📢 Приєднуйтеся до «Спільного» у Mastodon!

Якщо ви також намагаєтеся втекти від токсичності, якою все більше повняться Facebook і Twitter/X, тоді запрошуємо у Mastodon! 🐘

Тут нам обіцяють:
✅ Відсутність реклами й алгоритмічних маніпуляцій — ви бачите дописи в хронологічному порядку, а не в тому, який вам нав’язує алгоритм.
✅ Децентралізованість — немає єдиного власника, який міг би монетизувати або цензурувати контент.
✅ Безпеку та конфіденційність — відсутність трекерів і сторонніх корпорацій, що збирають ваші дані.
✅ Живу спільноту, яка об'єднує людей, відкритих до різноманітності думок й змістовних дискусій.

Більше про переваги альтернативних соцмереж читайте в статті піратського активіста Ілляса Ахмедова 👇
🔗 «Політики погано регулюють, а технологічні олігархи експлуатують соціальні медіа. Але є альтернатива».

А знайти та стежити за постами від «Спільного» можна за цим посиланням.

Будемо раді бачити вас у новому просторі критичної думки та щиро сподіваємося, що тут нас не наздожене лиха доля старих соцмереж! ✊

❓ Чи є в американської лівиці план спротиву проти реакційної політики Трампа та можливої узурпації влади?
❓ Як так сталося, що один з найбільш правоконсервативних політиків переміг на виборах у США?
❓ Які перспективи побудови справжньої демократичної та класової партії в Америці?

У листопаді минулого року американський екосоціаліст і кандидат у президенти США від Партії зелених Гові Гокінс відвідав Україну. Він зустрічався з активістами, профспілковцями та представниками лівого руху, щоб висловити солідарність і підтримку українському народові в боротьбі проти російського імперіалізму.

Приїзд лівого політика збігся з оголошенням перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США — події, яку багато хто оцінює як переломну віху для майбутнього світу й України зокрема.

Ми скористалися можливістю поставити всі хвилюючі нас питання Гові. В інтерв’ю він пояснив, чому демократи не змогли запропонувати робітничому класу реальну альтернативу, поділився своїми тривогами щодо майбутнього і запропонував стратегії посилення прогресивних сил.

❕Сьогодні, коли страхи перед другим президентським терміном Трампа починають втілюватися, висловлені в цій розмові думки стають ще більш актуальними.

Які конкуруючі бачення майбутнього України існували в 1920-1930-х роках?

Урбанізація, індустріалізація, науково-технічний прогрес та нові форми політичної мобілізації — усі ці бурхливі процеси початку ХХ ст. сформували запит на пошук актуальних культурних кодів для опису світу, що прискорюється. Відповідь на цей запит втілилася у численних модерністських напрямах.

Для України модернізм став не лише мистецьким пошуком, а й інструментом для самовизначення та боротьбою за власний голос у світі імперій.

У нашій новій статті Галина Бабак пропонує поглянути, як соціалістичні проєкти українського націєбудівництва співвіднонсилися з різноманітними спробами культурної та політичної модернізації, що розпочалися ще в XIX ст. і продовжилися в ранньорадянський період, а також в середовищі української еміграції.

Авторка досліджує цю проблему на двох прикладах:
⛏️ Проєкт культурної та соціальної модернізації в універсалістських рамках комуністичної ідеології, що знаходив відображення на сторінках бахмутського пролетарського журналу «Забой/Літературний Донбас».

🏠 Альтернативна концепція одного із засновників журналу «Українська Ххата» Микити Шаповала, що базувалася на поєднанні модернізму, національної свідомості та соціалістичних реформ.

Складна діалектика між соціалізмом та націоналізмом, універсалізмом та партикуляризмом дозволяє побачити не лише конфлікти, а й точки перетину, що сформували культурний та політичний ландшафт України у ХХ ст. Більше про це — читайте у сьогоднішній публікації.

Догляд за літніми й хворими людьми, виховання дітей, хатня робота, емоційна підтримка близьких — усе це цінна та надзвичайно важлива праця, яка покладається переважно на плечі жінок, і, на жаль, залишається непомічною суспільством.

