Коротко висловлюсь про пацифізм. Це — фікція. І нею користуються ті, хто хоче мати з вас зиск; Будда, Христос, Мохаммад — не були пацифістами і не проповідували мир за всяку ціну.

Мир, як цінність, є важливим для еволюції, як окремої людини, так і різного штибу людської спільности.
Поміркованість, миролюбність і всі їх супутні прояви є хорошими лише тоді, коли вони відповідають екзистенції в моменті.

Якщо ж ваших близьких нищать, а ви схиляєте голову, бо насилля погане, як таке, ви — ідіот.
Якщо ви не хочете захищати своє, бо вірите, що його приналежність вам самоочевидна — те саме.

На все ваше можна посягнути.
Все що вам дорого, можна знищити. І єдине, що справді може цьому завадити — сила.

Мудрість, розумність і співчуття є прерогативою високорозвинених особистостей. Не маючи балансу цих якостей, ми ніколи не зможемо доцільно використовувати силу.
Проте, не маючи сили, можна вже забути про усе згадане вище.

Ми воюємо з чужою культурою і системою цінностей. Вона є гидкою і протиприродною в більшості своїх проявів. Але не достатньо бути більш розвиненим з точки зору етики та естетики. Сила залишається єдиним інструментом впливу, котрий ставить крапку у протистояннях будь-якого характеру.

Можна дискутувати з приводу багатьох якостей, чеснот, вад… Проте без сили, ви не зможете навіть видертись до останнього поля дискусії…Війни. Вас перемеле ще до цього.

Коли я дивлюсь на гидоту, що зображена постом вище, в мені на короткий момент прокидається відчай. Не хочеться вірити, що настільки огидне зло може існувати абсолютно буденно. Проте воно є. І все цілком просто. Його треба знищити. Інакше воно знищить вас. Якщо ви й досі цього не розумієте… думаю ви вже знаєте хто ви.

Зло це не завжди дія. Часто зло це байдужість. В наших сусідів вона вже перемогла, до речі. Вони жеруть не тільки нас але й одне одного.

То ж будьте сильними, не будьте ідіотами і підтримуйте одне одного.
Інакше нам не вижити.

Не знаю чого мені це не трапилось раніше. Моя найлютіша рекомендація ❤️‍🔥

Ірландець.

Я довго визрівав аби написати саме те, що вважаю за важливе. Памʼять про таких, як Айріш є самоцінною. Але що саме дізнаються люди, вирішують переповідачі: ті, що не промовчать.

Маючи можливість говорити, старатимусь викласти усе так, як вважаю правильним, а не істинним.

Тому що істинність в "реальному" житті це шмат простроченої абстракції за розбитою вітриною категорій; кожен так хоче простягти до неї руку, що не помічає відштовхуючого флеру в повітрі.

В будь-якому разі портрет не може бути позбавлений домішків субʼєктивних сенсів і від оповідача, і від сприймаючого. То ж я залишаю істинність математикам і дріб'язковим філософам. Мені ж достатньо щирості аби бути в добрих з собою і людьми.

А війна ж завжди про людей.
Найкраще і найгірше, що ти можеш тут пережити, це люди. Хороші і погані, барвисті, і ледь-помітні. Кого ми памʼятаємо, як оцінюємо і чому?

Гадаю, в серці нашої прихильності чи антипатії завжди закладено певний корпус цінностей. Усвідомлений або ні, системний чи стихійний, він завжди присутній.
Думаю, більшість з нас, надає оцінку надзвичайно швидко, без зайвих думок, і вкрай рідко переосмислюючи свої вердикти.
Ми просто напівавтомати, що плюються в обличчя одне одного ярликами. І хороший ярлик все одно залишається ярликом, за котрим ми не бачимо людини, що є цілою галактикою думок, почуттів, емоцій і вчинків.

Ось ми дивимось на чергове чорно-біле фото в інстаграмі, з дискомфортом читаємо сумний текст під ним, лайкаємо...

...І я доходжу думки, що все це — акт покладення квітів біля віртуального надгробку з епітафією. Прогрес проникає навіть у простір смерті, і колись цифрові кладовища стануть новою нормою і буденністю. І відвідувати їх ми будемо частіше за звичайні. Так мені думається.

Проте що ми бачимо за цими фото і чи взагалі бачимо?

Героїзація померлих воїнів — двоякий акт. Це необхідно усім нам аби зроджувати власний міф, давати йому проростати крізь товщу буденності, вимальовувати нову реальність. Наша Героїка, наш Олімп, наш Сакрум. Проте яким він має бути?

