Традиційно повз нашу увагу пройшов 17 саміт BRICS (країн Глобального Півдня: Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР, Єгипет, Ефіопія, Іран, Індонезія, ОАЕ, Саудівська Аравія) в Ріо-де-Жанейро. Ключові результати:

• Глобальний Південь хоче реформи всіх світових органів («дві третини людства не мають належного представництва у глобальних інституціях»).
• BRICS хоче реформи ООН («РадБез не може залишатися клубом переможців Другої Світової, вона має відображати реалії XXI століття»).
• BRICS хоче мати 25% голосів у МВФ (зараз 18%).

• BRICS пропонує створити Конвенцію ООН про міжнародну податкову співпрацю задля боротьби з ухиленням від сплати податків («3 тисячі мільярдерів заробили 6,5 трлн доларів, це неприйнятно»).

• Глобальний Південь хоче створити альтернативну фінансову систему: взято курс на дедоларизацію, розвиток своїх цифрових платформ і перехід на національні валюти.

• Оголошено про демонстративну нейтральність щодо воєн у світі.
• Засуджено Ізраїль за «геноцид у Газі».
• Щодо нашої війни: має бути мирне врегулювання; засуджено атаки ЗСУ на мости та залізницю в росії.
• BRICS проти збільшення військових витрат НАТО.

• Онлайн-виступ путіна: BRICS є альтернативою західному диктату, ліберальна глобалізація застаріла, режим санкцій підривають довіру до міжнародних інституцій, треба створити інвестиційну платформу без участі західних банків.

• Трамп назвав BRICS «форумом авторитарних режимів» і сказав накласти на них 10% мита.
• Британія називає BRICS «клубом незгодних».

Шмигаль, хмигаль…

Яке це має значення в моделі одноосібної влади? Яке значення має прізвище прем’єра-ніхто в аномальній суперпрезидентській офісопрезидентській республіці? Який сенс обговорювати урядові ротації нулів на нулів, зеро на зеро, лизодупів на лизодупів, підневільних на підневільних, гвинтиків на гвинтиків?

Прізвище чергового стрілочника не має значення – коли в країні казиться від безкарності система узурпації влади двома людьми. Сонцесяйний втомиться від одного на побігеньках – завтра йому підженуть нового зі ще більшим розміром побігеньок і ще гучнішою безмовною покорою.

Нема в нас інших центрів влади, крім того єдиного, який один-єдиний. Вістря всієї повноти влади й ручеї всіх потоків сходяться на вул. Банкову. Рокіровка технічних виконавців волі государя та його регента позбавлена змісту.

Буде Шмигаль списаний із тераріуму, чи не буде – сам каркас авторитарної одноосібщини ніяким чином не постраждає. Є одна-єдина людина, яка відповідає за все в цій підімнутій розмазаній країні.

На віковічную пам’ять про композитора-велета Ігоря Поклада хай звучить його нетлінна музика. Автор живе в своїх творіннях. Ось чому Поклад житиме вічно в українському естрадному мелосі.

Ігор Поклад. Кохана. Виконує Зіновій Карач

Про животрепетне. Цифри від Групи «Рейтинг».

Оцінка зусиль Зеленського для досягнення миру:
60% робить усе можливе
19% нічого не робить або надто мало
19% щось-там робить

Рейтинг довіри:
1. Залужний 73%
2. Цар 67%
3. Буданов 58%

Як будуть США підтримувати Україну зброєю:
53% дозовано
25% мінімально
11% у повному обсязі
8% не будуть узагалі

Висновки:

1. Більша частина народу (60%) далі перебуває в полоні самообману, тупоумно вважаючи, що цар буцімто робить усе можливе задля досягнення миру – тоді, як у реальності все рівно навпаки: діяч зі шкіри лізе заради вічної безстрокової війни зі зрозумілих для нього міркувань.

2. Превалюють дуже скептичні й стримані очікування від відновлення американської допомоги: 78% народу очікують або дозованого, або мінімального ін’єкційноподібного впирскування допомоги на відчіпного.

3. Формується стабільна й заклята цифра 73% любителів голограм. Раніше голограмою-кумирем був Голобородько з мильної опери, а тепер – визнаний непридатним генерал, який емігрував із країни взамін за відмову від політичних амбіцій, тому продовжує боротьбу на біговій доріжці у лондонському спортзалі.