Ба більше, доглядова праця недооцінюється навіть тоді, коли здійснюється професійно. Так, працівниці соціального сектору отримують одні з найнижчих зарплат у бюджетній сфері. І це в умовах надмірних навантажень та понаднормової роботи.

▪️ Чому ж в Україні, попри важливість соціальних послуг, ця сфера залишається хронічно недофінансованою державою?
▪️ Як російське вторгнення вплинуло на умови праці соціальних робітниць?
▪️ І що мотивує їх продовжувати свою працю, попри низьку оплату та важкі умови?

Читайте про це в статті соціологині Наталії Ломоносової, написаній на основі ґрунтовного дослідження впливу повномасштабної війни на умови праці соціальних робітниць.

Ефіопія — федерація, Конституція якої встановлює право націй, народностей і народів на самовизначення та навіть відокремлення. Регіони формально мають право на широку автономію в межах централізованої держави. Тиграй — один із таких регіонів, який у 2020 році став епіцентром одного з найкривавіших конфліктів сучасної Африки.

За два роки війни загинуло близько мільйона людей, десятки тисяч стали біженцями, а тисячі жінок стали жертвами сексуального насильства. Були спустошені цілі райони, а федеральна влада вдалася до блокади Тиграю: регіон відрізали від постачання продовольства, ліків і пального, відключили телекомунікації, інтернет і мобільний зв’язок.

Через цю ізоляцію війна в Тиграї залишалася поза увагою міжнародної спільноти. Ба більше, чимало жителів самої Ефіопії не мали уявлення про масштаби звірств, що відбувалися в регіоні.

Щоб глибше зрозуміти цю трагедію, минулого року ми записали інтерв’ю з Теклейхайманотом Велдемайклом, вихідцем із Тиграю, який досліджує війну та займається її висвітленням у Європі.

Після публікації до нас звернувся читач Крістіан Мамо, ефіопець з українським корінням, який зазначив, що наша розмова оминула важливі аспекти конфлікту. Тоді ми вирішили організувати спільну розмову — дослідника Тиграю та журналіста з Ефіопії.

Чому наріжним каменем їхньої розмови став саме федеративний устрій країни? Чи можлива інша модель для Ефіопії? І чи є вихід із цієї кризи? Читайте в нашому новому матеріалі.

22.03. Зберегти країну, а не олігархів! Про економіку часів війни

🇺🇦 Зменшення Дональдом Трампом обсягу зовнішньої допомоги підриває сили української оборони перед обличчям російського агресора. Потенціал України чинити довгостроковий опір вичерпується через руйнування промисловості та інфраструктури. Разом з цим, всередині країни ще зберігається значний незадіяний фінансовий, людський і економічний ресурс.

🛡⚙️ Мобілізувати ресурси державі перешкоджає тривала орієнтація на розбудову слабко регульованого капіталізму в інтересах олігархів. Зараз, коли питання виживання країни стоїть як ніколи гостро, Україна має шанс розв’язати накопичені суперечності, порвавши з невдалим неоліберальним курсом. Адже слідування йому не дозволить підпорядкувати соціально-економічну систему найвищій меті – перемозі над окупантом. Між інтересами корпорацій та майбутнім цілого народу вибір має бути очевидним.

Цю тему у своєму виступі розкриє Федір Устинов, військовослужбовець, активіст «Соціального руху».

▪️ Як провідні країни світу перебудовували економіку під час великих воєн минулого століття?
▪️ Чому становлення українських фінансово-промислових груп призвело до занепаду галузей промисловості, визначальних для обороноздатності?
▪️ Чому війна – це не лише потрясіння, а й історичний шанс встановити соціальну справедливість?
▪️ На що має спиратися антибюрократична революція здорової людини і чому рецепти Ілона Маска не дадуть її здійснити?

📌 Дата і час: 22 березня (субота) 2025 року, 17:00
📌 Місце: Київ та онлайн
👉 Зареєструватися (реєстрація обов'язкова)

Запрошуємо долучатися до обговорення!

✊🏽 Підтримайте «Спільне» на Patreon!

Цього тижня нашому журналу виповнилося 16 років! Сподіваємося, ви помітили, що за цей час ми значно підросли та зміцніли, а головне — не втратили жаги до боротьби з глобальними проблемами та соціальними викликами.

