- У вас на аркуші з відповідями порожнє місце залишилось, ви що, трійку хочете? Домалюйте сюди візуалізацію якусь, наприклад, по першому питанню.
......
- Вам четвірки вистачить?
- А нафіга мені п'ятірка?
- Все, вільні.

Щось довго писали, щось малювали, потім відповідали на додаткові питання. В цілому звичайний екзамен, нічого особливого.

Я люблю фотографувати. Зазвичай просто все підряд, але щоб було щось цікаве. Я ні в коєму разі не професіонал, у мене нема наворочених камер з дорогущими об'єктивами. Я взагалі прихильник принципу "мильниць" - фотографувати навскидку: навів, натиснув кнопку, готово. Тому мене трохи дратують мобільні камери, бо вони часто фокусуються зовсім не там, де треба. Ну і, якщо ти десь ходиш із наміром зробити багато фоток, то мобіла має бути вже увімкнена, додаток "камера" налаштований, інакше ти ризикуєш на кожен кадр діставати мобілу, включати, вводити код входу і т.і. Це бісить.
Я дуже люблю фотографувати стару архітектуру, гарні або просто цікаві будівлі, вікна і двері. У мене, до речі, є інстаграм, там тона всього, збірна солянка: будівлі, вікнадвері, природа, вуличні фото, якийсь треш і дегустація пива )). Всього дофіга, більш ніж 3000 дописів з 2016 року. Але з початку повномасштабки я майже перестав щось постити, бо якось було не до того. Зараз, поки є час і натхнення, почав знов.

Просто наберіть в пошуку @eugenonischenko

Видали сертифікат і характеристику. Характеристику написали таку, що я тепер можу їбашити підорів навіть без зброї, голоруч ))
Як завжди, в сертифікаті була помилка в ПІБ. Віддав в стройову, переробили за пів години.

Потяг аж ввечері. Ми з напарником залишилися удвох, всі роз'їхалися. Будемо валятися весь день на ліжках, спати та втикати в телефон.
Погода погіршилася, вітер, холодно. Весна скінчилася, а літо не настало.

На стійці в адміністратора зали стоять бескоштовні цукерки, печиво, банка якогось варення, порізаний лимон. Можна попросити зробити чай чи каву. Ми в''їбали по склянці чаю з печивом і поскакали на потяг.

Гигиги ))) На вході у вокзал стоять рамки, а багаж просвічують. В моєму баулі два автомати, мій і напарника, по кишенях купа металу, ножі і т.п. )) Поліціянтка просить нас покласти баул та ранці на стрічку. "А якщо в нас щось є?" - питаю я з посмішкою.

Підійшов поліціянт, спитав, чи веземо зброю, перевірив військові квитки, чи записана зброя в командировочні листи. Все спокійно, з посмішкою, без кіпішу і нервів. Сказав, що волонтерив, і багато чого зі зброї возили самі ))

І от ми вже в потязі, в купе. Тепло, зручно, сусідів поки що немає. Поклацали по всім кнопкам, щоб зрозуміти, що тут і як працює. Прибіг проводник. )) Включили дурачка, типу шукали нелаштування світла. Показав, подякували, запропонував чаю і пішов.

Купили в дорогу біляшів по два на рило. А вони такі огромні, що ми з'їли по одному і нормально так наїлися. Мандарином закусили і збс.

Пройшла година. Напарник крутився крутився на ліжку, потім підскакує, дістає біляша і починає жерти. Я ржу ))
- Серце не камінь, - каже він з набитим ротом ))

Приїхали у Кривий ріг в 5:40 ранку. За хвилин двадцять за нами приїхала машина з батальону, бо ми попереджали, що їдемо зі зброєю і т.п. Доїхали до нашого села, віддали в стройову командировочні, заїхали до начмеда, але там нікого нема, бо ранок неділі, гуляйте лісом до понеділка. )

В потязі не виспався. Ліжко постійно гойдалося, дрожало, підскакувало, щось грюкало та стучало всю ніч. Бардак. Як взагалі можна спати в таких умовах?!

Щоб ви розуміли, як у мене покорьожений слух - це я налаштував еквалайзер, щоб слухати музику. Не ідеально звучить, бо навушники дешеве лайно, так що робимо поправку на це.

- Міша, подай води, будь ласка.
- Простої?
- Нєт, спеціальної