Їм їсти не дай, а дай до кінця життя відновлювати Україну й освоювати кошти.

Шанси країни прямопропорційні до якості національного проводу. У нас шансів нема.

Каркас країни – 12 млн економічно продуктивного населення VS 17 млн непродуктивного, з яких 5 млн – діти, а решта – потребуючі в односторонньому порядку. 60% населення – баластне обтяження на бюджет.

Популяційний портрет повоєнної України – прогнозовано колапсовий. Бідні і старі.

А де є бідні і старі – там буде відсталість, популізм, соціяльний патерналізм і політична демагогія. Пожирачі благ обиратимуть усю владу. Бідні і старі – це легка купівля влади тими, хто намародерив під час війни на 5 каденцій наперед.

З римської конференціі, присвяченої відбудові України, можна, авжеж, кинути заклик розмножуватися – і при цьому впритул не розуміти, що треба не збільшувати населення, а заповнювати прогалини в статево-віковій структурі. Тобто – повертати працездатних і здорових. Оскільки нахлібників збільшиться удвічі, економіка загнеться без приливу 25-45-річного населення. І конференціі не поможуть.

Стратегічним майбутнім не може займатися профанна піонерія, навіть якщо їй і пасує триденний заріст. Слайди повоєнної України, мальовані аніматорами з кварталу, нагадують ідилічні картинки з брошурок єговістів. Усе таке пишне, квітуче, хайтеківське, каталожне. А затим – мертве, неживе, штучне, віртуальне. Брехливе. Несправжнє. Фейкове. Далеке від реальності.

Ідилічні слайди про повоєнний садок вишневий коло хати малює «еліта», яка добряче засвоїла науку: людиною може керувати будь-хто, якщо людину вважати за будь-що.

Щоб довго не томити прелюдіями: вважаю, сталося найгірше.

Над нацією безсмертних героїв, де смілістю й хоробрістю компенсовується відсутність грамотної еліти, розпростирається гірший із гірших сценаріїв: тему припинення війни оголосити намертво закритою та присвоїти війні (без досяжних цілей) статус нерозв’язувальної, нерозрішувальної й вічної.

Ось, власне кажучи, і все:
👇
https://www.youtube.com/watch?v=K0Y5HHmgezg

Нині 154 роки тому народився Марсель Пруст. Французький письменник став зачинателем складних текстів із величезними відступами і розлогими самоміркуваннями. Кілька сентенцій від Марселя Пруста:

• Щоби зцілити страждання, треба пережити його повністю.
• Найніжніше спілкування буває між тими, хто не зацікавлений у спілкуванні.
• Найбільш поширений не здоровий глузд, а доброта.
• Ми вважаємо, що все незначне в наших учинках люди пропустять мимо.
• Буває дуже мало легких успіхів і остаточних невдач.
• Не бійтеся зайти надто далеко, бо істина завжди ще далі.
• Лише горе розвиває можливості духу.
• Страждати треба лише через тих, хто гідний цього.
• Бути в курсі справ не означає брати в них участь.
• Вагомий аргумент у суперечці може стати зброєю і для суперника.
• Знати не завжди означає розуміти.
• Сьогоднішні парадокси – це завтрашні упередження.
• Розумний не боїться здатися дурнем іншому розумному.
• Одна й та ж людина постає зовсім по-різному залежно від того, хто її судить.
• Блискучі вчинки зазвичай робляться в пориві.
• Тверді рішення приймаються в стані, який триває недовго.
• У нещасті ми одразу стаємо моральними.
• Правда так міняється всередині нас, що іншим буває важко з цим розібратися.
• Найкращий спосіб закріпити за собою першість – це відмовитися від почестей.
• Нам доводиться підтримувати в собі яку-небудь фантазію, інакше дійсність стане нестерпною.
• Люди охоче зневажають ціль, яку їм не вдалося досягнути.
• Сильне бажання породжує віру.

Римська конференція, присвячена відбудові України, зібрала ввесь цвіт нашої мародерії, світових чемпіонів у галузі освоєння коштів, інкасації бюджету й швидкісного збагачення.