Тож обіцяємо й надалі створювати для вас цікавий критичний контент, давати глибоку аналітику актуальних подій та тримати фокус на важливих питаннях соціальної справедливості.

Якщо ви поділяєте наші цінності та прихильно ставитеся до нашої діяльності, будемо раді вашій підтримці! Підписуйтесь на Patreon. Звісно, за лайки та шери матеріалів ми також будемо дуже вдячні.

Окремо нагадуємо, що всі публікації є у вільному доступі, а ваші донати йдуть на розвиток нашого журналу та проєктів.

Заздалегідь дякуємо за підтримку 🫶🏽

У кожному жарті є частка правди, але геть не смішно стає, коли дедалі більше людей «жартома» скидає нацистське вітання 🤦🏻‍♀️

На жаль, попри критику й перестороги щодо фашистських наративів, ми таки опинилися в реальності їхнього ренесансу. Сьогодні буквально перед нашими очима розгортається сценарій комедії Давида Внендта «Він знову тут», знятої десять років тому. Він — це Гітлер, який за сюжетом провокативної сатири несподівано прокидається на одній із вулиць сучасного Берліну.

Опинившись у новій епосі, найбільший злочинець ХХ століття спершу стає мемом, потім телезіркою... А що далі?

Поміркувати над цим пропонуємо разом з рецензією Діонисія Виноградіва на стрічку Внендта. Сподіваємося, вона надихне вас на перегляд фільму — тим паче, попереду вихідні.

52 роки тому, 29 березня, останні американські солдати залишили територію В'єтнаму, визнавши свою поразку перед народом, що боровся за незалежність.

Так завершилася одна з найбільш кривавих імперіалістичних авантюр ХХ століття, яка перетворила В'єтнам на випалений полігон для випробування новітньої зброї та забрала чимало життів.

До річниці цих подій нагадуємо вам про документальний фільм «Незнані ветерани: як українці “закривали небо” над Вʼєтнамом» режисерки Тетяни Ганжі, створений за участі «Спільного».

Це один із небагатьох матеріалів, що зберігає спогади українських військових спеціалістів, які у складі радянського контингенту допомагали Північному В'єтнаму захищатися від американських авіанальотів. Разом із в'єтнамцями вони сиділи в окопах, ховалися в джунглях та збивали американські бомбардувальники, що засипали мирні міста напалмом й касетними снарядами.

🎬 Тож запрошуємо до перегляду та заохочуємо поширювати стрічку серед друзів і подруг.

😱 Незалежна студентська газета 🎆

Місяць тому нашій незалежній профспілці виповнилося 2 роки. Це були незабутні два роки, протягом яких ми з вами влаштовували акції, боролися проти свавілля МОН і нахабних адміністрацій університетів, ми займалися лібертарною самоосвітою, а також популяризували ідеї рівності та солідарності, без яких сильний студентський рух неможливий.

Разом із нами вели боротьбу за гідну освіту студенти зі всього світу, зокрема з Польщі та Франції. Про все це ми писали та розповідали. Часом це були складні роки, проте точно можна сказати, що вони були надзвичайно цікавими. Тому ми й далі із завзяттям продовжуємо розбудовувати мережу незалежних профспілок і відстоювати наші права.

📰 Аби відсвяткувати ці досягнення ми вирішили зробити щось неординарне. Ми підготували незалежну студентську газету, яких в Україні вже тривалий час не було.

🤔 Газета в XXI столітті, ви серйозно?!

Газета — це не щось застаріле, не просто джерело інформації. Для нас це простір, в якому можна підсумувати досягнення, через який можна спілкуватися та ділитися ідеями. А до того ж це ретросувенір. Студентські профспілки за кордоном — від ASSE у Квебеці до французької Solidaires та польської «Робітничої ініціативи» — і сьогодні відроджують (а подекуди і продовжують) традицію друку газет.

🐈‍⬛ Але не лише за кордоном. «Пряма дія» попередніх поколінь теж активно популяризувала свою газету під однойменною назвою. Саме тому перший номер нашої газети, який ми сьогодні публікуємо, є насправді прямим продовженням тієї газети.

❗️Тож закликаємо завантажувати електронний варіант нашої газети, а для тих, хто любить паперовий варіант, ми надрукували фізичні примірники. Кожен і кожна зможе безкоштовно отримати свій, написавши нам на бота/в приватні повідомлення.

