Рік наближається до свого кінця, і я вже починаю якось спробувати його оцінити з різних сторін. З одного боку, роблю фінансові підсумки, з іншого — згадую свої цілі на початку, та що вдалося зробити, але крім того ще просто дивлюся загалом, що було в моєму житті протягом цих дванадцяти місяців. І, мабуть я почати хочеться з «рефлексії» над неприємними моментами та речами...
Чисто для розуміння хронології і ходу подій я нагадаю що початок цього року я зустріли ще в Харкові, а повернулися (переїхали) в Київ у квітні. Життя в Харкові — це окрема сторінка, на якій практично немає негативних плям. Це була своя історія і тимчасового «біженства» з Києва, пошук чогось нового та ... навпаки, давно відомого та рідного, але в ніколи не баченому раніше місті. Це маленький ухід в самотність та знахідка натхнення. А ще спонтанні поїздки по містам та селам регіону, аби краще його зрозуміти. У Києві я повертаюся до частково такого життя, як було раніше, але тут починаються свої неприємності
Цього року я зіштовхнулися з таким, як ніколи, відчуттям небажаності. Небажаності себе в очах інших людей. І певно, це найнеприємніше, що довелося пережити, і поки воно триває досі. Це не щось про мої стосунки з однією чи двома, трьома людьми... це більше людей і кілька сфер життя водночас. І я хочу водночас поділитися та розповісти про це, але цей пост точно не «заява», не викриття когось чи чогось. І це точно не спосіб прямо вплинути на якусь ситуацію. Я готові та хочу проговорити мої проблеми та почуття, які є, але я поки розгублені та не сильно знаю, що мені робити, аби все «стало на місця».
Почнімо з першого. Колись були часи, далекий 2020 рік. Це була епоха кардинальних змін (конкретизую: переїзд, початок самостійного життя, камінгаут та ґеть різкий перехід на відкритість після 16 років приховування від усіх, перехід на українську, початок діяльності в активізмі, погрози та залякування, вступ в університет, перехід на тоді ще вегетаріанство, початок юридичної війни проти неадекватних батьків — і все це відбувалося водночас). І тоді в моєму житті з'явилася одна організація та люди в ній — це було єдине місце, де я видихали і отримали почуття безпеки та ресурсу. Там же я знайшли своїх перших у Києві друзів, які навіть пару разів виручали під час активних погроз, коли людожерські групи ненависті дізналися мої контакти та адресу.
Насправді це був хороший час. Попри багато проблем та викликів, я відчували себе оточеними людьми, яким раді я, і які раді мені. Мені навіть подобалося, що серед відвідувачів цієї організації я займали якесь своє особливе місце, народився такий вираз, коли мене називали «головною квіточкою [назва ГО]». Оскільки це організація для ЛҐБТК+, і багато питань з безпекою, то була система, що нові люди не могли потрапити в неї без запрошення та перевірки. Але в той час багато людей потрапило туди простіше, просто називаючи моє ім'я. Достатньо було сказати чи написати у формі «Марко», і тобі вже довіряли, бо ти від мене. Це маленькі моменти, від яких було приємно тоді, і які досі згадую з усмішкою.
Але потім щось змінилось. Після початку повномасштабної війни організація якийсь час не працювала, а потім — нова ком'юніті менеджерка, і майже повністю інші люди. Мене вже не сприймали, як раніше, а потім почалися конфлікти. З якогось часу я помітили, що мені роблять зауваження (неправильно поводжусь!) реально кожного разу, коли я проходжу. Я не скажу, що я ідеально дружня людина. До ПМ-війни в цій організації я найбільше сперечалися щодо мови. І так, це інколи було не дуже дружньо, але я намагалися не переходити якусь межу. І врешті, я пишаюся тим, що я робили та говорили тоді: з кількох людей, які спочатку були найбільше налаштовані проти мене, двоє потім ще до 22-го року перейшли на українську і навіть особисто подякували мені.
Рік наближається до свого кінця, і я вже починаю якось спробувати його оцінити з різних сторін. З одного боку, роблю фінансові підсумки, з іншого — згадую свої цілі на початку, та що вдалося зробити, але крім того ще просто дивлюся загалом, що було в моєму житті протягом цих дванадцяти місяців. І, мабуть я почати хочеться з «рефлексії» над неприємними моментами та речами...
