Роман Майка Йогансена вийде німецькою
Німецька мова наразі лідирує за кількістю перекладів нею творів Майка Йогансена. (Може, тому що він усе-таки німець, а не швед чи норвежець, як це він любив про себе порозказувати.)
Видавництво Secession анонсувало Йогансенів роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» у перекладі Йоганнеса Квека.
Раніше німецькою мовою у цьому самому видавництві й роботи цього самого перекладача вже вийшов роман «Подорож ученого доктора Леонардо...».
#наші20
#Йогансен
Німецька мова наразі лідирує за кількістю перекладів нею творів Майка Йогансена. (Може, тому що він усе-таки німець, а не швед чи норвежець, як це він любив про себе порозказувати.)
Видавництво Secession анонсувало Йогансенів роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» у перекладі Йоганнеса Квека.
Раніше німецькою мовою у цьому самому видавництві й роботи цього самого перекладача вже вийшов роман «Подорож ученого доктора Леонардо...».
#наші20
#Йогансен
Микола Хвильовий.
13 травня 1933 року
«Літературна газета» з некрологом вийшла 27 травня. У ній було опубліковано надгробні промови і фото з похорону.
Некролог називався «Забракло революційного гарту».
«І ось у момент, коли робітничі, колгоспні маси країни і радянська інтелігенція ентузіастично, з успіхом борються на всіх дільницях соціалістичного будівництва, письменникові М. Хвильовому забракло революційного гарту і він відходить від життя. Шануючи в особі Миколи Хвильового одного з видатних радянських письменників, який вніс значні скарби в радянську літературу, ми не можемо не ставитись з осудом до безглуздого кроку, який вчинив Микола Хвильовий».
Промова Івана Кириленка називалася «Остання найприкріша помилка», Івана Микитенка — «Наша відповідь — сміливіше йти вперед», Петра Панча — «Від тебе чекали на допомогу в боротьбі за нове життя...».
Фото 2 і 3 — прощання в Будинку літератури імені Блакитного та на цвинтарі.
#наші20
#Хвильовий
13 травня 1933 року
«Літературна газета» з некрологом вийшла 27 травня. У ній було опубліковано надгробні промови і фото з похорону.
Некролог називався «Забракло революційного гарту».
«І ось у момент, коли робітничі, колгоспні маси країни і радянська інтелігенція ентузіастично, з успіхом борються на всіх дільницях соціалістичного будівництва, письменникові М. Хвильовому забракло революційного гарту і він відходить від життя. Шануючи в особі Миколи Хвильового одного з видатних радянських письменників, який вніс значні скарби в радянську літературу, ми не можемо не ставитись з осудом до безглуздого кроку, який вчинив Микола Хвильовий».
Промова Івана Кириленка називалася «Остання найприкріша помилка», Івана Микитенка — «Наша відповідь — сміливіше йти вперед», Петра Панча — «Від тебе чекали на допомогу в боротьбі за нове життя...».
Фото 2 і 3 — прощання в Будинку літератури імені Блакитного та на цвинтарі.
#наші20
#Хвильовий
НЕВПИННО
17 травня 1908 року народився Леонід Первомайський.
Так що ж я спинився ? Невже я не маю
чого вам сказати ? Крізь бурю шляхів,
де орди погонь пилюгу піднімають,
крізь морок образ і поразок без краю
— на лихо одвертий, одверто лихий —
проносив її і доніс, щоб згубити
і змовкнути, ставши, і бачити знов,
як падає пісня і горло пробите
її залила заборонена кров?!
Але ми одверті, і ця заборона
став осторонь, щоб зійти нанівець,
а пісня, що крови краплину схоронить,
приплине до теплого берега серць.
Я маю сказати. Слова не спиниш.
Тупими ударами помст і вендет,
то з тилу заходить і — постріли в спину,
то з флангів атаку на мене веде.
Не пісня, а помста. Не рима — блукання.
Не слово — гонитва в сонячний став.
Ти зловиш його і ведеш на аркані
крізь безліч ворожих воріт і застав.
