Красиво

Памʼяти Ігоря Калинця

Дивно
— вони говорять ще про культуру.
Тільки нічого немає, окрім руїн.
Поета кладуть в могилу.
Ave, Poeta, morituri
te salutant!
Приходить у світ один.
Відходить зі світу один.

Вертається до своїх.
А там вже немає нічого,
повʼязаного з минущим буттям юрби.
І був. І не стало. І легко віддався Богу.
Так легко як і любив
ту жінку з його калиною в документах.
До побачення. Ave sol! Найдобріших снів.

Справа лишається іншим — і тим безсмертна.
Совість лишається біла — як попіл, як сніг.

Поважні дядьки згадають іще і ще раз
про види мистецтва, культуру і інший хлам.
А вам — і в забутих прадавніх гірських печерах
і в дереві, і в траві вічний храм.

Хай легшає подих в акордах і римах, хай він
торкається вашого тіла, що спить в траві.
Ми й далі беремо цей стяг незнищенний памʼяті.
Ваші.
Скорботні.
Не сковані.
І живі.

20.VI.2025, Харків