Поховавши калькулятори в бездонні кишені, видатні відбудовники (бо ж війна вже закінчилася! вже можна підбивати кошториси!) заледве встигають підтирати слюньки, які течуть при одній лишень думці про мільярдики в прив’язці до «чим більше руйнувань, тим більше буде що відновлювати». Їм їсти не дай, а дай до кінця життя відновлювати Україну, рулити тендерами й контролювати потоки. Блиск очей, які палають бажанням відбудовувати України, просто осліпив столицю Італію.

У Римі звучали словесні пасажі про план Маршалла. Позаяк наші месії лише чули цей термін, ось легенький лікнеп, що таке план Маршалла:

1. Відбудова зраненої Європи відбувалася за рахунок Америки й під контролем американських консультантів. У кожному уряді були зовнішні радники. Без американців не схвалювалися жодні рішення.

2. По теперішньому курсу План Маршалла – це 118 млрд доларів. Але не на одну країну (як зараз), а на 18 – і це при тому, що весь континент лежав у руїнах, а війна закатрупила 70 млн осіб (у цьому плані Зеленський замість применшувати цифру загиблих мав би навпаки вказувати на її катастрофізм).

3. План Маршалла мав супутні політичні вимоги: в урядах-реципієнтах не могло бути комуністів. Ідеологічна мета: послабити лівацтво на тлі злиднів, де соціялізм і патерналізм неминуче би буяв.

4. План Маршалла прив’язав європейські економіки до долара. Всі мусіли знизити мита, скасувати імпортні ліцензії, девальвувати свої валюти. Європа активно почала купляти продукцію зі США.

5. 80% вливань були безоплатні у вигляді прямих траншів, поставок продовольства та техніки. Решта – пільгові кредити.

6. Допомога була точковою і реальною. Наприклад, Греції, де згоріло 2 тисячі сіл і вся худоба, Америка дала 400 млн доларів і кілька тисяч мулів для орання.

7. У лівій Італії запустили пересувні кінотеатри з критикою СССР, паралельно заінвестували в автоконцерн FIAT. І підмовили Папу Римського засудити комунізм і відлучити від Церкви лідерів-ліваків зі забороною вінчання й хрещення їхнім дітям.

8. Винуватиця війни – Німеччина – теж отримала гроші з одночасним відмінусуванням репарацій.

А ви помітили, як спочатку всі розвінчально-викривальні репортажі про Батальйон Монако/Відень/Берлін ішли на ура – а з часом вони припинилися, втухли, згасли.

Бо перестали викликати в суспільства припадки злості.

Зважаючи на популярність ріки Тиси і дедалі більшу популярність гірських маршрутів на Румунію, тепер ідея поповнити котрийсь із закордонних «батальйонів» ризикує стати національною ідею цілого покоління. Виїхати стає життєвим завданням загнаних у тупик і замкнених на колодку.

І тому репортажі з Лазурних узбереж про «еліту», яка завбачливо здриснула, вже не такі й подразливі, як на початках. Люди вже не ненавидять утікачів – вони їм тихо чи нетихо заздрять, уявляючи себе на їхньому місці. Особливо на тлі тієї вакханалії, яка розгулялася тут.

Та й Батальйон Монако уже є жалюгідно-мізерним на тлі того, що до жменьки втікачів-мільйонерів додалися 6 млн простих біженців, тож тепер географія Монако роздулася до рівня всієї Європи. І вже не йдеться про пекучу несправедливість (мовляв, клептократія задоволено ніжиться під шезлонгом чи шпацерує приморським променадом) – тепер це мріє робити кожен другий нормальний.

Бо людоньки не є дурні, вони усікли хитромудру науку: молодці, хто подбав про себе й свої сім’ї, а хто не подбав, той герой.

Вивернуто все. Шкереберть стала вся система координат. І зробили це не такі-сякі людиська, а малоадекватні одноосібники, які спеціялізуються на суцільних і мегасистемних шкеребертях.

Цей відеокоментар присвячений заяві, яка переводить війну в розумним людям зрозуміло куди.

«Дипломатичні можливості для завершення війни в Україні вичерпані», - спокійно-преспокійно констатував канцлер Німеччини Мерц і пішов займатися проблемами німецького народу.

Інші лідери інших захищених держав теж підуть займатися своїми національними справами, а ввечері, коли поласують середземноморським меню на літній терасі під морський прибій чи мелодію саксофона, не забудуть підбадьорливо похвалити незламних героїв на теренах успішно локалізованого пекла.

