20 важливих книжок про війну, написаних українськими військовими, від 2014-го й дотепер.
Радить літературознавиця Анастасія Коротка. Поширюйте і підтримайте збір Анастасії на захисні плити для спецури (попередні втрачені в бою):
https://send.monobank.ua/jar/4s4iZqcMf3

🔹Андрій Кириченко «Мисливці за градами», «Домбейко»
🔹 Василь Мулік «Congo – Донбас. Гвинтокрилі флешбеки»
🔹 Saigon «Грязь»
🔹 Артем Чех «Точка нуль»
🔹 Віталій Запека «Герої, херої і не дуже», «Цуцик»
🔹 Валерій Пузік «Моноліт», «З любов'ю, тато»
🔹 Мартин Брест «Піхота»
🔹 Василь Паламарчук «Військовий непотріб»
🔹 Влад Якушев «Карателі»
🔹 Павло «Паштет» Белянський «Битись не можна відступити»
🔹 Сергій «Колос» Мартинюк «Кушмарджак»
🔹 Костянтин Чабала «Вовче»
🔹 Оксана Чорна «Позивний Касандра»
🔹 Валерія «Нава» Суботіна «Полон»
🔹 Григорій Обертайло «Скепсис»
🔹 Максим Петренко «Спокійної ночі)»
🔹 Олександр Терещенко «Життя після 16:30»

Читай своє, підтримуй військо, працюй на перемогу!

Чи в звертали увагу колись, що звільнені з полону кажуть, що їх катуваннями змушували розмовляти російською? Проте ця практика виникла понад сто років тому. Протягом ста років українців намагалися стерти, знищити та асимілювати. Величезна кількість людей передали своїм нащадкам панічний, дикий та несвідомий страх перед українською мовою, за яку тебе будуть вбивати. І саме він проявляється у химерних "чєлюсть", "мнє так удобнєє" та співставних відмазках. Сморід чекіста за плечем.
Проте настала наша Незалежність, і все змінилося. А люди досі носять у собі страх.
Розмовляти російською в Україні зараз - все одно що ходити зі шваброю в дупі і переконувати, що вам так зручніше. Особливо упороті також вимагають від інших мати швабру. Нє, я розумію, вони звикли. Але давайте без збочень?