group-telegram.com/metaromance/330
Last Update:
Біля вогнища
Як жити і куди би нам податись
Після Війни, після Війни?
Про це балакали ми часто,
Але пригадую з тієї я весни
Лише один квітневий вечір, запах диму
Від вогнища й розмову нашу дивну.
Я мовив так: «Будиночок в горах.
Північний Вельс, кімната, повна книг,
Картин і міді, зручне крісло - з тих,
Де просидиш хоч цілий день, немов монах,
Садок із квітами і сніжно-білі стіни.
Там я писатиму і житиму спокійно».
А Віллі мовив: «Ні, це не для мене:
Старенька Англія - паскудний був би дім.
Мене вже нудить від англійців клятих,
Лишився б тут, як був би молодим.
Та ваблять краю іншого принади,
Візьму дружину й переїду до Канади».
«Поїдеш з нами, Маку, старина?»,
Та мовив Мак: «Ні, я на острови!
Там тепло й зелено, десь у південнім морі,
Не треба гнути спину, так, як ви -
На півночі, де лише хижа й дрова,
Мені би пальми, пляж - і все чудово!»
Ось так у мріях ми побудували
Для Віллі - міцну хижу серед лісу,
Для Мака - тихе бунгало на пляжі,
І кожен з нас повірив, що це дійсність;
Але війна пройшлась по них, немов катком.
Чи встоїть мій будинок із садком?
— Роберт Ґрейвс
Зі збірки «Втрачене покоління».
BY МЕТАРОМАНТИКА
Share with your friend now:
group-telegram.com/metaromance/330