Коли невійськові методи рішення війни вичерпані, а військові не передбачають переможних сценаріїв навіть уявно, то лишається лише сподіваннячко, що сей народ знає, що далі.
👇
https://www.youtube.com/watch?v=RdGQ6dtt_6k

Спокуса всесильністю.

Повнота влади непремінно породжує безкарність, а безкарність – свавілля. Безконтрольний самоуправ на вершині влади, як гласить енциклопедія повновладдя, має лише одного контролера своєї беззаконної всемогутності – власну Етику.

Коли нема інституцій, здатних обставити узурпатора заборонами; коли нема системи противаг, здатних тримати правителя в лабетах відповідальності; коли нема важелів стримування, здатних удержувати керманича в рамках громадянської демократії; коли правові підвалини Держави лежать на узбіччі покришені й пошматовані – з єдиних регулятивів лишається лише Етика Государя.

Тому повнота влади якнайоб’ємніше показує Мораль одноосібника. Він уже не може сховати своє Я за лаштунками регламентів і процедур – бо государеве Я стає законом у демонтованій ним системі. Коли людовікове гасло «Держава – це я» набуває абсолютних величин – усе вирішує якраз Етика Імператора.

Якщо її немає – тоді спокуса всесильністю розливається вакханальним паводком страхів, комплексів, озлобленості, порахунків, мстивості, сп’яніння всесиллям.

І тоді наступає диктатура.

І тоді Держава пише свою заключну главу.

Реквізити для пожертв:
4149499392774418

У системі Патреон можна стати донатором раз в місяць:
🍙 https://www.patreon.com/drozdov
🍙 YouTube канал (https://youtube.com/c/DROZDOV)
🍙 Там же є кнопочка Спонсорувати

Дякую за кожну пожертву на камертон здорового глузду. Зізнаюся, я ще ніколи не відчував такої глухої тиші довкіл. Іноді здається, нас пихнули в барокамеру бездумності й задраяли всі люки. Дякую за снагу дослухатися й чути.

Війни мусять бути короткими, інакше масакра засмокче назавжди.

Війна підступна тим, що навколо неї грибком розростається інтерес, нажива, зацікавленість. Кожна війна є драйвером економіки, і в цьому її зло. Під потреби війни миттю підтягуються цілі системи (держзамовлення, держфінансування, конверсія виробництв, робочі місця тощо).

На війні блискавично зростають цілі пласти державного паразитарію та сонму причетних-примазаних. Війна, якщо до неї призвичаїтися і якщо її ультимативно вмонтувати в рутинне життя, стає дуже вигідною й мотиваційною дійсністю.

З вічних воєн якраз тому важко виходити, бо вони стають системотворчим чинником. Це та базова причина, чому мудрі суспільства зі всіх сил стараються вислизнути зі зашморгу вічної війни, бо такі зашморги стискаються лише в сторону шиї.
👉
https://www.youtube.com/watch?v=RdGQ6dtt_6k

Сьогодні 11 років тому померла Валєрія Новодворская - одна з небагатьох моральних дисиденток посеред аморального народу. В пам’ять про Новодворскую - її цитати.

• Україна – це та Русь, яка лишилася вдома.
• Війна – це не слава, не ордени і не шелест стягів. Війна – це гора трупів.
• Нинішній режим чекістів – це птеродактилі. Вони можуть тільки роздзьобувати.
• Путін – чекістська шкура й сталініст, мстивий, жорстокий. Помилок у нього нема – суцільні злочини, свідомі.
• Клин вибивають клином. Фашистів вигнали комуністи, які були не ліпші.
• Нацистів і окупантів не люблять ніде, серцю не накажеш.
• Радянську владу я зненавиділа ще до того, як дізналася, що вона є.
• Господь, мабуть, усвідомлює, що таке Росія, тому скупо відпускає їй ясні дні.
• США і Великобританія – це опора людства. І я не розумію, що вас не влаштовує.
• Якщо катування не буде каратися, то на землі не лишиться нікого, крім катів.
• Голгофа – поняття не географічне.
• Все життя я старалася підняти народ з колін, але він народжений повзати.
• Сірій масі потрібні ілюзії. Не можна прямо сказати, що люди не рівні.
• Достойні люди повинні мати права, а недостойні – не повинні. Право – поняття елітарне.
• Розумна людина в росії рано змучується і в неї опускаються руки.
• Я хочу кидати людей у безодню правди, тому що розіб’ються лише слабкі. У сильних виростуть крила.
• Народжений вільним народжується ще й чужим.