Тіньова сторона цього діяння, до прикладу — совковий пантеон. Георгіївські стрічки, бруталізм, претензійні оркестри. Створення шаблонів, що є не вдалими зразками Духу але консервованою банальністю. І коли ці малосольні файли розархівовуються в свідомості покоління, то стають їм новою правдою, нічим не гірше за будь-яку іншу.

Ми ж таки не вони. Обранці чину посеред нас звісно ж заслуговують на зовсім інший вимір слави і пам'яті. Сакральний. Духовний. Напротивагу ідеологічному. Коли я послуговуюсь такими словами як Сакрум, Дух, Цінність, не варто уявляти суто релігійні сенси, що мають обмежено-конфесійне забарвлення.

Зачаток цих смислів живе у кожній живій істоті і проявляється швидше відчуттям сонячних променів, що лягають на заплющені повіки серед літа, нестримним сміхом, що приємно спазмує скули та відчуттям розчулення і гордості, що розливається потоком від самого серця і відблискує краплями кришталю на очах.
Ви відчували це, коли бачили подвиг. Приборкання страху, прийняття тягот і смерті в кінці кінців. З викликом, з усмішкою, з останнім жартом, що зривається з язика. Ця простота є щирим і чистим славнем.

Героїзм — це незвичайний вибір звичайних людей. А незвичайний він завжди буде порівняно з масами.
Все це вибір. І ти його зробив. Маючи безкінечність кращих варіантів з незчисленних точок зору. Ми про це балакали. Ти розповідав, що інакше просто не зміг би. А коли уявляв, що все ж зробив по-іншому, то тобі ставало не по собі. Воїн за вибором це людина іншого рівня. Це був твій порив, твоє щире бажання, що затягнуло тебе аж сюди.

Тобі подобалось усе, що відбувалось. Навчання, машини, тренування, відпочинок, жінки. І ти мав усе. Ти грав це життя, як і личить воїну та авантюристу. Ти нищив ворогів і хотів більшого. Більшість проходить шлях від важчого до легшого, якщо все ж пощастить тут вижити. Але ти не був більшістю. Закинути дрони і взяти до рук автомат, ідучи за внутрішнім голосом це достойно. Ти хотів вбивати їх зблизька. І тобі вдалось домогтись свого.

Коли говорять, що ми втрачаємо найкращих — це не банальність, а факт.
Найбільшу мою повагу і захоплення викликало те, що ти розумів як саме ти можеш піти і був абсолютно готовий до цього. Я не можу впадати в журбу через твою смерть. Бо все що ти зробив, ти зробив красиво. Єдине про що не можу не сумувати — як рано це сталось. Проте навіть це додає краси у твою легенду. Ти про це знав. Ти це розумів, приймав, і діяв. І це захоплює. Траур це не те чого хотілося б тобі, як і ліплення геройської фальшскульптури.

Жити і воювати з тобою поряд було просто ахуєнним часом. То ж до зустрічі наступної інкарнації, брате. Не впреше і не в останнє.

https://www.facebook.com/share/p/164nS2kiag/

Збір для 210тої . Хто збирає знаю, піде куди треба. Задонатьте свою каву чи чай. Дякую🫶

Поїхали. І приїхали.

Генон.

Доліз. Дякую небайдужому пану, шо підкинув хороших книжок мені.

Що по тексту? Читати варто. Багато речей, котрі були мені інтуїтивно зрозумілі, і мною прожиті, виявились звісно що не новими і давно відміченими попередниками. Маю на увазі відсутність (вже за часів автора) безперервної Західної Традиції (сакральної і переданої шляхом ініціації) та двоякий антагонізм Заходу і Сходу.

Двоякий, оскільки я сам, майже від початку вивчення питання, вбачав єдине сутнісне ядро в обох напрямках і тому самі ці напрямки вже були для мене умовними. Проте дійсно — віднайти змістовні принципи і в той же час інструкції до дії, пронесені безперервними лініями передачі, я зумів лише в «Східних» доктринах. Буддизм, Даосизм, Конфуціанство, Індуїзм, Суфізм.

Все це поглиналось мною зі значним розмахом і жадобою. Зупинився я на буддизмі, як на найбільш відповідному і доступному для мене світосприйнятті (автор, до речі, конкретно в цій книзі ще не виділяє Буддизм за гарний приклад Традиційного знання, але потім кажуть виправився:)).

