Коли-небудь наберуся наглості і придумаю курс по сонграйтінгу. І одним із важливих пунктів навчання буде порада -- перевіряйте всі свої тексти на незалежних вухах до продакшена.
Їду в таксі, по радіо крутять Ярмака, слова "Воїн - спокій у очах, жупан на плечах, булава, то моя печать"
"Н" в "на" з'їдається під час читки і виходить "жопа на плечах".
В принципі, і так норм, у багатьох моїх відчайдушних знайомих на плечах жопа, але ж діти слухають!

Знову ниття і лонгрід, тепер про допомогу ЗСУ і дружбу

Абсолютна більшість близьких мені людей зараз або в армії, або в оборонці, або мають пару в армії, або волонтерять, або активно збирають гроші на армію.
Коли я іноді виглядаю з бульбашки і бачу людей, які чи взагалі ігнорують власну участь у захисті країни, чи зводять її до донату 200 грн на місяць або позиції "ну я плачу податки", то я чесно охуєваю.

І ні, це не про кількість грошей, це про залученість. Про власне відчуття відповідальності за долю країни, яку ти називаєш своєю країною. Бо саме ця залученість формує суспільство, з яким хочеться щось будувати разом.

Я знаю людей, які поїхали, але звідти істотно допомагають.
Знаю людей, які поїхали і стали/стають громадянами іншої країни, тому не дуже допомагають – це я можу зрозуміти.
Але й знаю людей, які поїхали чи ні, але намагаються вперто ігнорувати війну. "Я і так страждаю від ракет/тривог/в евакуації, що ти ще від мене хочеш?"

Насправді, я нічого не хочу, бо кожна людина має право на власний вибір і власне життя.
Але мій вибір – обмежити або припинити спілкування із такими людьми.
Сформована за майже три роки вторгнення бульбашка мені комфортна. Це люди, з якими я на одній хвилі. У нас схожі цінності. Нам важливо покладатися один на одного, важливо, що є сотні, тисячі й більше друзів, друзів друзів і знайомих друзів друзів, яким не похуй, які скидають хай 20 грн на збір, бо це їхній максимум – але не стоять осторонь і не морозяться. Є люди, у яких немає грошей взагалі, але вони, наприклад, ходять на мітинги за полонених. Репостять збори. Ведуть інформаційну війну в інтернеті.
На жаль, я із болем відмічаю, що велика кількість френдів, які раніше здавалися мені прикольними чи цікавими, стали просто дратувати. Не присутністю постів про винце на схилі красивих гір, а відсутністю постів про допомогу Україні.
На фронті страшний пиздець. Залученість у допомогу – це врятовані життя. Може ваші 50 грн не зупинять російський КАБ, але вони стануть частиною турнікета, який врятує пораненого українця. Ваші сто грн стануть частинкою РЕБа, який врятує підрозділ від ФПВ.
Страшно, що стільки людей цього не усвідомлюють і шукають виправдання, чому вони лишаються осторонь найстрашнішої війни останніх десятиліть.
Можна хоч тисячу разів сказати про "не треба ділити українців", але сорян, я подумки ділю. Не на російсько і україномовних. Не на фронтових і тилових. А на тих, хто бере на себе відповідальність і вкладається в перемогу, і тих, кому похуй.

Те, що москалі копаються в Кам'яній Могилі (а до того все там замінували) – мій великий особистий біль. Про це магічне місце Євген Лір зняв круту документалку, і тоді попросив мене написати головну музичну тему для фільму. Згодом ми із Zwyntar записали ще одну версію для альбому. У мене була мрія поїхати туди, бо вже кілька знайомих розповідали, яке це потужне місце сили.
Херсонес русня вже загидила, тепер за це взялися.
У мене одна надія, що місце це дуже непросте, так би мовити, може і пиздюлів наваляти тим, хто сильно безпардонно там копається.
https://youtu.be/FoHQ5LdfcDM?feature=shared

Завдяки збитому через шахеди режиму не можу заснути і читаю інтернет – таким чином, в опів на третю ночі оце дізнаюся всілякі дуже важливі речі. Наприклад, що Лана Дель Рей одружилася з чоловіком, який в Луїзіані працює гідом на болотах з алігаторами.
*Slow Zwyntar music playing*

Періодично дивлюся відео про те, як волонтери прибирають в чиїхось дуже засраних хатах – це мене заспокоює, що я поки що не такий засранець, як деякі!

Пу-пу-пууу

Є шанс, що на цьому тижні увійду в топ діамантової ліги серед рабів сови

За вікнами щось стріляє періодично і це супроводжується такими звуками, наче літає потяг.
Колись я висплюся 🥲

Внєзапний тізер 👀

Порожня обіцянка
Vaesen

🪦 Любите музику Zwyntar? Любите загадкові історії? Любите класний відіграш? Тоді вам до нас! О, так, це саме те, про що ви подумали! Граємо Весен з чудовими Divuar та Сашею Кладбіще, адже хто, як не Zwyntar, зможе додати особливого вайбу цій заплутаній історії?

🐺 Роздерте тіло молодого лісничого знаходять у лісі просто напередодні його весілля. Все виглядає цілком зрозуміло, хоч і дещо трагічно, але представників Товариства просять провести власне розслідування, адже у тому лісі давно не водяться ані ведмеді, ані вовки. Хто ж тоді несе провину за таку страшну смерть парубка?

❤️‍🔥 Вйо дивитися пригоди Українського Товариства в унікальному складі!

