давайте окреслимо найважливіше. почнемо з конкурсу… він цікавий і різнобарвний, як національний так і міжнародний. а те, що головні нагороди нас конкурсу забрала наталія ільчук із фільмом «сьома зміна» було неочікуваним рішенням журі. якщо коротко, ці нагороди ідуть як і конкретно за цю роботу, «сьому зміну» — сильну як феміністичне, так і просто людяне висловлювання, але вбачається, що нагорода дещо повинна підкреслити фігуру ільчук в сучасному українському кінематографі. вона виграла минулорічну молодість із картиною «анкета» (вважаю, що один з найважливіших українських коротких метрів останніх років). на молодості також була «сьома зміна», але залишилась менш помітною ніж «анкета», це теж вплинуло на рішення журі на мою думку. але загалом наталія ільчук повинна займати більше місце в дискурсі сучасного українського кінематографа. вона заслуговує як на великі ретроспективи так і на фінансування більших проектів, якщо в неї є такі задуми (гадаю, що є). скоріше за все це компромісне рішення. але я думаю, воно не може затьмарити інші фільми нас конкурсу: «там де закінчується росія» олексія радинського (переможець та головний фільм останнього кісфф), «синумеру» — цікава експериментальна робота митців анни та максима зацарінних, «під знаком якоря» тараса співака (переможець цьогорічного докудейз в національному короткометражному конкурсі) отримав спеціальні відзнаки на 4:3. ну і звісно, новий фільм мого любого друга геника заяця «sony dcr-trv265e digital8», який на жаль не отримав нагород, але він знаходиться в одній ваговій категорії з вищезгаданими картинами. Резюмуючи, конкурс був достойним. Але ж не єдиним конкурсом, бо як всім відомо, конкурс частіше за все це не про найякісніше кіно, а про дещо інше. Я поважаю кінофестивалі за ретроспективи. особливо в україні, де культура ретроспективного кінотеатрального прокату тільки зароджується. одна з головних причин чому я поїхав на 4:3, а якби я не був частиною командою, то це була б головна причина — ретроспектива келлі райхарт. келлі райхарт — американська незалежна режисерка. і це знову ж таки окрема тема для розмови, але келі не просто визначна авторка американського інді, вона режисерка першого ешелону світового кінематографу, одним словом — генійка. вона ікона, але в тільки в фестивально-синефільських колах. у саши гойсана пішов рік, щоб зробити «американську мрію» — ретроспективу келі рейхарт. це перший офіційний показ келі в україні, чотири фільма, які розірвали серця всім глядачам на 4:3. ця програма — маркер серйозного кінофестивалю. і могла б стати головною складовою медійного розголосу. а також ретроспективний показ йонаса мекаса, без якого неможливо уявити експериментальне кіно та нью-йоркський кіно-авангард, власне тому йому і дали титул «хрещеного батька». на 4:3 була змога подивитись чи передивитись один з найважливіших картин мекаса «спогади про подорож до литви» в дуже крутому мистецькому просторі асортиментна кімната (одна з локацій фестивалю). також ретроспектива українського авангарду кінця 1920-х. колаборація з довженко-центром ніби не є чимсь унікальним, але насправді таких показів не так і багато, особливо за межами києва. до того ж це вдумлива програма, яку доповнив паблік-ток з альоною пензій, головною кінознавицею довженко-центру, яка власне і представляла фільми. закінчує цей довгий список ретроспектив незвична і цікава програма — ретроспектива франківського відеоарту. описати показ доволі важко. було яскраво, драйвово та моментами смішно. це той самий локал, щось унікальне за чим треба їхати у франківськ. давайте підбивати підсумки. програма, не побоюсь цього слова, ідеальна. якісь більш індустрійні події будуть, коли індустрія поїде на фестиваль. вкрай потрібно, щоб приїзжало більше людей з інших міст україни і та з інших країн, а для цього потрібен розголос, а щоб він стався потрібна серйозна пресслужба кінофестивалю, ну а далі ви розумієте… але на цій едиції було чотири артист-токів та два паблік-токів, які виглядали абсолютно органічними в рамках фестивалю, деякі з них були навіть дуже змістовні.
