Той невдобний момент, коли купляєш книгу, про яку нічого не чула - суто кошик добити до безкоштовної доставки, потім береш її в одну з тривог в підвал - бо воно ж виглядає, як якийсь легенький романчик, та й за описом таке саме... А потім - просто офігіваєш, бо випадково серед піску знайшовся діамант #топ_місяця #топ_взагалі
Ґрейс йде через все місто, щоб подарувати торт своїй доньці на шістнадцятиріччя. Впродовж цієї подорожі очищення вона рефлексує про своїє життя, згадує якісь події, що привели її саму в ту точку, де вона наразі знаходиться, обдумує свої стосунки і досвід материнства.
Книга дуже повільно розкручується, і спочатку виглядає так, що просто абсолютно неврівноважена жіночка, в якої суттєві проблеми по всім фронтам, буде бісити тебе впродовж всієї оповіді. Потім стається перший зсув - бо перестаєш розуміти, як в те, що ми бачимо в розділах, відмічених як "зараз", могла перетворитися ота блискуча поліглотка, якою героїня була 16 років тому. І тільки в кінці стає зрозуміло, чому постійно проводились асоціації в голові то з "Кім Джійон", то з "Ловець у житі". Все, більше сказати не можу - не те, що тут страшні спойлери, просто дуже важливо пройти шлях героїні поступово, і в тому ритмі, як вона йде.
Абсолютно шалено сподобалось те, як історія розкривалась перед моїми очима - дуже повільно, спочатку напів натяками, шар за шаром, по шматочку пазла за раз. Можливо, саме тому читання не далось мені аж так легко - очікувала чогось легенького, а отримала скорботу, мою улюблену тему для дослідження. Взагалі, в книзі сподобалось все - хоча, буду чесною, місцями було боляче. Може бо книги про материнство не є чимось таким, що мені хоч якось близьке, а може тому, що сама стою на порозі саме того віку, коли час дивитися назад і розуміти, що з тієї, що подає надії, я перетворилася в нервову посередність. Хоча ладно, стосовно останнього стадію прийняття давно вже пройшла.
Книга - просто топ з топів, точно хочу її перечитати за якийсь час, і ще й цього разу на цитати розтягнути. А ще - точно рекомендуватиму її своїм панянкам, особливо тим, хто 35+.
Той невдобний момент, коли купляєш книгу, про яку нічого не чула - суто кошик добити до безкоштовної доставки, потім береш її в одну з тривог в підвал - бо воно ж виглядає, як якийсь легенький романчик, та й за описом таке саме... А потім - просто офігіваєш, бо випадково серед піску знайшовся діамант #топ_місяця #топ_взагалі
Ґрейс йде через все місто, щоб подарувати торт своїй доньці на шістнадцятиріччя. Впродовж цієї подорожі очищення вона рефлексує про своїє життя, згадує якісь події, що привели її саму в ту точку, де вона наразі знаходиться, обдумує свої стосунки і досвід материнства.
Книга дуже повільно розкручується, і спочатку виглядає так, що просто абсолютно неврівноважена жіночка, в якої суттєві проблеми по всім фронтам, буде бісити тебе впродовж всієї оповіді. Потім стається перший зсув - бо перестаєш розуміти, як в те, що ми бачимо в розділах, відмічених як "зараз", могла перетворитися ота блискуча поліглотка, якою героїня була 16 років тому. І тільки в кінці стає зрозуміло, чому постійно проводились асоціації в голові то з "Кім Джійон", то з "Ловець у житі". Все, більше сказати не можу - не те, що тут страшні спойлери, просто дуже важливо пройти шлях героїні поступово, і в тому ритмі, як вона йде.
Абсолютно шалено сподобалось те, як історія розкривалась перед моїми очима - дуже повільно, спочатку напів натяками, шар за шаром, по шматочку пазла за раз. Можливо, саме тому читання не далось мені аж так легко - очікувала чогось легенького, а отримала скорботу, мою улюблену тему для дослідження. Взагалі, в книзі сподобалось все - хоча, буду чесною, місцями було боляче. Може бо книги про материнство не є чимось таким, що мені хоч якось близьке, а може тому, що сама стою на порозі саме того віку, коли час дивитися назад і розуміти, що з тієї, що подає надії, я перетворилася в нервову посередність. Хоча ладно, стосовно останнього стадію прийняття давно вже пройшла.
Книга - просто топ з топів, точно хочу її перечитати за якийсь час, і ще й цього разу на цитати розтягнути. А ще - точно рекомендуватиму її своїм панянкам, особливо тим, хто 35+.
Russians and Ukrainians are both prolific users of Telegram. They rely on the app for channels that act as newsfeeds, group chats (both public and private), and one-to-one communication. Since the Russian invasion of Ukraine, Telegram has remained an important lifeline for both Russians and Ukrainians, as a way of staying aware of the latest news and keeping in touch with loved ones. READ MORE "Russians are really disconnected from the reality of what happening to their country," Andrey said. "So Telegram has become essential for understanding what's going on to the Russian-speaking world." "He has to start being more proactive and to find a real solution to this situation, not stay in standby without interfering. It's a very irresponsible position from the owner of Telegram," she said. "We as Ukrainians believe that the truth is on our side, whether it's truth that you're proclaiming about the war and everything else, why would you want to hide it?," he said.
from ca
