Той незручний випадок, коли русня грозиться в'їбати по нам ядеркою, а тебе хвилює не те, що в'їбуть, а те, що вестерни поведуться на цей блеф.

Націонал-куколди: кококо, кукареку, польскі фермери перекривають кордон з Україною, бо українські перевізники самі винні і їм шкодять!

Польські фермери: перекривають кордон з Україною, протестуючи проти підписання ЄС торгівельної угоди з Південною Америкою.

В цій цитаті вражає кожне слово.

"В Петербурге по обвинению в изнасиловании 10-летней девочки арестован православный блогер, участник войны в Украине Клауд Роммель"

Узріть КОТЕЯ!

Генералів в окопи - це приблизно таке ж рішення, як топ-менеджмент Дженерал Моторс за фрезувальний верстат.

Краще не буде ані виробництву, ані простим роботягам, ані менеджерам. Не виключно, що постраждає навіть верстат.

"Вони там побачать простих солдат і в них буде зворотній зв'язок" - потужний аргумент. Але нагадаю, що нормальний окоп йде ламаною лінією через кожні кілька метрів, тож простих солдат вони звідти побачать небагато. А от щодо зворотнього зв'язку потрібний окремий розгорнутий допис.

Власне, наступний. Хочу окремо виписати.

Зі зворотнім зв’язком в армії дійсно проблеми. І ці проблеми є якраз тим справжнім радянським спадком.

У нас коли кажуть про “совок” в армії, часто мають на увазі якісь дуже дивні речі класу “тиграм м’яса не докладують” - типа бійця копати змусили, накричали чи видали завдання, яке той вважає безсенсовним і взагалі “чому я”. Таким людям було б цікаво опинитися, наприклад, в US Marine Corps, де совка ніколи не було, а та ж фігня на максималках.

Справжній же совок полягає в дещо інших речах. Наприклад, в тій самій відсутності зворотнього зв’язку.

І ця проблема прямо випливає з радянських традицій підготовки офіцерського складу.

Спосіб підготовки офіцерів в пострадянських військових вузах я б описав як тиранічний перфекціонізм. Всі ті ж вимоги, що й щодо солдатів, але ще більша прискіпливість. Все та ж ідеальна відповідність статутним вимогам, готовність завжди отримати по голові за найменший косяк та беззастережний страх перед керівництвом.

Щодо солдатів це явище, хай огидне, колись мало на меті виховання людини, яка в критичний момент буде не думати, а виконувати наказ. Тому присутнє і в інших арміях світу - хоча зараз все менше. Щодо офіцерів це не мало сенсу від самого початку - їхнє завдання в нормальних, не-радянських арміях, якраз думати та ухвалювати рішення.

Але головна проблема в тому, що тиранічний перфекціонізм не робить людину кращою.

Курсант у військовому виші завжди перебуває в умовах, в яких його можуть покарати. Вимог мільйон, частина з них в певні моменти протирічить одна одній, всі не виконаєш. Командири це знають, командирам так зручно - адже завжди можна пояснити підлеглому, що той неправий та не порається. Тому замість того, щоб розвивати свої навички військового та командира, курсант розвиває такі:

- запопадливість,
- переховування від керівництва на будь-якій місцевості,
- запобігання будь-яким ініціативам (чим менше ти робиш, тим менша ймовірність накосячити),
- вміння уникати відповідальності, перекладати її на інших, підроблювати документи та подавати значно ідеалізовану (чи взагалі вигадану) звітність.

Саме таким свіжеспечений кадровий офіцер приходить до ЗСУ.

Що ми маємо в наслідку? Безініціативних командирів, які панічно бояться “залетіти” в очах власного командування, і які завжди пишуть в звітах тільки те, що те хоче бачити.

А тепер уявімо, що всі звіти проходять багато етапів. Взводний, ротний, комбат, комбриг, ОТУ, ГШ… Поки воно дійде до найвищого командування, там вже буде така патока, що хоч кожному Героя давай, а від комбрига і вище відразу два.

І це ламати треба ще на рівні виховання офіцера.

А, вибачте, просто направити генерала в окоп - ну ок, він побачить проблеми в одному конкретному окопі. Хоча ймовірно не побачить, бо я не вірю, що йому там не забезпечать стерильну чистоту.

Проблема потребує системних рішень, а не красивих жестів.

- цивільний та допомагаєш армії: хулі не в армії?
- мобілізуєшся: хулі лише зараз?
- мобілізувався в масштабку: хулі не в 2014-му?
- служиш в тилу: хулі не в зоні бойових?
- в зоні бойових: хулі не в піхоті?
- в піхоті: хулі не штурмовик?
- штурмовик: хулі ще не вбив усіх?
- демобілізуєшся: хулі не поранений?
- поранений: хулі так легко?
- тяжко поранений: хулі не мертвий?
- мертвий: так а хулі він туди пішов?

- а сам-то шо?
- а я тут до чого?