Знову ниття, тепер політичне

Загрозливим чином зростає прірва між країною та державою. І так, нмд вина на цьому повністю на совісті сьогоднішньої влади. Яка за 5+ років так і не спромоглася усвідомити: отримати шанс стати "будівельником нації" в історичній перспективі цінніше, ніж стати черговим корумпованим упирем в погоні за швидкою наживою.
Мабуть, проблема у відсутності школи політичної еліти. Або у відірваності від реальності. Або хуй знає в чому.
Закидаючи чергові гривні на черговий збір, я зі смутком розумію, що це підла пастка. Я не можу перестати донатити, бо ці донати впливають на життя і здоров'я бійців. Але це вкрай неправильно. В сенсі, громадянин, звісно, повинен допомагати державі в питаннях оборони, але по-хорошому ми всі вже роки два як маємо робити це виключно через військові облігації, а не знову і знову збираючи мільйони "замість ранкової кави". Але ні, сьогоднішній владі дуже зручно сидіти на шиї людей, які живуть за сумлінням і не можуть НЕ донатити. Ще й згори пресувати ці донати якимись пиздуватими перепонами.
Оскільки пасіонарна активна більшість зараз знаходиться на фронті (або вже на тому світі), ніхто з цією владою по-справжньому нічо зробити не може. Це безсилля вкурвлює. А ще підживлює капітальну зневагу до СН, хоча мені здавалося, більшою, ніж у 2019, вона бути не може. Їхня пиздувата (без)діяльність розколює суспільство в рази більше, ніж що-небудь інше.
Чудовий приклад – вчорашній рейд ТЦК на концерт Океану Ельзи. Реакція суспільства показово полярна. Ті, хто служить і у кого служать близькі, сміються і постять меми. Ті, кого війна недостатньо зачепила, лають підступну поліцію і злих ТЦКшників, які порушують права людини.
Але вина в цьому не ТЦК, а зелених уїбанів, які просрали початок війни, заткнули свій пройоб життями добровольців, показали, що армія це "квиток в один кінець" – а тепер у судомах ловлять тих, хто такий несимпатичний квиток брати чомусь не хоче.
Попри те, що я щиро вважаю бєспрєдельну бусифікацію зашкваром, я також міркую – що більше "далеких від війни" стануть недалекими, то скоріше проблеми військових стануть проблемами всього суспільства. А не тих, кому "не пощастило" встати до лав армії з власної волі.
Тож маю зізнатися – мем про "а за вікном майже Десна" змусив мене засміяцця. Хоча, як то кажуть, мем смішний, ситуація страшна.
Єдине, на що все ще маю надію, то це на кмітливість українців і наше вміння попри все виходити з хуйових ситуацій. Мені іноді здається, що постійний пиздець загартував нас в унікальну суміш невротиків та суперменів.
Ну і зрештою, весь цей пиздець вже так закрутився, що варто вижити аби хоч подивитися, чим це все шапіто скінчиться.
(і обісцяти руїни Кремля, звісно)

Найсмішніше про зашкварившєгося Джареда Лето це 30 seconds to Marks 😁
(взагалі вчергове дивуюсь, можна ж просто не відкрити пиздак зайвий раз, от нащо, Джареде, нормальний же був хлоп)

Трохи курвить стигматизація Києва, як міста, яке "забуло про війну". От реально, наче всі інші міста, крім конкретно прифронтових, такі прям всі із себе напружені і пам'ятають, а Київ ні, тільки ото на концерти океану Ельзи ходить.
В моєму Києві у кожному дворі стоїть декілька військових машин. В моєму Києві на крайній вечірці зі збором грошей на армію, де мені довелося побувати, з 30 людей було аж 4 чоловіки (не ухилянти, якщо що). Так, багато що дратує в сенсі сяючих торгових центрів і якихось вечірок без напису на постерах "50% на ЗСУ“. Але бляха, якби це було тільки в Києві! Як на мене, Київ понапруженіше за багатьох, особливо зважаючи на масштабні періодичні прильоти.
Вчора були свідками, як поліція з ТЦК на районі підходили до людей питати документи, а люди виявлялися вже військовими. Так нікого і не бусифікували.
Як виглядають військові частини київських цвинтарів я мовчу.
Але ж ні, саме Київ охуїв і такий собі далекий від війни, ага.

А що це я вам так давно не приношу збори, непорядок!
У Фейсбуці оце вже ціла збірка історій про Гонзіка лежить, а тут вже роки півтора жодної нема :) Виправляюсь.
Є у мене друг Саньочок, він же Гонза, він же Гламурний Морпєх, смузі-мен і ще багато чого.
Деякі з вас, хто давно на каналі, пам'ятають, що у травні 22го в Саньочка прилетіла міна. Міна трохи підрихтувала йому лице і пробила легеню, що не завадило Гонзі доповісти про це в рацію, дійти без участі легені доволі далеко до бліндажа, а потім, поки йому надавали допомогу і готували до евакуації, він ще відірваним єблетом давав поради, як краще його бинтувать.
Літо 22го запам'яталося мені тим, що до моїх кулінарних умінь додалося вміння готувати для Гонзіка смузі із салата олів'є та інших страв.
Втім, дуже довго Саньочок не прохлаждався і досить скоро повернувся до служби. Бо відомо, навіть якщо морпєху відірве голову, він ще якийсь час буде виконувати бойове завдання. А оскільки Гонзі голову не відірвало, а так, заділо по дотичній, він служить доволі успішно і навіть завів кота.
Нині для виконання бойових завдань йому із побратимами потрібна хороша машина. Збір доволі великий, але половину вже зібрано менше, ніж за тиждень, то наше Саньочкове Братство буде вам вдячне за кожну гривню. Дякуємо!
https://send.monobank.ua/jar/21gnBaokrr

Щоб не бути голослівним, ось вам фото його кота

Я не плачу, це просто щось в око трапило 🥲
Як же хочеться побачити таке відео із тими, кого чекаєш.