пріапізм, сертралін та безсмертна душа

Forwarded from Peake-week Papers

Була колись епоха, коли письменники не соромились в інтернеті і їхні книги можна було любити тільки за літературність, а не і за позицію автора. Але такі часи минули.

Побачила у Непозбувної книгочитунки, що Юрій Винничук викатив статтю під назвою «Була колись розпусна епоха». Що мається на увазі під назвою статті? Засудження? Констатація факту? Ні, щира ностальгія.

Стисло — це потік свідомості-відповідь на звинувачення деяких викладачів у сексуальних домаганнях.

Письменник виправдовує домагання викладачів до молодих студенток дивним «а от колись так можна було». Що за недолугий аргумент?! Колись і мишʼяк у косметиці використовували, це значить, що треба до нього повертатись?

Але автор не бачить у цьому проблеми. Шановний Юрію, можливо вас не обурюють зневажливе «дорогенька» у сторону жінок і шльопання їх по попі тому що, ну не знаю, ви чоловік?! Як же набридло, що чоловіки висловлюються про жіноче тіло, жіночі почуття, жіночу боротьбу за права і повагу і чомусь вважають, що вони абсолютні авторитети у цьому питанні. Ти не маєш обурюватись тому, що викладач гладить тебе по руці. Бо Юрій Винничук так сказав.

І в кінці, коли закінчив із щирим захопленням перелічувати, як студенток шльопали, гладили, торкались і запрошували додому, письменник пасивно-агресивно додає, що зараз знайдуться читачі, які читають не головою (перекладаю для вас — а жопой) і скажуть, що він вважає це цілком нормальним, ні, не вважає. Тобто усі, кому здалось, що він виправдовує домагання просто тупі і читати не вміють. Як тонко походив. Ви або з ним згодні, або читати не вмієте.

Так, Юрію, настає уже нова епоха. Епоха відповідальності за свої дії і за свої слова. І я щиро цьому радію.
І вам би краще не висловлювати в інтернеті небезпечні наративи, бо відповідальність добереться і до вас.

www.group-telegram.com/cn/kleptopic.com/29478

1.1K viewsFeb 27 at 09:53

Була колись епоха, коли письменники не соромились в інтернеті і їхні книги можна було любити тільки за літературність, а не і за позицію автора. Але такі часи минули.

Побачила у Непозбувної книгочитунки, що Юрій Винничук викатив статтю під назвою «Була колись розпусна епоха». Що мається на увазі під назвою статті? Засудження? Констатація факту? Ні, щира ностальгія.

Стисло — це потік свідомості-відповідь на звинувачення деяких викладачів у сексуальних домаганнях.

Письменник виправдовує домагання викладачів до молодих студенток дивним «а от колись так можна було». Що за недолугий аргумент?! Колись і мишʼяк у косметиці використовували, це значить, що треба до нього повертатись?

Але автор не бачить у цьому проблеми. Шановний Юрію, можливо вас не обурюють зневажливе «дорогенька» у сторону жінок і шльопання їх по попі тому що, ну не знаю, ви чоловік?! Як же набридло, що чоловіки висловлюються про жіноче тіло, жіночі почуття, жіночу боротьбу за права і повагу і чомусь вважають, що вони абсолютні авторитети у цьому питанні. Ти не маєш обурюватись тому, що викладач гладить тебе по руці. Бо Юрій Винничук так сказав.

І в кінці, коли закінчив із щирим захопленням перелічувати, як студенток шльопали, гладили, торкались і запрошували додому, письменник пасивно-агресивно додає, що зараз знайдуться читачі, які читають не головою (перекладаю для вас — а жопой) і скажуть, що він вважає це цілком нормальним, ні, не вважає. Тобто усі, кому здалось, що він виправдовує домагання просто тупі і читати не вміють. Як тонко походив. Ви або з ним згодні, або читати не вмієте.

Так, Юрію, настає уже нова епоха. Епоха відповідальності за свої дії і за свої слова. І я щиро цьому радію.
І вам би краще не висловлювати в інтернеті небезпечні наративи, бо відповідальність добереться і до вас.

BY пріапізм, сертралін та безсмертна душа