Третій млин з села Буки. Його я відфотографували найбільше.
Локація.
На одному з фото (2) видно рік побудови — 1846! Зацініть при тому рівень збереженості. Знову навіть є залишки механізму. Млин стоїть на маленькому острівці, до якого веде місток. Місток також доглянутий та в хорошому стані.
Локація.
На одному з фото (2) видно рік побудови — 1846! Зацініть при тому рівень збереженості. Знову навіть є залишки механізму. Млин стоїть на маленькому острівці, до якого веде місток. Місток також доглянутий та в хорошому стані.
Далі переходимо до поїздки у Вознесенськ та Одесу. Почалася вона ввечері 25 квітня. Сидячи нудьгуючи у потязі, я пройшлися по вагону у пошуках компанії. Натрапили на двох бабусь, які активно розмовляли та погодились на питання доєднатися до їхньої бесіди.
З-поміж різного, про що говорили, дізналися зокрема, що одна з них родом з селища Веселинове, що неподалік Вознесенська (Миколаївська область). Вчилася в одній школі з чоловіком, що відкопав відому Скіфську пектораль та загалом скіфську культуру. Саме завдяки його археологічному внеску ми маємо пласт історії про скіфське минуле наших земель. Отак, діти.
А ще вона подарувала мені ☝🏽 старий цукор. Зараз такого вже давно не роблять
З-поміж різного, про що говорили, дізналися зокрема, що одна з них родом з селища Веселинове, що неподалік Вознесенська (Миколаївська область). Вчилася в одній школі з чоловіком, що відкопав відому Скіфську пектораль та загалом скіфську культуру. Саме завдяки його археологічному внеску ми маємо пласт історії про скіфське минуле наших земель. Отак, діти.
А ще вона подарувала мені ☝🏽 старий цукор. Зараз такого вже давно не роблять
Одеське Чорне море ⚓ та Вознесенський бузок 💜
Лише коли приїхали в Одесу та зняли кросівки на вході до пляжу, зрозуміли, що бачу Чорне море вперше після розлуки з ним у шість років.
Останній раз я плавали у ньому влітку 2019, певно. В Очакові. В Одесі я цьогоріч вдруге. Вперше було вже дуже давно — влітку 2017, скоріше за все. Вже навіть не пам'ятаю нічого точно.
Продовження 👇🏽
Лише коли приїхали в Одесу та зняли кросівки на вході до пляжу, зрозуміли, що бачу Чорне море вперше після розлуки з ним у шість років.
Останній раз я плавали у ньому влітку 2019, певно. В Очакові. В Одесі я цьогоріч вдруге. Вперше було вже дуже давно — влітку 2017, скоріше за все. Вже навіть не пам'ятаю нічого точно.
Продовження 👇🏽
і крапка. блоґ
Photo
Не знали, чого очікувати від Одеси. Наскільки вона ціла після всіх тих обстрілів, про які постійно пишуть у новинах? Наскільки вона все ще зросійщена, а наскільки вже згадала свою українську ідентичність? Мій приїзд на один день туманно відповів на ці питання, але побачені натяки мене надихнули: попри росію, Одеса цілком жива та жвава. По самому місту зсередини мало помітно, що тут відбувається війна, хоча, можливо, я не встигли побувати у більш постраждалих районах. Українська мова тут є і її багато. Хоча російської все ще більше. Вона лишається тут і поки домінує за інерцією, бо так було десятиліттями, бо всі звикли. Ти йдеш, і бачиш часто: підлітків, які говорять російською, — з числа тупуватих верств молоді, — інтереси яких обмежуються алкоголем, поверхневими стосунками та дурними приколами; традиційних одеських немолодих дамочок, які говорять російською, уособлюючи себе елітою великої імперської Одєссьі, стиль яких поєднує чудернацьке типу розкішне вбрання та потасканий пакет; оцих російськомовних загалом пересічних людей старшого віку, які найбільш ідентичнісно прив'язані все ще до СРСР; а також — українськомовну свідому молодь, яка справді буде визначати майбутнє міста та країни; українськомовних військових, волонтерів, діячів культури та активістів; українськомовних старших та навіть старого віку простих людей, які ідентичнісно українські. Та от і все, інших видів сильно і не існує.
А на верху Потьмкінських сходів, напроти обстріляного десятки разів морського порту Одеси, молодь співає під гітару українські пісні, збираючи донати на ЗСУ. Одеса змінюється. Можливо, повільно, але імперія помирає.
Великого дракона можна перемогти маленькими дронами, і за років п'ять він почне помирати. Головне — не спинятися, не дати йому час перепочити та відновити сили.
#українапереможе
А на верху Потьмкінських сходів, напроти обстріляного десятки разів морського порту Одеси, молодь співає під гітару українські пісні, збираючи донати на ЗСУ. Одеса змінюється. Можливо, повільно, але імперія помирає.
Великого дракона можна перемогти маленькими дронами, і за років п'ять він почне помирати. Головне — не спинятися, не дати йому час перепочити та відновити сили.
#українапереможе
Будаївське городище, м. Боярка, Київська область.
Церква, що стоїть на давньому оборонному укріпленні, дерев'яна, 1898 року побудови
10 червня 2025
Церква, що стоїть на давньому оборонному укріпленні, дерев'яна, 1898 року побудови
10 червня 2025