Ти народився в заможності, твоє життя забезпечене й застраховане до самого кінця, ти на сніданок їсиш камамбер і хрусткий багет, дешеві і в надмірі. До безглютенового ланчу ти можеш перехопити фужерик ординарного винця, а на вечерю з усією родиною чи компанією друзів піти в ресторанчик малайзійської кухні, щоб обговорити враження від недавнього велотуру середньовічними замками.

А тут – війна. Дика-предика аномалія. Найабсурдніший абсурд. Найнонсенсніший нонсенс. Бридота й непотріб. Безглуздя й нісенітниця в ХХІ сторіччі.

Європейську людину, яка живе повноводним людським життям ХХІ сторіччя, цілком можна зрозуміти. Її стан від нашої війни – це шок від аномалії. Звідти й інфантильне заперечення всього поганого.

«Війна трапляється, але не з нами, бо ми занадто хороші й мирні для такого неподобства» - ця типово європейська логіка є абсолютно правильною. Бо вони ще 80 років тому подбали про неможливість воєн на своїх теренах. І їх не буде, тих воєн.

Мігрень Заходу стосовно ймовірної війни – це мігрень їхніх урядів. Рядового населення це мало стосується. Воно воювати не буде й не повинно. Не для того 80 років платники податків утримували свої бездіяльні армії, аби зараз усе кинути і власноруч рити окопи.

Концепт професійної армії передбачає зовсім інше. У їхній конфігурації безпека – це завдання держав і урядів, а не пересічного народу. Справа народу – фінансувати свою безпеку, а не корчити з себе безсмертних бетменів.

І тому не буде в них тих воєн.

Трамп особисто очолив Фонд Реконструкції України, чим ще раз нагадав, що в майбутньому вся допомога Україні буде включена в рахунок Рідкісноземельної Угоди.

А отже: без водички: основне, що треба знати по цій угоді:

• Починається ера спільного управління надрами через Американо-Український Фонд у пропорції пів на пів.

• Україна додатково підписала Угоду про обмежене партнерство, яка врегульовує процедуру співпраці зі США, проте положення цієї угоди не розголошуються «з комерційних міркувань».
• Власність копалин – українська, а американці видобувають і продають на ринковій основі.

• Діє право першої покупки для США. Навіть у разі відмови американців упродовж пів року заборонено пропонувати кращі умови іншим покупцям.

• Керівна рада Фонду – це по 3 менеджери від України та США.
• Америка матиме чисельний пріоритет щодо прийняття інвестиційних рішень, адміністрування та нагляду.

• Україна зобов’язується без комісій і затримок конвертувати гривні в долари й переказувати їх у США. В разі затримки – відшкодування збитків.
• Дохід звільнений від оподаткування, а США зобов’язуються не накладати мита на копалини.

• Перші 10 років прибуток буде реінвестовано в Україну.

• Вирішення спорів не передбачає стороннього арбітражу, а лише переговори між двома.
• Угода є безстроковою, але кожні 10 років партнери вирішуватимуть, чи продовжувати.

• Внесок України – це 50% ренти за користування надрами + 50% збору за видачу спецдозволів + 50% коштів від реалізації виробленої продукції.
• Внесок США – це врахування військової допомоги.

• Точних геологорозвідувальних робіт досі не проведено. Є лише дані розвідки радянських часів.
• Орієнтовна вартість розвідки одного родовища – 15 млн доларів, а видобутку – до 300 млн доларів.

• Йде мова про 57 мінералів, у т.ч. золото, нафта, газ.
• Пріоритетні надра: графіт (19 млн тонн, №5 у світі), літій (232 тисячі тонн, №3 в Європі), титан (20% світових покладів), берилій (Житомирська обл.), уран (№1 в Європі).

Умєров послом у США, де заждалася вся родина в повному складі, – саме те. Ну не в Камбоджу же ж заслати переможця війни.

Неможливо не зацінити віртуозність гри: воєнне відомство на 2 роки віддають діячеві з емігрованою родиною, самонькому, як стебелиночка. Той перерозподіляє спадщину Рєзнікова, консервує владні монополії на оборонні замовлення, підрихтовує напрямок і ширину багатомільярдних потоків – і в знак подяки, за пів кроку до абсолютного колапсу в війні, в найнижчій її безуспішній точці, отримує винагороду, якою традиційно для вечірнього кварталу є право почесно звалити з корабля, де кількість пробоїн, профуканих фортифікацій, завищених тендерів і бракованих мін дорівнює кількості медалей на лацканах воєначальників.