Трощи йому ноги, щоб знов не блукало,
в залізо закутий приборканий звір,
щоб кидалась пісня оскалом шакала
на горло захряслих у зраді зневір.
Я не зупиняюся. Пісню не спиниш.
В слові не згасиш тремтіння погонь.
Це ворог заходив атакою в спину
і я повернув, щоб відбити його.
Памір—Харків. 1932
Збірка «Пролог до гори» (Харків: ЛіМ, 1933).
#наші20
#Первомайський
17 травня 1908 року народився Леонід Первомайський.
Так що ж я спинився ? Невже я не маю
чого вам сказати ? Крізь бурю шляхів,
де орди погонь пилюгу піднімають,
крізь морок образ і поразок без краю
— на лихо одвертий, одверто лихий —
проносив її і доніс, щоб згубити
і змовкнути, ставши, і бачити знов,
як падає пісня і горло пробите
її залила заборонена кров?!
Але ми одверті, і ця заборона
став осторонь, щоб зійти нанівець,
а пісня, що крови краплину схоронить,
приплине до теплого берега серць.
Я маю сказати. Слова не спиниш.
Тупими ударами помст і вендет,
то з тилу заходить і — постріли в спину,
то з флангів атаку на мене веде.
Не пісня, а помста. Не рима — блукання.
Не слово — гонитва в сонячний став.
Ти зловиш його і ведеш на аркані
крізь безліч ворожих воріт і застав.
Трощи йому ноги, щоб знов не блукало,
в залізо закутий приборканий звір,
щоб кидалась пісня оскалом шакала
на горло захряслих у зраді зневір.
Я не зупиняюся. Пісню не спиниш.
В слові не згасиш тремтіння погонь.
Це ворог заходив атакою в спину
і я повернув, щоб відбити його.
Памір—Харків. 1932
Збірка «Пролог до гори» (Харків: ЛіМ, 1933).
#наші20
#Первомайський
125 років Миколі Яковченку
відзначили 16 травня. Тобто «прогресивна громадськість» зробила це ще 3 травня — за юліанським календарем, а на могилі його взагалі викарбувано зимового Миколая — 19 грудня.
Микола Яковченко дебютував на сцені в наших 20-х і до театру Франка працював у різних провінційних трупах. У Франка за ним міцно закріпили амплуа кумедного клоуна.
1. Микола Яковченко, артист Державного театру ім. Шевченка. Дніпропетровське, 1927
2. У ролі Раснера (третій справа). «Ділок» Валтера Газенклевера, театр Франка, 1928
3. У ролі Мосі Шкіндера. «Кадри» Івана Микитенка, театр Франка, 1930
4. У ролі Ромашки. «Диктатура» Івана Микитенка, театр Франка, 1930
5. У ролі Мишка. «Коммольці» Леоніда Первомайського. Театр Франка, 1930
6. У ролі Федька (перший зліва). «Маруся Шурай» Івана Микитенка, театр Франка, 1935
7. У ролі Булави. «Соло на флейті» Івана Микитенка, театр Франка, 1935
8. Артисти театру Франка, Яковченко другий зліва в середньому ряду. Київ, 1930
#наші20
відзначили 16 травня. Тобто «прогресивна громадськість» зробила це ще 3 травня — за юліанським календарем, а на могилі його взагалі викарбувано зимового Миколая — 19 грудня.
Микола Яковченко дебютував на сцені в наших 20-х і до театру Франка працював у різних провінційних трупах. У Франка за ним міцно закріпили амплуа кумедного клоуна.
