125 років Миколі Яковченку
відзначили 16 травня. Тобто «прогресивна громадськість» зробила це ще 3 травня — за юліанським календарем, а на могилі його взагалі викарбувано зимового Миколая — 19 грудня.
Микола Яковченко дебютував на сцені в наших 20-х і до театру Франка працював у різних провінційних трупах. У Франка за ним міцно закріпили амплуа кумедного клоуна.
1. Микола Яковченко, артист Державного театру ім. Шевченка. Дніпропетровське, 1927
2. У ролі Раснера (третій справа). «Ділок» Валтера Газенклевера, театр Франка, 1928
3. У ролі Мосі Шкіндера. «Кадри» Івана Микитенка, театр Франка, 1930
4. У ролі Ромашки. «Диктатура» Івана Микитенка, театр Франка, 1930
5. У ролі Мишка. «Коммольці» Леоніда Первомайського. Театр Франка, 1930
6. У ролі Федька (перший зліва). «Маруся Шурай» Івана Микитенка, театр Франка, 1935
7. У ролі Булави. «Соло на флейті» Івана Микитенка, театр Франка, 1935
8. Артисти театру Франка, Яковченко другий зліва в середньому ряду. Київ, 1930
#наші20
відзначили 16 травня. Тобто «прогресивна громадськість» зробила це ще 3 травня — за юліанським календарем, а на могилі його взагалі викарбувано зимового Миколая — 19 грудня.
Микола Яковченко дебютував на сцені в наших 20-х і до театру Франка працював у різних провінційних трупах. У Франка за ним міцно закріпили амплуа кумедного клоуна.
1. Микола Яковченко, артист Державного театру ім. Шевченка. Дніпропетровське, 1927
2. У ролі Раснера (третій справа). «Ділок» Валтера Газенклевера, театр Франка, 1928
3. У ролі Мосі Шкіндера. «Кадри» Івана Микитенка, театр Франка, 1930
4. У ролі Ромашки. «Диктатура» Івана Микитенка, театр Франка, 1930
5. У ролі Мишка. «Коммольці» Леоніда Первомайського. Театр Франка, 1930
6. У ролі Федька (перший зліва). «Маруся Шурай» Івана Микитенка, театр Франка, 1935
7. У ролі Булави. «Соло на флейті» Івана Микитенка, театр Франка, 1935
8. Артисти театру Франка, Яковченко другий зліва в середньому ряду. Київ, 1930
#наші20
❤50👍18🔥5
Королю футуропрерій 122 роки — 2
Та скільки ж можна! — скажете ви. — Уже ж 20 квітня відсвяткували його день народження».
Як свідчить запис у метричній книзі, Гео Шкурупій народився не 20 квітня, а 20 травня 1903 року. Фото й розшифрування запису опублікував у фейсбуку Антон Ганул.
Актовий запис про народження письменника, представника «розстріляного відродження» Гео Шкурупія (1903-1937) у метричній книзі Преображенського собору міста Бендери Бессарабської губернії. 20 травня (7 травня за старим стилем) 1903 р.
Георгій Шкурупій народився в сім’ї козака Решетилівської волості Полтавського повіту Полтавської губернії Данила Омеляновича Шкурупія та його дружини Ольги Владиславівни, для якої це вже був другий шлюб. Хрещеними батьками Георгія були ольвіопольський міщанин Яків Семенович Малевський та дружина чиновника бендерської поштово-телеграфної контори Пелагея Федорівна Бакал.
Віднайдений запис публікується вперше й уточнює дату народження письменника, адже традиційно вважається, що він народився 20 квітня 1903 р. У записі також містяться архівні примітки та виправлення згідно з указом Кишинівської духовної консисторії від 17 червня 1913 р.: батько дитини спочатку був записаний як кишинівський міщанин, а мати – як Вікторія.
Національний архів Республіки Молдова, ф. 211, оп. 2, спр. 434, арк. 67 зв. – 68.
#наші20
Та скільки ж можна! — скажете ви. — Уже ж 20 квітня відсвяткували його день народження».
Як свідчить запис у метричній книзі, Гео Шкурупій народився не 20 квітня, а 20 травня 1903 року. Фото й розшифрування запису опублікував у фейсбуку Антон Ганул.
Актовий запис про народження письменника, представника «розстріляного відродження» Гео Шкурупія (1903-1937) у метричній книзі Преображенського собору міста Бендери Бессарабської губернії. 20 травня (7 травня за старим стилем) 1903 р.