Чисто для розуміння хронології і ходу подій я нагадаю що початок цього року я зустріли ще в Харкові, а повернулися (переїхали) в Київ у квітні. Життя в Харкові — це окрема сторінка, на якій практично немає негативних плям. Це була своя історія і тимчасового «біженства» з Києва, пошук чогось нового та ... навпаки, давно відомого та рідного, але в ніколи не баченому раніше місті. Це маленький ухід в самотність та знахідка натхнення. А ще спонтанні поїздки по містам та селам регіону, аби краще його зрозуміти. У Києві я повертаюся до частково такого життя, як було раніше, але тут починаються свої неприємності
Цього року я зіштовхнулися з таким, як ніколи, відчуттям небажаності. Небажаності себе в очах інших людей. І певно, це найнеприємніше, що довелося пережити, і поки воно триває досі. Це не щось про мої стосунки з однією чи двома, трьома людьми... це більше людей і кілька сфер життя водночас. І я хочу водночас поділитися та розповісти про це, але цей пост точно не «заява», не викриття когось чи чогось. І це точно не спосіб прямо вплинути на якусь ситуацію. Я готові та хочу проговорити мої проблеми та почуття, які є, але я поки розгублені та не сильно знаю, що мені робити, аби все «стало на місця».
Почнімо з першого. Колись були часи, далекий 2020 рік. Це була епоха кардинальних змін (конкретизую: переїзд, початок самостійного життя, камінгаут та ґеть різкий перехід на відкритість після 16 років приховування від усіх, перехід на українську, початок діяльності в активізмі, погрози та залякування, вступ в університет, перехід на тоді ще вегетаріанство, початок юридичної війни проти неадекватних батьків — і все це відбувалося водночас). І тоді в моєму житті з'явилася одна організація та люди в ній — це було єдине місце, де я видихали і отримали почуття безпеки та ресурсу. Там же я знайшли своїх перших у Києві друзів, які навіть пару разів виручали під час активних погроз, коли людожерські групи ненависті дізналися мої контакти та адресу.
Насправді це був хороший час. Попри багато проблем та викликів, я відчували себе оточеними людьми, яким раді я, і які раді мені. Мені навіть подобалося, що серед відвідувачів цієї організації я займали якесь своє особливе місце, народився такий вираз, коли мене називали «головною квіточкою [назва ГО]». Оскільки це організація для ЛҐБТК+, і багато питань з безпекою, то була система, що нові люди не могли потрапити в неї без запрошення та перевірки. Але в той час багато людей потрапило туди простіше, просто називаючи моє ім'я. Достатньо було сказати чи написати у формі «Марко», і тобі вже довіряли, бо ти від мене. Це маленькі моменти, від яких було приємно тоді, і які досі згадую з усмішкою.
Але потім щось змінилось. Після початку повномасштабної війни організація якийсь час не працювала, а потім — нова ком'юніті менеджерка, і майже повністю інші люди. Мене вже не сприймали, як раніше, а потім почалися конфлікти. З якогось часу я помітили, що мені роблять зауваження (неправильно поводжусь!) реально кожного разу, коли я проходжу. Я не скажу, що я ідеально дружня людина. До ПМ-війни в цій організації я найбільше сперечалися щодо мови. І так, це інколи було не дуже дружньо, але я намагалися не переходити якусь межу. І врешті, я пишаюся тим, що я робили та говорили тоді: з кількох людей, які спочатку були найбільше налаштовані проти мене, двоє потім ще до 22-го року перейшли на українську і навіть особисто подякували мені.
BY марко і крапка
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
Just days after Russia invaded Ukraine, Durov wrote that Telegram was "increasingly becoming a source of unverified information," and he worried about the app being used to "incite ethnic hatred." On February 27th, Durov posted that Channels were becoming a source of unverified information and that the company lacks the ability to check on their veracity. He urged users to be mistrustful of the things shared on Channels, and initially threatened to block the feature in the countries involved for the length of the war, saying that he didn’t want Telegram to be used to aggravate conflict or incite ethnic hatred. He did, however, walk back this plan when it became clear that they had also become a vital communications tool for Ukrainian officials and citizens to help coordinate their resistance and evacuations. Telegram Messenger Blocks Navalny Bot During Russian Election "Your messages about the movement of the enemy through the official chatbot … bring new trophies every day," the government agency tweeted. The perpetrators use various names to carry out the investment scams. They may also impersonate or clone licensed capital market intermediaries by using the names, logos, credentials, websites and other details of the legitimate entities to promote the illegal schemes.
from us