(вкрав у посестри Цианід та з її коментарів на Х)

Цікаво, як тепер Антиохійський патріархат оцінює можливість визнання Православної церкви України?:)

Ітоги подведьом (с)

За десять років Росія здобула:
- Крим з сірим юридичним статусом,
- Окуповані території Півдня та Сходу зі знищенною інфраструктурою та голодним населенням,
- Януковича.

Втратила:
- трильйони доларів,
- понад половину вартості національної валюти,
- економічну співпрацю з усіма ключовими акторами, окрім Китаю,
- сотні тисяч бійців,
- левову долю техніки, якою СРСР збирався з усім світом воювати,
- позиції в міжнародній спільноті,
- Сирію (судячі зі всього, навіть з тим, що лишалося з совкових часів),
- Карабах (та Вірменію в своїй орбіті),
- ОДКБ,
- нейтральний буфер між нею та НАТО у вигляді Швеції та Фінляндії,
- левову долю "м'якої сили" в Європі,
- майже всю "м'яку силу" Російської православної церкви (яку накопичували, без перебільшень, півтисячоліття),
- будь-який вплив в Україні,
- можливість саморепрезентації в світовому спорті.

Під питанням вплив в Абхазії та окремо вплив в Грузії.

Хто молодца? Володимирич, хто молодца?

Люблю совкодрочний клікбейт.

Сидить такий скромний-скромний Гагарін, поряд скромна-скромна жіночка, скромною-скромною ложечкою зі скромного-скромного баняка хлібає. Звичайна проста людина на пікніку. От кожен громадянин СРСР так робив.

От тільки ексклюзивна чорна "Волга" (вже третя) на задньому плані трішки псує аскетизм картини. До неї ще особистий водій поставлявся.

Втім, на тлі його ж єксклюзивного Matra Bonnet Djet V це майже воз з волами.

Аж заволав.
Колісна, пілотована!

Щодо кулінарного шоу Клопотенка в трапезній церкві Києво-Печерської лаври. Дозвольте підійти з релігієзнавчої точки зору.
Православний храм - простір, відповідним чином освячений та, за традицією, структурований на три секції (притвор, середня частина, вівтарна частина), які наслідують єврейському Єрусалимському храму.
Притвор, по суті, не є сакральним простором, а лише введенням до нього. Туди й в найсуворіші часи могли пускати іновірців і нехрещених. Сакральний простір - середня частина, зарезервована для вірних християн. Вівтар - надсакральна, зарезервована за священниками та дияконами.
Трапезна - монастирська їдальня. Вона може бути окремою будівлею в комплексі монастиря, прибудовую або розширенням притвору. Але в відносно нові історичні часи трапезні також використовували як "зимові" храми" - коли центральний храм консервували на зиму, щоб зекономити на опаленні.
Якщо безпосередньо в трапезній є престол та антимінс (спеціальний плат з мощами святих), то вона виступає в ролі окремого храму. Відповідно, її призначення храмове і, наприклад, кулінарні шоу там вкрай недоречні.
Якщо в трапезній такого немає, вона є їдальнею або притвором. В обох випадках приготування та споживання їжі там не те що припустимо, а й нормально, особливо якщо це з благодійною метою (наскільки мені відомо, в Клопотенка саме так). Нормальна та історично поширена християнська практика. Більш того, сучасні форми християнського богослужіння виросли з ранньохристиянських благодійно-молитовних вечерь - агапе - а ті, в свою чергу, з Тайної вечері.
Таким чином, від загального до конкретного.
1. Я не пам'ятаю точного плану будівлі трапезної Феодосія та Антонія Печерських Києво-Печерської Лаври, але мені здається, що сама трапезна частина (та, що довга, під сірим дахом) в ній або взагалі окрема прибудова, або подовжений притвор. Тоді як основна та вівтарна частина - під зеленим куполом, що копіює структуру Софії Константинопольської.
2. Якщо це так, і якщо Клопотенко писав програму саме там, я не бачу причин для зауважень суто з точки зору традиції, бо приготування їжі з благодійною метою співпадає з функціональною метою будівлі. Я, звісно, розумію, що багатьох це могло тригернути саме тому, що сприймається частиною храму, але будемо чесні, наші відчуття не завжди корелюють з нашим же віровченням.
3. Якщо ж там окремо у тому приміщенні престол з антимінсом, або якщо програма писалася в основній частині будівлі (під куполом), а деякі коментатори казали мені, що саме так і було, це груба помилка з кількох точок зору. Окей, в нас світська держава і не має керуватися релігійними вченнями, але це, по-перше, не означає, що слід дратувати громадян на рівному місці, по-друге, дуже невдала подача на проросійські сили, і по-третє просто порушення правил експлуатації пам'ятки культури. Себто, гра свічок не варта. Простіше було або обрати іншу локацію, або просто обмежити дію притвором.
P.S. Окремо зауважу, що пам'яткою історії чи давно намоленим храмом ця трапезна не є. Це одна з найбільш молодих будівель Лаври, її зведено у 1895 році, і через радянське панування більшу частину своєї історії вона не використовувалася за призначенням. Ну й, знаючи деякі особливості владики Павла, я можу - і побоююсь - що ця будівля бачила дещо страшніше за зачіску Клопотенка.