Георгій Шкурупій народився в сім’ї козака Решетилівської волості Полтавського повіту Полтавської губернії Данила Омеляновича Шкурупія та його дружини Ольги Владиславівни, для якої це вже був другий шлюб. Хрещеними батьками Георгія були ольвіопольський міщанин Яків Семенович Малевський та дружина чиновника бендерської поштово-телеграфної контори Пелагея Федорівна Бакал.
Віднайдений запис публікується вперше й уточнює дату народження письменника, адже традиційно вважається, що він народився 20 квітня 1903 р. У записі також містяться архівні примітки та виправлення згідно з указом Кишинівської духовної консисторії від 17 червня 1913 р.: батько дитини спочатку був записаний як кишинівський міщанин, а мати – як Вікторія.
Національний архів Республіки Молдова, ф. 211, оп. 2, спр. 434, арк. 67 зв. – 68.
#наші20
Facebook
Anton Hanul
Актовий запис про народження письменника, представника «розстріляного відродження» Гео Шкурупія (1903-1937) у метричній книзі Преображенського собору міста Бендери Бессарабської губернії. 20 травня...
❤45👍20
Опубліковано фрагмент із «Югурти» Майка Йогансена
Останній прозовий твір Майка Йогансена — автобіографічна повість «Югурта» — вважається втраченим. Після його невдалої публікації номер «Літературного журналу» було знищено й передруковано, автограф же загинув з архівом репресованого автора.
Вцілів чорновий переклад російською мовою, що його влітку 1936 року зробив Павло Зенкевич, теж згодом репресований. Після смерти чоловіка в таборах його дружина, перекладачка Софія Свободіна, передала рукопис в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, де він нині і зберігається.
У квітні під час перекладацької резиденції у Войновіцькому замку (Вроцлав, Польща) група перекладачів працювала над реконструкцією українського тексту та перекладом його польською, чеською, шведською і німецькою завдяки гранту від Culture Moves Europe та підтримці Kolegium Europy Wschodniej. Фрагменти (пролог і перша частина) перекладів усіма п’ятьма мовами опубліковано на сайті Rozstaje.
Український переклад тут, а поруч усі інші.
#наші20
#Йогансен
Останній прозовий твір Майка Йогансена — автобіографічна повість «Югурта» — вважається втраченим. Після його невдалої публікації номер «Літературного журналу» було знищено й передруковано, автограф же загинув з архівом репресованого автора.
Вцілів чорновий переклад російською мовою, що його влітку 1936 року зробив Павло Зенкевич, теж згодом репресований. Після смерти чоловіка в таборах його дружина, перекладачка Софія Свободіна, передала рукопис в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, де він нині і зберігається.
У квітні під час перекладацької резиденції у Войновіцькому замку (Вроцлав, Польща) група перекладачів працювала над реконструкцією українського тексту та перекладом його польською, чеською, шведською і німецькою завдяки гранту від Culture Moves Europe та підтримці Kolegium Europy Wschodniej. Фрагменти (пролог і перша частина) перекладів усіма п’ятьма мовами опубліковано на сайті Rozstaje.
Український переклад тут, а поруч усі інші.
#наші20
#Йогансен
Rozstaje
Югурта - Rozstaje
Повість про старий Харків Відділені одна від одної круглими невисокими горбами текли дві річки. Обидві вони заросли дерзкими кислими травами: очеретом, осокою, йором і рогозом, навесні водопілля виривало цілі шматки глею, де коріння очерету стирчало, як щітка…
❤93🔥24👍7
Про кацапів. Із записної книжки Юрія Яновського
- - -
А тії кацапи
Та ще старі цапи
Рублями смарують,
А нас лиш мудрують,
По-московськи чешуть,
На Вкраїну брешуть,
Що вона вже не встане —
Всі в долоні плещуть.
В парляменті в Відні,
На Соймі у Львові,
В раді повітовій
Зложують податки
І всякі додатки.
Військо побільшáють,
Гармати міняють,
Хлопів за ніц мають.
(Теодор Онуфрійчук, с. Рожнів, повіт Снятин)
Пісню цю, наступну («Кожен хлопець, як та перла, / Гей та й співає “Ще не вмерла”») і попередню Юрій Яновський записав у Єлисаветграді від полонених українців, вояків австро-угорської армії. У кінці є його примітка:
«Цих двоє приятелів служили в австро-угорській армії, у фортеці Перемишль, комендант Кусманек, у dritten Festungs-artillerie regiment, “драйціґери” 30-см. гармати. Втекли додому з Єлисавету восени 1917 року. Онуфрійчук був цуґсфюрер (три зірки)».