Допоміг у розпилі – свабодєн.

Про те, що статуси Послів роздаються в нас яко премії за вислуги перед клікою, проговорено й прокричано сотні разів. І що з того?

Дипломатія далі перетворена в привілейовану втечу зі власноруч поглибленої катастрофи.

Нашим відбудунам треба вимкнути режим «пупа землі» й зрозуміти: чим би не завершилася війна й коли – відбудовувати післявоєнну Україну будемо не ми, а Захід.

Аби відновлення України не перетворилося в чергову годівницю для мародерів – Європа вже тепер має ставити регулятиви-запобіжники:

1. Ніяких прямих вливань у держбюджет, тим паче без зобов’язань узурпаторів і можливості донорів верифікувати розтрати. Звичний принцип «ви нам дайте уйму грошей – а ми самі їх оприходуємо» має обернутися в руїни.

2. Єврокомісія має створити фонд, розташований в її юрисдикції, а не тут, у заповіднику корупції.

3. Усі мільярди, які Європа спрямує на відбудову України, мають іти не на суто відбудову – а на реформи. Протокол потрапляння відновних грошей в Україну мав би мати пряму прив’язку до чіткого плану реформ та інвестицій із жорсткою звітністю. Щоби без реформ грошей не було.

4. Єврокомісія під кожен транш, грант чи позику має затвердити план дій реципієнта й накласти на нього зобов’язання. Кожна наступна порція мала би бути підв’язана під виконання проміжного етапу – а не просто так, за карі оченята.

5. На виході треба отримати від Європи не сліпе фінансування повоєнної України – а контрольований план реформ і прозоре, європейцями контрольоване, фінансування нової України, а не отойво.

Хід війни у червні. Аналітичне резюме.

• Середньодобова кількість боїв за червень – 186. В окремі дні траплялися по 200 боїв.

• У червні ворог захопив 497 км кв територій.

• Втрати ворога за червень – 32 тисячі трупів.

• Ворог значно масштабував повітряні удари.
• 29 червня встановлено рекорд війни: 537 повітряних засобів. Попередній рекорд був 9 червня: 499.
• Цілі ракетних ударів чітко свідчать про їх терористичну природу.
• У Білгород-Дністровському знищено станцію екстреної допомоги, а напередодні удару зазнала Одеська обласна станція переливання крові.
• Стандартною тактикою стало нанесення повторного удару по враженому об’єкту, де працюють рятувальники.

• Операція «Павутина» закрила переговорний трек як такий і підживила ще більшу ескалацію з відповідними наслідками руйнувань.
• Втрата літаків ніяк не вплинула на щільність і планованість ракетних обстрілів.

• Росія виробляє на місяць 2700 шахедів та 2500 імітаторів.
• Зустрічні наші технологічні рішення (дрони-перехоплювачі) – це не швидше 3 місяців.

Цей відеоблог є своєрідним прийомом пасу від Держсекретаря США Рубіо, який тамтого тижня озвучив цифри загиблих на війні.

У росії з початку цього року – 100 тисяч умогилених. Наші втрати «менші, але теж дуже суттєві".

Своєю реплікацією до табуїзованої в нас теми загиблих Рубіо ніби не навмисне нагадує моторошну масакричність війни якраз у частині якості втрат: росія ж бо воює біошлаком, а ми – цвітом нації.

Ми багато чули про закатруплених орків із поріддя алкашів, наркоманів, гвалтівників, зеків, неонациків, черні й прочого представництва соціяльного дна, і не чули про загиблих лавреатів міжнародних конкурсів, заслужених артистів, чемпіонів Європи, доцентів, громадських діячів.

Тому які би цифри не озвучував Рубіо – після війни ми здригнемося від кількості своїх жертв, а росія, ізвіняюся, зітхне з полегшенням, бо незле почистить свій генофонд від усілякого отреб’я й потолочі.

У цьому відео я розібрав гігантську фору ворога в питанні популяції, яку ніколи й нічим не перекрити:
👇
https://www.youtube.com/watch?v=UoUtR9tCWJs