З надзвичайного крутого в книзі — критика такого звичного нам знання, освіти, науки. Вже за тих часів (насправді набагато раніше, про що Генон і пише) їхній характер зумовлював майбутні катастрофи, з якими ми маємо справу зараз.
Багато концепцій, котрі ми приймаємо у якості позитивних ніби «апріорно» (гуманізм, рівність, індивідуалізм, демократія тощо), при більш гострому погляді викривають свої, мʼяко кажучи, недоліки. А твердо кажучи — вроджені хвороби. Егалітарність, матеріалістичність, мінливість, ненаситність, etc.

Вперше з нестандартним поглядом на досить усталені (насильно забити в наші голови освітою) концепції я зіштовхнувся в Насіма Талеба (теж моя рекомендація). Проте Талеб якраз рухається у висхідному напрямку, чесно дивлячись на те як працюють речі, і виводячи з їх якостей і поведінки, висновки більш високого порядку. Треба розуміти, що Талеб є обмеженим сферою матеріального. Його концепція просто відмінна для застосування у сфері ризиків і прийняття рішень. Вона є максимально прикладною.

Генон же в нисхідному нампрямку рухається від найвищого сакрального рівня до його реалізації на рівні нашому — відносному, низовому. Він доступно пояснює взаємозвʼязок між нашою нинішньою невеселою реальністю і відходом людей від означених найвищих принципів.

Не хочеться робити спойлери і переказувати книгу, тому ще раз наголошу на вартості її прочитання, і відмічу декілька моментів, котрі є досить неоднозначними. Можливо ці моменти розкриті в інших його книгах, почитаю, дізнаюсь.

Перше — Схід має допомогти Заходу відновити Традицію, оскільки Традиційний Схід і Традиційний Захід нібито не можуть перебувати в антагонізмі. Це — хуйня. Ми безумовно бачимо міграцію східних доктрин на Захід (сходження тибетців в Америку і Європу після китайської окупації, та перенесення відповідних ліній передач). Якби Захід зберіг свою Традиційність у вигляді Християнства, подібне сходження, зустріло б досить кривавий спротив.

Але нині ми («послідовники Сходу»користуємось «світським» (атеїстичним) характером Заходу, і спокійно заходимо в нього зі своїми знаннями. Фактично цей характер є ворожим і нам і тим, хто вважає себе представником Західної традиції, а тому нас не забивають ногами на порозі:) Крім того, через сильний прикладний рівень застосування Першопринципів, найбільш атеїстичний індивід, може взяти щось зі сходу чисто з практичної точки зору і цікавості. А за цим, потягнеться ланцюг і більш витончених результатів.

Є в цього і мінус. Профанація Сходу. Нас сприймають бо ми поки що цікаві і нас не можна закидати однобоко поданою інквізицією, хрестовими походами, карикатурними священнослужителями. Але це поки що. В будь якому разі викривлення вже відбувається, і дух модерну починає перегинати і перефарбовувати Схід точнісінько за тією ж схемою, що реалізувалась на Заході. Але шанси звісно є.

Прийняття означених східних доктрин елітами. Генон вірив, що Європейська Традиція відродиться у формі Християнства і спиратиметься на сильну церкву.

Цікаво, що найбільша війна за умовно Європейську ідентичність, ведеться в Україні, котра все ж є більш східною, а не західною. Принаймні поки. І все ж я не думаю, що ця тенденція радикально зміниться.

Особисто мені більш приємно було б бачити прибуття в рядах еліт буддистів, індуїстів, даосів. А все ж це менш вірогідно за Християнське відродження. Правда відродження це може бути зі знаком Сходу, а не Заходу. Або ж — у найвологіших фантазіях, ми побачимо возʼєднання християнських конфесій. Це була б свята перемога християнства але я в неї вірю ще менше ніж в буддійські еліти.

Особисто мені було б досить заслуженого боротьбою простору, для реалізації буддійського погляду на життя. А там вже як вийде.

Повертаючись, до обговорюваної роботи Генона — в ній поставлено достатньо гарних запитань і навіть надано цікаві відповіді на них. Хоча мені подібних відповідей замало (недостатньо конкретики), але автор ніби й не намагався зробити інструкцію до дії, швидше це нарис цінностей та їх ієрархії.

На цьому завершую і йду працювати. А книгу всім раджу.

Новини, новини, новини.

Якщо якась новина дійсно важлива, ви про неї дізнаєтесь. Навіть якщо ви про неї дізнаєтесь, не факт, що новина все ж важлива. Новини давно перетворились на інтертеймент. Одні обивателі обурюються тому, що інші обивателі не дивляться новини про війну. А я б глянув на сумму донатів обох категорій осіб і на список корисних справ, зроблених задля перемоги. Вангую, що кількість і якість була б приблизно однаковою.