давайте окреслимо найважливіше. почнемо з конкурсу… він цікавий і різнобарвний, як національний так і міжнародний. а те, що головні нагороди нас конкурсу забрала наталія ільчук із фільмом «сьома зміна» було неочікуваним рішенням журі. якщо коротко, ці нагороди ідуть як і конкретно за цю роботу, «сьому зміну» — сильну як феміністичне, так і просто людяне висловлювання, але вбачається, що нагорода дещо повинна підкреслити фігуру ільчук в сучасному українському кінематографі. вона виграла минулорічну молодість із картиною «анкета» (вважаю, що один з найважливіших українських коротких метрів останніх років). на молодості також була «сьома зміна», але залишилась менш помітною ніж «анкета», це теж вплинуло на рішення журі на мою думку. але загалом наталія ільчук повинна займати більше місце в дискурсі сучасного українського кінематографа. вона заслуговує як на великі ретроспективи так і на фінансування більших проектів, якщо в неї є такі задуми (гадаю, що є). скоріше за все це компромісне рішення. але я думаю, воно не може затьмарити інші фільми нас конкурсу: «там де закінчується росія» олексія радинського (переможець та головний фільм останнього кісфф), «синумеру» — цікава експериментальна робота митців анни та максима зацарінних, «під знаком якоря» тараса співака (переможець цьогорічного докудейз в національному короткометражному конкурсі) отримав спеціальні відзнаки на 4:3. ну і звісно, новий фільм мого любого друга геника заяця «sony dcr-trv265e digital8», який на жаль не отримав нагород, але він знаходиться в одній ваговій категорії з вищезгаданими картинами. Резюмуючи, конкурс був достойним. Але ж не єдиним конкурсом, бо як всім відомо, конкурс частіше за все це не про найякісніше кіно, а про дещо інше. Я поважаю кінофестивалі за ретроспективи. особливо в україні, де культура ретроспективного кінотеатрального прокату тільки зароджується. одна з головних причин чому я поїхав на 4:3, а якби я не був частиною командою, то це була б головна причина — ретроспектива келлі райхарт. келлі райхарт — американська незалежна режисерка. і це знову ж таки окрема тема для розмови, але келі не просто визначна авторка американського інді, вона режисерка першого ешелону світового кінематографу, одним словом — генійка. вона ікона, але в тільки в фестивально-синефільських колах. у саши гойсана пішов рік, щоб зробити «американську мрію» — ретроспективу келі рейхарт. це перший офіційний показ келі в україні, чотири фільма, які розірвали серця всім глядачам на 4:3. ця програма — маркер серйозного кінофестивалю. і могла б стати головною складовою медійного розголосу. а також ретроспективний показ йонаса мекаса, без якого неможливо уявити експериментальне кіно та нью-йоркський кіно-авангард, власне тому йому і дали титул «хрещеного батька». на 4:3 була змога подивитись чи передивитись один з найважливіших картин мекаса «спогади про подорож до литви» в дуже крутому мистецькому просторі асортиментна кімната (одна з локацій фестивалю). також ретроспектива українського авангарду кінця 1920-х. колаборація з довженко-центром ніби не є чимсь унікальним, але насправді таких показів не так і багато, особливо за межами києва. до того ж це вдумлива програма, яку доповнив паблік-ток з альоною пензій, головною кінознавицею довженко-центру, яка власне і представляла фільми. закінчує цей довгий список ретроспектив незвична і цікава програма — ретроспектива франківського відеоарту. описати показ доволі важко. було яскраво, драйвово та моментами смішно. це той самий локал, щось унікальне за чим треба їхати у франківськ. давайте підбивати підсумки. програма, не побоюсь цього слова, ідеальна. якісь більш індустрійні події будуть, коли індустрія поїде на фестиваль. вкрай потрібно, щоб приїзжало більше людей з інших міст україни і та з інших країн, а для цього потрібен розголос, а щоб він стався потрібна серйозна пресслужба кінофестивалю, ну а далі ви розумієте… але на цій едиції було чотири артист-токів та два паблік-токів, які виглядали абсолютно органічними в рамках фестивалю, деякі з них були навіть дуже змістовні.
BY кухонний синефіл
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
But Kliuchnikov, the Ukranian now in France, said he will use Signal or WhatsApp for sensitive conversations, but questions around privacy on Telegram do not give him pause when it comes to sharing information about the war. Pavel Durov, Telegram's CEO, is known as "the Russian Mark Zuckerberg," for co-founding VKontakte, which is Russian for "in touch," a Facebook imitator that became the country's most popular social networking site. Telegram, which does little policing of its content, has also became a hub for Russian propaganda and misinformation. Many pro-Kremlin channels have become popular, alongside accounts of journalists and other independent observers. After fleeing Russia, the brothers founded Telegram as a way to communicate outside the Kremlin's orbit. They now run it from Dubai, and Pavel Durov says it has more than 500 million monthly active users. Markets continued to grapple with the economic and corporate earnings implications relating to the Russia-Ukraine conflict. “We have a ton of uncertainty right now,” said Stephanie Link, chief investment strategist and portfolio manager at Hightower Advisors. “We’re dealing with a war, we’re dealing with inflation. We don’t know what it means to earnings.”
from cn
