Rota Fortunae

#військове

А ми лишимось цифрами в статистиці напрямку.

Всі чати, день за днем трясе терор ботів - турнікети щоб було більше бійців з ампутаціями, забороняємо налбуфін бо не хочемо позбавити бійців страждань, тісіпісі ті ваші, та шо вони взагалі бачили про нашу війну?

В цьому і проблема. Ніхто - нічого - не бачить. Не існує прозорої статистики для відслідковування наслідків дій бойових медиків, стабіків, ПХГ та інше. Неможливо перевірити і усвідомити кількість проблем між ланками, які проходить боєць. Неможливо наказати винних. Тому що, мало кого їбе пані статистика.

Будь-якого, рукожопого ідіота, завжди виправдає публіка. "Але він бойовий медик! У всіх бувають помилки! Це він бідний нещасний!"
І це саме жахливе - з формою наступила повна індульгенція непрофессіоналізму.

Допоки наші керуючі ланки живуть по принципу - слабких в медицину, а от він за освітою лікар (і байдуже що неонатолог), ми все так само будемо з жахом дивитись на наслідки. Але дивляться десятки з міліонів. Тому що - "ну він жеж вижив, ну і ладно що без руки".
Не ладно.
Основа що існує в житті медика-інструктора-санітара, це навчання. Постійне навчання та вивчення вже дуже знайомого матеріалу. Відпрацювання всіх нових навичок на рівні "мене розбудіть о 3 ночі, я все зроблю".
Я припускаю - стрес може накласти на горло свої руки і все забудеться. Але тільки не те, що ви напрацьовували раз за разом.

Другим пунктом тут буде: збір данних. Мінімально - своєї роботи. Що зробили, все записали, як продовжили, що кололи. Це допоможе вам в майбутньому, аналізувати свої дії і доводити до ідеалу те що знаєте.
Якщо виходить робити фото\відео - ще краще. Ви зможете побачити на якому моменті виникають труднощі, відслідкувати на якому моменті не вистачає напрацювань та знань.

Не страшно помилитись, страшно не визнати помилку.
Хоча я сама проти цих помилок, в медиків ця помилка коштує життя.

Колись нас самих стабік намагався звинуватити в наданні неналежної допомоги.
Згадую той момент: я сиджу в бліндажі, нас криють, а я розписую на слабкому інтернеті все що було нами зроблено з цим пораненим. Все, до міліграмів та назв матеріалів. Виявилось помилка не за нами.

Не існує знань які ви один раз вивчите і назавжди вони будуть з вами. Ми постійно повторюємо базові навички, тож маємо повторювати і робочі. Накладати турнікет, тампонувати, читати оновлення і старі протоколи, рекомендації. Вчити нові алгоритми.

І створювати статистику. Статистика необхідна для розуміння - де саме прогавина в ланці евакуації. Де бійцям не знімають турнікет і колять налбуфін. Статистика допомогає вам вислвітлювати роботу і підіймати свій рівень.

Але нажаль, за виключенням ну може десятка частин - статистики не існує. Існують лише розмиті форми 100 і втрачені десь на путі еваку бійці. От і все.

www.group-telegram.com/ca/fortuneewriting.com/31

458 viewsedited  Feb 5 at 16:15

#військове

А ми лишимось цифрами в статистиці напрямку.

Всі чати, день за днем трясе терор ботів - турнікети щоб було більше бійців з ампутаціями, забороняємо налбуфін бо не хочемо позбавити бійців страждань, тісіпісі ті ваші, та шо вони взагалі бачили про нашу війну?

В цьому і проблема. Ніхто - нічого - не бачить. Не існує прозорої статистики для відслідковування наслідків дій бойових медиків, стабіків, ПХГ та інше. Неможливо перевірити і усвідомити кількість проблем між ланками, які проходить боєць. Неможливо наказати винних. Тому що, мало кого їбе пані статистика.

Будь-якого, рукожопого ідіота, завжди виправдає публіка. "Але він бойовий медик! У всіх бувають помилки! Це він бідний нещасний!"
І це саме жахливе - з формою наступила повна індульгенція непрофессіоналізму.

Допоки наші керуючі ланки живуть по принципу - слабких в медицину, а от він за освітою лікар (і байдуже що неонатолог), ми все так само будемо з жахом дивитись на наслідки. Але дивляться десятки з міліонів. Тому що - "ну він жеж вижив, ну і ладно що без руки".
Не ладно.
Основа що існує в житті медика-інструктора-санітара, це навчання. Постійне навчання та вивчення вже дуже знайомого матеріалу. Відпрацювання всіх нових навичок на рівні "мене розбудіть о 3 ночі, я все зроблю".
Я припускаю - стрес може накласти на горло свої руки і все забудеться. Але тільки не те, що ви напрацьовували раз за разом.

Другим пунктом тут буде: збір данних. Мінімально - своєї роботи. Що зробили, все записали, як продовжили, що кололи. Це допоможе вам в майбутньому, аналізувати свої дії і доводити до ідеалу те що знаєте.
Якщо виходить робити фото\відео - ще краще. Ви зможете побачити на якому моменті виникають труднощі, відслідкувати на якому моменті не вистачає напрацювань та знань.

Не страшно помилитись, страшно не визнати помилку.
Хоча я сама проти цих помилок, в медиків ця помилка коштує життя.

Колись нас самих стабік намагався звинуватити в наданні неналежної допомоги.
Згадую той момент: я сиджу в бліндажі, нас криють, а я розписую на слабкому інтернеті все що було нами зроблено з цим пораненим. Все, до міліграмів та назв матеріалів. Виявилось помилка не за нами.

Не існує знань які ви один раз вивчите і назавжди вони будуть з вами. Ми постійно повторюємо базові навички, тож маємо повторювати і робочі. Накладати турнікет, тампонувати, читати оновлення і старі протоколи, рекомендації. Вчити нові алгоритми.

І створювати статистику. Статистика необхідна для розуміння - де саме прогавина в ланці евакуації. Де бійцям не знімають турнікет і колять налбуфін. Статистика допомогає вам вислвітлювати роботу і підіймати свій рівень.

Але нажаль, за виключенням ну може десятка частин - статистики не існує. Існують лише розмиті форми 100 і втрачені десь на путі еваку бійці. От і все.

BY Rota Fortunae