Якщо ви раптом себе картали, що вам таємно подобається якась козацька шароварщина

> історичність
> русалонька

Книжка непогана, до речі.

Biased на свій академічний/імперіалістичний манер, але загалом цікава і доволі грайлива.

Сюжети мені сподобались, хіба тільки бракувало для повного завершення якоїсь позиції щодо використання культури як зброї (це уже наш локальний bias). Бо культурне змішування він похвалив, а от від випадків, коли це йде на шкоду, очі відвернув і делікатно порозглядав нігті, в Україні у 2025 році таке не дуже приємно читати (але книжка писалась у ранньому 2023 і автор провтикався). Про Японію пост-американську і Нігерію пост-незалежницьку він згадав так трошки зверхньо, типу «ну як можна відкидати всі оці досягнення», і це просто мені зайвий раз нагадало, що ситий голодного не розуміє і з усіма високочолими вестернами треба все-таки розмовляти як з улюбленими, але дурними дітьми, і не здаватися, коли вони заграються в бісер і знову розливають на себе суп 🤭

Легкий вступний матеріал, не занурюється дуже глибоко, але і не намагається бути чимось серйознішим — автор щиро зізнається, що цей текст більше є вступною лекцією до його (університетського, як я розумію) курсу по культурології і побічний продукт підготовки до цього самого курсу, а не річ самодостатня.

Мені загалом сподобалось, хоча поверхневості не помітити важко. Але формулювання думок подобається, стиль викладу цікавий і сюжети підібрані на рівень середнього вуличного босяка (мене)

Ставлю лайк, пишу #penny_reviews

Що це означає, я вас питаю

Так, підписники «Локальної історії»

Зізнавайтесь, вам випуск про Лесю приходив чи ні?
Бо я бачила у когось в твітері і тепер божеволію, бо не можу найти ні на сайті, ні той пост…