Районна бібліотека

​​Що (ще) читала в лютому:

The Reign of the Evil One (фр. Le règne de l’esprit malin) Рамю. Класичне «в село приходить незнайомець; екчюаллі це антихрист». Словосполучення «натужно примітивний» може звучати дивно, але ось це воно — спроба поважного літератора зробити просту байку про добро і зло. Хаотичніший «Великий страх у горах» мені більше сподобався, але тут теж є хороший момент. Коли громада згуртовується навколо мутного (зате щедрого!) прибульця, він починає задовільняти потреби людей, «а коли потреб не було, він їх створював». Привіт багато кому в розвинутих демократичних країнах, хехе, як там права і свободи, не тиснуть?

Divorcing Сьюзен Таубес. У NYRB зазвичай дуже хороші передмови, а ця… дивна. Автор намагається змалювати Таубес як потенційно культову письменницю, бо вона була надзвичайно гарною жінкою трагічної долі і — подругою його матері, Сьюзен Зонтаґ? Це нерівний роман (оригінальна кострубата назва To America and Back in a Coffin йому б личила більше); героїня — американська єврейка, яку поплющило від суперечливих умов, які їй висувають суспільство, чоловік, батько, «ідентичність» etc. Розумію бажання апологетів маловідомих книг робити їм імідж прихованих шедеврів, але для деяких текстів те, що вони не дотягнули — частина їхнього шарму і трагізму, і згладжувати цей факт — це робити їм ведмежу послугу.

Through the Language Glass: Why the World Looks Different in Other Languages Ґая Дойчера. Думала, що буде черговий набір помірно цікавих фактоїдів, а отримала дуже насичений текст про вибрики лінгвістики протягом XIX–XX ст. Якщо коротко, Дойчер відслідковує, як вийшло, що науковці захопилися двома доволі безумними ідеями: спочатку думкою, що давні греки не бачили синій колір (бо не мали слова для його позначення), а потім — що деякі племена не розуміють концепції часу (бо не мають слова, ага). Після Башляра з його роздумами про граматичний рід річок і квітів було окремо цікаво читати главу про те, як рід іменників впливає на сприйняття світу носіями різних мов.

Playboy Констанс Дебре. Автобіографічний текст про бутчіфікацію і кризу середнього віку. Намагаюся зрозуміти, як вийшло, що, попри все, це більше схоже на якогось Селіна — а втім, Дебре хотіла бути одним із хлопаків, і їй це вдалося навіть на текстуальному рівні. Решту трилогії читати не буду, і думаю, що письменницю це б влаштувало: не подобатися — одне з тих прав, які вона якраз виборює.

www.group-telegram.com/cn/your_local_library.com/1132

2.0K viewsedited  Feb 28 at 14:41

​​Що (ще) читала в лютому:

The Reign of the Evil One (фр. Le règne de l’esprit malin) Рамю. Класичне «в село приходить незнайомець; екчюаллі це антихрист». Словосполучення «натужно примітивний» може звучати дивно, але ось це воно — спроба поважного літератора зробити просту байку про добро і зло. Хаотичніший «Великий страх у горах» мені більше сподобався, але тут теж є хороший момент. Коли громада згуртовується навколо мутного (зате щедрого!) прибульця, він починає задовільняти потреби людей, «а коли потреб не було, він їх створював». Привіт багато кому в розвинутих демократичних країнах, хехе, як там права і свободи, не тиснуть?

Divorcing Сьюзен Таубес. У NYRB зазвичай дуже хороші передмови, а ця… дивна. Автор намагається змалювати Таубес як потенційно культову письменницю, бо вона була надзвичайно гарною жінкою трагічної долі і — подругою його матері, Сьюзен Зонтаґ? Це нерівний роман (оригінальна кострубата назва To America and Back in a Coffin йому б личила більше); героїня — американська єврейка, яку поплющило від суперечливих умов, які їй висувають суспільство, чоловік, батько, «ідентичність» etc. Розумію бажання апологетів маловідомих книг робити їм імідж прихованих шедеврів, але для деяких текстів те, що вони не дотягнули — частина їхнього шарму і трагізму, і згладжувати цей факт — це робити їм ведмежу послугу.

Through the Language Glass: Why the World Looks Different in Other Languages Ґая Дойчера. Думала, що буде черговий набір помірно цікавих фактоїдів, а отримала дуже насичений текст про вибрики лінгвістики протягом XIX–XX ст. Якщо коротко, Дойчер відслідковує, як вийшло, що науковці захопилися двома доволі безумними ідеями: спочатку думкою, що давні греки не бачили синій колір (бо не мали слова для його позначення), а потім — що деякі племена не розуміють концепції часу (бо не мають слова, ага). Після Башляра з його роздумами про граматичний рід річок і квітів було окремо цікаво читати главу про те, як рід іменників впливає на сприйняття світу носіями різних мов.

Playboy Констанс Дебре. Автобіографічний текст про бутчіфікацію і кризу середнього віку. Намагаюся зрозуміти, як вийшло, що, попри все, це більше схоже на якогось Селіна — а втім, Дебре хотіла бути одним із хлопаків, і їй це вдалося навіть на текстуальному рівні. Решту трилогії читати не буду, і думаю, що письменницю це б влаштувало: не подобатися — одне з тих прав, які вона якраз виборює.

BY Районна бібліотека