Накладу вистачить на всіх 😊

Капіталізм не лише змінює об’єктивний світ, але й трансформовує нашу суб’єктивність, створюючи такі моделі поведінки та мислення, які сприяють його відтворенню. А отже, чи не є ми заручниками капіталу назавжди? 😭

Філософський підхід Маркса вирізняється тим, що закладає теоретичну основу виникненню альтеранативної суб’єктивності. Маркс показав, що капіталізм має історичну природу: він народжується внаслідок конкретних соціально-економічних змін і так само може бути подоланий. Те саме стосується і суб’єкта.

Тож питання можливості революційних змін — це насамперед проблема того, як змінити самих себе. Якщо капіталізм формує нас, то що потрібно для того, щоб «створити» себе заново❓

Сучасна філософія рясніє теоретичними поглядами на те, як такі зміни відбуваються. Бельгійський філософ і соціолог Бруно Бостілс аналізує теорії суб’єкта в працях Джудіт Батлер, Алена Бадью, Славоя Жижека, Андріана Джонстона та інших, намагаючись збагнути, чи може марксизм збагатити ці підходи. Цю спробу Бостілса, яку він виклав у статті «Марксова теорія суб’єкта», сьогодні ми публікуємо вперше українською.

Під час Голокосту Коротюки рятували своїх знайомих євреїв, проте пізніше родина зазнала репресій з боку радянської влади.

Першим у 1944 році арештували батька, Федора, і відправили до таборів ГУЛАГу. За рік депортували до Удмуртії матір, Софію, разом із трьома доньками — Євгенією, Ганною та Галиною.

Родина воз’єдналася лише через десять років, а в 1960 році вони повернулися додому в Україну. У 2022 році Федору та Софії Коротюкам посмертно присвоїли звання Праведників народів світу.

У березні 2023 року команда «Після тиші» розшукала їхню доньку, Ганну Гончарук, у селі Річиця на Рівненщині й записала її дитячі спогади про пережите. Її не стало того ж року.

Разом із ГО «Після тиші» ми спробували розповісти історію Ганни та її родини у графічній новелі. Публікуємо цей комікс сьогодні і сподіваємося, що ви допоможете поширити цю важливу історію.

______________
«Пʼятирічна репресована: історія Ганни Гончарук» — четверта й остання частина циклу графічних історій зі свідченнями очевидців Другої світової війни. Решту коміксів ви можете знайти за посиланням.
Незабаром вийде друкована збірка з усіма коміксами українською та англійською мовами. Слідкуйте за оновленнями!

ВИКЛИКИ НА ШЛЯХУ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄС 📖

У грудні 2024 року Європейська рада схвалила початок переговорів про вступ України до ЄС. Це важливий крок на шляху до євроінтеграції, але попереду чекає ще багато викликів. Окрім виснажливої війни, Україна стикається з проблемами, які накопичувалися десятиліттями: корупцією, слабкими інституціями, порушеннями прав людини й трудових прав, соціальною нерівністю.

Що чекає Україну на цьому етапі і з якими саме викликами доведеться зіткнутися?

Читайте в огляді, підготовленому українськими експертками та аналітиками за підтримки Фонду Рози Люксембург в Україні.
Важливо зазначити, що матеріали збірки зосереджені на соціально-економічних питаннях євроінтеграції, які часто залишаються в тіні інших важливих дискусій, як-от про верховенство права та боротьбу з олігархами. Однак саме проблеми стану економіки, енергетичного та аграрного секторів, проблеми зовнішнього боргу, жіночої зайнятості, трудових прав та соціальних гарантій є справді критично важливими для нашого майбутнього.

Тож читайте і долучайтеся до суспільної дискусії.

А ви любите відеоігри? 🎮

Незалежно від відповіді, радимо не залишати цю сферу поза увагою. Адже вже десять років, як ігрова індустрія стала більшою за кіно- та музичну разом узяті. І, можливо, саме тут сьогодні з’являється простір для політичної боротьби.

