqBVawnLvz9xXqmidhnQ5JWRcP980VczHqFHlWz4PG7GJDtWb6j2nwB99rXU1m3iViTXnKEHOK4UkVtSqeuJJDFEmiaTtFpmMeUCcOFW-cxrjsrE7O7poJtP7SESwsGlkql2hWowDAnJKEg0FtYNik8MxWa7TO4VzqezIFUozwPa3tTGGvfL5cj4ZtWnNTil_JZp6HCy8rDhdV95OZGB8HgokIKFDgG9s1JzLHL_ATBNiVa0mZ4NNw0JOgXkXi5pn3wRFv1XJ5CYG_WqDsIkILfwCAb0GypK8aXi_9PiKMk5gbw.jpg)
![](https://photo.group-telegram.com/u/cdn4.cdn-telegram.org/file/B4CdCJ_XKdk7CvVmFdJ8l6M3Q9I6ShATnxXPBelt1l4TBML6zCeXaY8gSkmDXiRM-Ssvu82BgVojb1Tb0_kIKto9AxluOTmHl4yfx4Ug_qjq0fT1hyIhRlcLdnIZeB6B9zVT2BZ7AGYqTpInXIZfTa-kPmIQ9RjIPHUgDnOfyK4lTV2IsdMWNRezeKMLXy6Iw62wi2XbfO0XJkcju6tqNdUNcP_i7eKr0fjp2fpIn9-LZrSszUNO3GXmKe8Atbxy00vtr9WxsZPbo32CuADyBBssRuNGUmXWOUbUgB4N7O6GBQ4--ZHtRZ7gpna7YgxOmJLf5Ttn9kF7YlBWAP6A2w.jpg)
Share with your friend now:
group-telegram.com/br58ua/1323