1. Микола Яковченко, артист Державного театру ім. Шевченка. Дніпропетровське, 1927
2. У ролі Раснера (третій справа). «Ділок» Валтера Газенклевера, театр Франка, 1928
3. У ролі Мосі Шкіндера. «Кадри» Івана Микитенка, театр Франка, 1930
4. У ролі Ромашки. «Диктатура» Івана Микитенка, театр Франка, 1930
5. У ролі Мишка. «Коммольці» Леоніда Первомайського. Театр Франка, 1930
6. У ролі Федька (перший зліва). «Маруся Шурай» Івана Микитенка, театр Франка, 1935
7. У ролі Булави. «Соло на флейті» Івана Микитенка, театр Франка, 1935
8. Артисти театру Франка, Яковченко другий зліва в середньому ряду. Київ, 1930
#наші20
Королю футуропрерій 122 роки — 2
Та скільки ж можна! — скажете ви. — Уже ж 20 квітня відсвяткували його день народження».
Як свідчить запис у метричній книзі, Гео Шкурупій народився не 20 квітня, а 20 травня 1903 року. Фото й розшифрування запису опублікував у фейсбуку Антон Ганул.
Актовий запис про народження письменника, представника «розстріляного відродження» Гео Шкурупія (1903-1937) у метричній книзі Преображенського собору міста Бендери Бессарабської губернії. 20 травня (7 травня за старим стилем) 1903 р.
Георгій Шкурупій народився в сім’ї козака Решетилівської волості Полтавського повіту Полтавської губернії Данила Омеляновича Шкурупія та його дружини Ольги Владиславівни, для якої це вже був другий шлюб. Хрещеними батьками Георгія були ольвіопольський міщанин Яків Семенович Малевський та дружина чиновника бендерської поштово-телеграфної контори Пелагея Федорівна Бакал.
Віднайдений запис публікується вперше й уточнює дату народження письменника, адже традиційно вважається, що він народився 20 квітня 1903 р. У записі також містяться архівні примітки та виправлення згідно з указом Кишинівської духовної консисторії від 17 червня 1913 р.: батько дитини спочатку був записаний як кишинівський міщанин, а мати – як Вікторія.
Національний архів Республіки Молдова, ф. 211, оп. 2, спр. 434, арк. 67 зв. – 68.
#наші20
Та скільки ж можна! — скажете ви. — Уже ж 20 квітня відсвяткували його день народження».
Як свідчить запис у метричній книзі, Гео Шкурупій народився не 20 квітня, а 20 травня 1903 року. Фото й розшифрування запису опублікував у фейсбуку Антон Ганул.
Актовий запис про народження письменника, представника «розстріляного відродження» Гео Шкурупія (1903-1937) у метричній книзі Преображенського собору міста Бендери Бессарабської губернії. 20 травня (7 травня за старим стилем) 1903 р.
Георгій Шкурупій народився в сім’ї козака Решетилівської волості Полтавського повіту Полтавської губернії Данила Омеляновича Шкурупія та його дружини Ольги Владиславівни, для якої це вже був другий шлюб. Хрещеними батьками Георгія були ольвіопольський міщанин Яків Семенович Малевський та дружина чиновника бендерської поштово-телеграфної контори Пелагея Федорівна Бакал.
Віднайдений запис публікується вперше й уточнює дату народження письменника, адже традиційно вважається, що він народився 20 квітня 1903 р. У записі також містяться архівні примітки та виправлення згідно з указом Кишинівської духовної консисторії від 17 червня 1913 р.: батько дитини спочатку був записаний як кишинівський міщанин, а мати – як Вікторія.
Національний архів Республіки Молдова, ф. 211, оп. 2, спр. 434, арк. 67 зв. – 68.
#наші20
Facebook
Anton Hanul
Актовий запис про народження письменника, представника «розстріляного відродження» Гео Шкурупія (1903-1937) у метричній книзі Преображенського собору міста Бендери Бессарабської губернії. 20 травня...
Опубліковано фрагмент із «Югурти» Майка Йогансена
Останній прозовий твір Майка Йогансена — автобіографічна повість «Югурта» — вважається втраченим. Після його невдалої публікації номер «Літературного журналу» було знищено й передруковано, автограф же загинув з архівом репресованого автора.
Вцілів чорновий переклад російською мовою, що його влітку 1936 року зробив Павло Зенкевич, теж згодом репресований. Після смерти чоловіка в таборах його дружина, перекладачка Софія Свободіна, передала рукопис в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, де він нині і зберігається.