Ми поговорили з Маріям Диджґалвіте — лівою критикинею, органайзеркою з Литви, чия нова книжка Everything to Play For виходить у Verso Books і вже готується до українського перекладу. Книжка Маріам — це марксистський аналіз геймдева: від умов праці до ідеологій, які вшиваються в ігрові наративи. Це спроба відвоювати простір, який надто довго лишався притулком для ультраправих популістів і фанатів «аполітичності».

З цієї розмови ви дізнаєтесь:
👾 Яку нову модель солідарності будують геймерські спільноти — і чого від них могли би повчитися активісти?
👾 Чому нам варто говорити не лише про зміст ігор, а й про умови їхнього виробництва?
👾 Чи здатні відеоігри стати визвольним мистецтвом, або ж це черговий інструмент капіталізму?
👾 І чому геймдев — це вже не розвага на дозвіллі, а політичне поле, де формуються нові покоління?

📖 Читайте інтерв’ю та діліться своїми геймерськими історіями в коментарях.

​Під час повномасштабної війни, коли зберегти та розвинути систему охорони здоров’я критично важливо, штат медсестер стрімко скорочується. Ті, хто лишаються, — працюють за себе, за людей, яких було звільнено, і за тих, кого мали б найняти. Одна — за трьох.

▪️ Як на цю ситуацію вплинула реформа дерегуляції медичного сектору?
▪️ З яким навантаженням стикаються медсестри щодня?
▪️ Як виживають ті, чия праця лишається майже невидимою для держави?
▪️ Як медпрацівниці борються за свої права і яких змін вони прагнуть?

Про все це читайте в аналітичному дослідженні, створеному у співпраці з редакторками «Спільного» та самими медпрацівницями.

Нагадуємо, що познайомитися з активістками руху боротьби за права медичного персоналу #БудьЯкНіна ви також можете у фільмі «Крапля до краплі — буде хвиля».

Кай Струве — німецький історик, який спеціалізується на дослідженні Другої світової війни, Голокосту, націоналізму та масового насильства у Східній Європі.

У 2022 році у видавництві «Дух і літера» вийшов український переклад його книжки «Німецька влада, український націоналізм, насильство проти євреїв». Це ґрунтовна історична праця, що системно аналізує антиєврейське насильство в Західній Україні 1941 року в умовах відступу радянських військ і встановлення нацистської окупації. Йдеться про погроми, масові вбивства та депортації у Львові, Золочеві, Станіславові, Дрогобичі та інших містах.

Спираючись на широкий масив джерел, Струве фокусується на структурних передумовах антиєврейських акцій і досліджує складну взаємодію між німецькою адміністрацією, місцевими ініціативами й націоналістичними проєктами. Зокрема, він аналізує роль Організації українських націоналістів у поширенні насильства та радикальних ідей.

Більше про книжку Струве та його внесок в осмислення травматичного минулого читайте у рецензії Анни Купінської.

🗓 18 квітня о 18:30 в Києві пройде презентація дослідження «Одна за трьох: Як працюють медсестри в Україні під час війни», яке розкриває наслідки дерегуляції медсестринського догляду.

⚕️ Медична реформа в Україні змінила систему фінансування медичних закладів та скасувала норми навантаження на медсестер. Це призвело до збільшення експлуатації медиків та масового відтоку кадрів, що особливо загрозливо в умовах війни. Міністерство охорони здоров’я України визнають ці тенденції і наразі намагаються розробити нові норми навантаження на медсестер, однак процес лишається непрозорим.

🩺 Дослідження, проведене на основі 48 інтерв'ю з медсестрами з різних регіонів України, висвітлює реальний стан справ у професії, особисті виклики медичних працівниць та їхні можливості захищати свої права. Дослідження реалізовано спільно із активістками Медичного руху «Будь як Ми» (МедРух).

🎙 Вступне слово: Оксана Слободяна, голова МедРуху «Будь як Ми»
🔍 Дослідниці: Оксана Дутчак, PhD, соціологиня; Наталія Ломоносова, соціологиня; Олена Ткаліч, соціологиня, активістка «Соціального Руху»
⚖️ Юридична експертиза: Віталій Дудін, к.ю.н., активіст «Соціального Руху»

📍 Дата та час: 18 квітня, 18:30
🌐 Місце проведення: Київ, офлайн та онлайн
👉🏻 Зареєструватися