Є одна річ, яка мене занадто дратує, і вже час виписати.

Це нерозуміння людьми того, як працює так зване призупинення сумнівів в художніх творах. І навіщо воно взагалі. І як його калібрувати.

Коли ми знайомимось з якимось художнім твором, ми приймаємо певні умовності тому, що розуміємо: інакше нам історію не розкажуть, або вона не буде для нас цікавою. Це і називається призупиненням сумнівів.

Тому в книжках, фільмах, компьютерних іграх час викладається нелінійно, а сюжет концентрується на цікавих подіях, а не описує кожен похід героя до вітру. В театрі ми миримося з тим, що декорації - це наче місце події, а ота картонка - то башта. В кіно - що пласка картинка на екрані є чимось на кшталт вікна в інший світ. В компьютерних іграх - те, що персонаж може відроджуватися, або те, що аптечка миттєво лікує поранення.

Це все ок. Без цього “кіна б не було”.

Існують також додаткові жанрові умовності. Так, ми звикли, що в фентезі є магія та інші людиноподібні раси. Існують навіть традиційні умовності окремого сетингу чи серії творів: так, в Зоряних Війнах чутно вибухи в космосі.

Є, втім, хороше правило: кожна умовність є зайвою. Це милиця, що дозволяє автору довезти до нас вигаданий світ, не розтрусивши. Якщо можна без неї, то краще без неї.

Тому багато глядачів б’є себе по лобі, коли в фільмі персонаж починає товкати трихвилинну передсмертну промову після того, як йому в груди прилетіла черга з крупнокалиберного кулемету. Або коли герой, як у “Джентльменах”, після довгої пробіжки дістає з-під поли немаленький пістолет-кулемет, і виникає питання, в якому отворі він його ховав всю дорогу. Або коли комуніст-відлюдник в хатині в лісі вирощує своїх дітей вундеркіндами з багажом знань кількох університетів та вільним володінням китайською. Ну й над фентезі 80-х, де найбільш розповсюдженим комплектом одягу воїна були хутряні труси (у випадку воїтельниці доповнювалися бронеліфчиком), народ вже в тих же 80-х починав посміюватися.

Звісно, це все можна, якщо жанр - абсурдистська пародія, яке-небудь Кунг Фьюрі, яке якраз це все стібе. Навіть треба. А от в інших ситуаціях для кожної додаткової умовності, кожного спонукання глядачі до припинення сумнівів, потрібне обгрунтування.

І отут ми підійшли до проблем сучасності.

Я втомився чути від людей, що якщо в творі є хоч одна умовність з призупиненням сумніву, то тепер можна скільки завгодно.

Ні, те, що в світі твору є дракони, не означає, що косинус в ньому може доходити до чотирьох.

Ні, те, що там є іншопланетяни, не означає, що люди зможуть побудувати комунізм.

Ні, те, що там є магія, не скасовує ані закони Ньютона, ані закони Менделя. Долати може. Але не скасовувати.

І головне - кожне таке додаткове “але” має бути обгрунтовано чимось більшим, ніж “а в нас все одно і так є багато умовностей”.

Саме це і є причиною більшості срачів щодо “woke” в творах. Не слід шукати чорношкірого самурая в темній комнаті, якщо там його немає, і робити його, шкаф з антресолями, асасіном серед полутораметрових японських селян. І те, що у вас там іншопланетяни і перенесення пам’яті в поколіннях - не аргумент. І всовувати африканку в скандинавський пантеон не треба. Бо всім очевидно, що робите ви це не задля художньої мети. А коли додаткова умовність, додаткова вимога призупинити сумніви падає людині на голову через те, що у авторів ідеологія - це завжди курвить.

Ну просто для прикладу візьмемо радянську “повесточку” - ви “За двома зайцями” бачили? А вас там не дратували “положительні герої” - себто ті самі соцреалістичні пролетарії з ідеальною вимовою? Саме тому, що вони в творі виглядали просто як чергові по казармі. А не дивувало, якого милого головний кредитор Голохвостого в кінці його здає, хоча вся історія зі шлюбом затівалася саме для того, щоб повернути йому борг, і з ним же проговорювалася?

Все це туди впихнули просто в межах ідеології. І око різало, і вибивалось із загальної стилістики фільму.

Підсумовуючі - людей часто дратує woke не тому, що консерватори та засранці, а тому, що це зайвий елемент нереалістичного без обгрунтування. Аналогічно аргумент “в нас є вампіри, а значить, пінгвіни можуть жити в Арктиці” - не аргумент.

Ні, не значить.

Завжди вважав електросамокати небезпечними!