У квітні під час перекладацької резиденції у Войновіцькому замку (Вроцлав, Польща) група перекладачів працювала над реконструкцією українського тексту та перекладом його польською, чеською, шведською і німецькою завдяки гранту від Culture Moves Europe та підтримці Kolegium Europy Wschodniej. Фрагменти (пролог і перша частина) перекладів усіма п’ятьма мовами опубліковано на сайті Rozstaje.
Український переклад тут, а поруч усі інші.
#наші20
#Йогансен
Останній прозовий твір Майка Йогансена — автобіографічна повість «Югурта» — вважається втраченим. Після його невдалої публікації номер «Літературного журналу» було знищено й передруковано, автограф же загинув з архівом репресованого автора.
Вцілів чорновий переклад російською мовою, що його влітку 1936 року зробив Павло Зенкевич, теж згодом репресований. Після смерти чоловіка в таборах його дружина, перекладачка Софія Свободіна, передала рукопис в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, де він нині і зберігається.
У квітні під час перекладацької резиденції у Войновіцькому замку (Вроцлав, Польща) група перекладачів працювала над реконструкцією українського тексту та перекладом його польською, чеською, шведською і німецькою завдяки гранту від Culture Moves Europe та підтримці Kolegium Europy Wschodniej. Фрагменти (пролог і перша частина) перекладів усіма п’ятьма мовами опубліковано на сайті Rozstaje.
Український переклад тут, а поруч усі інші.
#наші20
#Йогансен
Rozstaje
Югурта - Rozstaje
Повість про старий Харків Відділені одна від одної круглими невисокими горбами текли дві річки. Обидві вони заросли дерзкими кислими травами: очеретом, осокою, йором і рогозом, навесні водопілля виривало цілі шматки глею, де коріння очерету стирчало, як щітка…
Про кацапів. Із записної книжки Юрія Яновського
- - -
А тії кацапи
Та ще старі цапи
Рублями смарують,
А нас лиш мудрують,
По-московськи чешуть,
На Вкраїну брешуть,
Що вона вже не встане —
Всі в долоні плещуть.
В парляменті в Відні,
На Соймі у Львові,
В раді повітовій
Зложують податки
І всякі додатки.
Військо побільшáють,
Гармати міняють,
Хлопів за ніц мають.
(Теодор Онуфрійчук, с. Рожнів, повіт Снятин)
Пісню цю, наступну («Кожен хлопець, як та перла, / Гей та й співає “Ще не вмерла”») і попередню Юрій Яновський записав у Єлисаветграді від полонених українців, вояків австро-угорської армії. У кінці є його примітка:
«Цих двоє приятелів служили в австро-угорській армії, у фортеці Перемишль, комендант Кусманек, у dritten Festungs-artillerie regiment, “драйціґери” 30-см. гармати. Втекли додому з Єлисавету восени 1917 року. Онуфрійчук був цуґсфюрер (три зірки)».
#наші20
- - -
А тії кацапи
Та ще старі цапи
Рублями смарують,
А нас лиш мудрують,
По-московськи чешуть,
На Вкраїну брешуть,
Що вона вже не встане —
Всі в долоні плещуть.
В парляменті в Відні,
На Соймі у Львові,
В раді повітовій
Зложують податки
І всякі додатки.
Військо побільшáють,
Гармати міняють,
Хлопів за ніц мають.
(Теодор Онуфрійчук, с. Рожнів, повіт Снятин)
Пісню цю, наступну («Кожен хлопець, як та перла, / Гей та й співає “Ще не вмерла”») і попередню Юрій Яновський записав у Єлисаветграді від полонених українців, вояків австро-угорської армії. У кінці є його примітка:
«Цих двоє приятелів служили в австро-угорській армії, у фортеці Перемишль, комендант Кусманек, у dritten Festungs-artillerie regiment, “драйціґери” 30-см. гармати. Втекли додому з Єлисавету восени 1917 року. Онуфрійчук був цуґсфюрер (три зірки)».
#наші20