Я б дивився не новини але статистику власних донатів, репостів зборів, зроблених волонтерських справ, пройдених підготовчих курсів. Аби не боліла голова за довбойобів, переконайся, що ти задоволений, перш за все, собою. А як відрізнити таких нехороших екземплярів? Та ніяк. Все буде упиратись в твій корпус цінностей і співвідноситись з ним. Глянеш на себе, згадаєш яким був 3, 5, 7 років назад і виявляється тебе нема. Все міняється. А ти все чіпляєшся. І цього разу ти звісно ж не лох і не довбойоб.

Але ні, ти все ще обиватель, що чіпляється за марення своєї ідеальності або ж нікчемності. Видихни. Вбий окупанта. Посміхнись другу. Подаруй квіти красивій дівчині. Викинь погану книгу. Подзвони мамі. Поживи нарешті. Не дивись новини. Спостерігай себе. Не думай. Живи.

…А на фото кадри зі зйомок другої частини кінофільму «Маяк» 🌝

Спробував проаналізувати дещо свою соціальну активність у віртуальному просторі. Якщо не заглиблюватись в подробиці, відмічу, що 95% цієї активності не має сенсу. Глобально ти або у ролі споживача або у ролі креатора. Друга іпостась мені подобається значно більше. А от поглинання і осмислення якоїсь інформації мені значно приємніше за живою бесідою або в форматі книг.

Про взаємодію в групових чатах простіше взагалі промовчати. Найкращі чати, що я бачив — робочі. Бо комунікація в них до чогось таки веде. За час існування каналу стало очевидно, що тут комунікація мінімальна, і якогось позитивного результату у вигляді зборів тощо вона не несе.

Відповідно, коментарів більше не буде. А з того, що скоро буде - Кодряну.
Дочитую Легіонерський Канон. Страшна річ)) Розгорнутий відгук невдовзі. Всім добраніч 🙌

Новини це шум. Військові бюджети закладаються, армія реформується. Низка країн робить кроки задля підготовки до масштабного і страшного протистояння. Не тіштесь ілюзіями, якими марили три роки тому — не буде легко, не буде швидко, нічого не вирішено.

Результат більш за все залежить від кожного з нас.

Домінік Веннер. Бунтівне серце.
Прочитано в бліндажі суворо залпом.
Чудово написано і цікаво. А головне, що мені близький за духом автор. Не "лівий" погляд на колоніалізм і в цілому цікава точка зору на все. Якщо спитати яке найбільше задоволення на війні, то це спільне життя з людьми, що близькі тобі по духу. От коли читаєш Веннера, то розумієш про що дядько гутарив, адже бачиш подекуди навколо ті ж типажі. І це чудово. Війна по факту справа молодих і війна формує та виховує. Розкриває найкраще і найгірше. І все це за найвищу ціну. Абсолютно не виправданий ризик з погляду будь-якої матеріалістичної логіки і статистики. Але екзистенція й не має бути однобокою. Близькість до смерті дає гостріший смак до життя.

Я обіцяв відгук на Легіонерський канон проте він ще не дочитаний. То ж поки рекомендую Веннера, є над чим подумати і при цьому насолодитись.

А я б прийшов на поклик цього пана.
І довго знайомив би його обличчя з асфальтом…

Нічого гіршого за українських гнид ще не придумали: куди там кацапам і різним Трампам?

Не будьте ідіотами. Воюйте, донатьте. Живіть красиво і наповнено.

Забивати анархістів
Важкі часи, важкі рішення

Хто втомися сука ?
Той хто жодного дня не воював

Хто говорить про мир ?
Той хто плутає
мир з капітуляцією

Час — відносна величина. Немає ні днів ні місяців, ні інших умовно рівних відстаней від точки А і до точки Б. Уся темпоральність зав'язана на подіях. Все що є — це війна і підготовка до неї. Згадані А і Б.
Подекуди будуть паузи. Ти приїдеш додому або ще кудись, і усе це та сама пауза. А потім знову назад, знову по колу.

Чим довше ти споглядаєш, тим очевидніше, що смерть лежить під кожним каменем і простягається між видихами і вдихами. Життя обивателя дозволяє цього не помічати, дозволяє створити ілюзію контролю. Сила у відкиданні ілюзій. Сила в спонтанній радості.

Кожна поїздка, якщо не вміти вимикати серйозність, нагадує очікування смертної кари. І в цьому очікуванні ти робиш вигляд ніби усе добре, та ще й чогось досягаєш. Це настільки абсурдно, що викликає сміх. І нічого крім сміху і не серйозності не врятує від цього розуміння.

Тож..?

...Благородний муж серйозний у тому, що здається несерйозним, і несерйозний у тому, що здається серйозним (с)