#наші20
- - -
А тії кацапи
Та ще старі цапи
Рублями смарують,
А нас лиш мудрують,
По-московськи чешуть,
На Вкраїну брешуть,
Що вона вже не встане —
Всі в долоні плещуть.
В парляменті в Відні,
На Соймі у Львові,
В раді повітовій
Зложують податки
І всякі додатки.
Військо побільшáють,
Гармати міняють,
Хлопів за ніц мають.
(Теодор Онуфрійчук, с. Рожнів, повіт Снятин)
Пісню цю, наступну («Кожен хлопець, як та перла, / Гей та й співає “Ще не вмерла”») і попередню Юрій Яновський записав у Єлисаветграді від полонених українців, вояків австро-угорської армії. У кінці є його примітка:
«Цих двоє приятелів служили в австро-угорській армії, у фортеці Перемишль, комендант Кусманек, у dritten Festungs-artillerie regiment, “драйціґери” 30-см. гармати. Втекли додому з Єлисавету восени 1917 року. Онуфрійчук був цуґсфюрер (три зірки)».
#наші20
❤119👍7
Маклена Граса чи Ґраса?
Це питання знову актуальне, бо п’єсу перевидають, а головне — ставлять на сучасній українській сцені, зокрема в Малому театрі в Києві (приходьте в новому сезоні).
Нагадаю, по-перше, що автограф (рукопис автора) не зберігся, тому так перевірити неможливо.
По-друге, уточню, що в польській мові (а дія відбувається в Польщі і Маклена — польська дівчина) немає ані імені Маклена, ані слова «ґраса» чи «граса». Максимум — це німецьке das Gras — трава. Ну, або Ґюнтер Ґрас.
І одинокий документ — це афіші і програмки вистави, яку «Березіль» таки встиг пару разів поставити, а далі виставу заборонили. Із чималої статті на Вікі ви нічого не дізнаєтеся, бо там багато інтерпретацій і мало фактів. Стаття ж називається «Маклена Ґраса».
Однак на афішах і в програмі назву написано як «Маклена Граса». Ця програмка збереглася в акторки Тамари Жевченко, яка репетирувала роль Маклени разом з Ужвій, але так і не встигла її зіграти. Вважають, що повнотілій Ужвій не вдалося показати на сцені дівчину-підлітку, і можливо, Жевченко, яка була тонка, худа, невисока і спеціалізувалася на ролях інженю, ця роль підійшла б краще. Проте у Курбаса було своє бачення, і перевірити його ми вже не зможемо.
#наші20
Це питання знову актуальне, бо п’єсу перевидають, а головне — ставлять на сучасній українській сцені, зокрема в Малому театрі в Києві (приходьте в новому сезоні).
Нагадаю, по-перше, що автограф (рукопис автора) не зберігся, тому так перевірити неможливо.
По-друге, уточню, що в польській мові (а дія відбувається в Польщі і Маклена — польська дівчина) немає ані імені Маклена, ані слова «ґраса» чи «граса». Максимум — це німецьке das Gras — трава. Ну, або Ґюнтер Ґрас.
І одинокий документ — це афіші і програмки вистави, яку «Березіль» таки встиг пару разів поставити, а далі виставу заборонили. Із чималої статті на Вікі ви нічого не дізнаєтеся, бо там багато інтерпретацій і мало фактів. Стаття ж називається «Маклена Ґраса».
Однак на афішах і в програмі назву написано як «Маклена Граса». Ця програмка збереглася в акторки Тамари Жевченко, яка репетирувала роль Маклени разом з Ужвій, але так і не встигла її зіграти. Вважають, що повнотілій Ужвій не вдалося показати на сцені дівчину-підлітку, і можливо, Жевченко, яка була тонка, худа, невисока і спеціалізувалася на ролях інженю, ця роль підійшла б краще. Проте у Курбаса було своє бачення, і перевірити його ми вже не зможемо.
#наші20
❤80🔥17👍14
Наші в Тегерані сто років тому
Улітку 1928 року відкрили авіарейс Харків—Тегеран. І серед перших пасажирів був юний журналіст і письменник Олександр Мар’ямов.
Його репортажі з Персії читайте в антології «Шляхи під сонцем» та збірці «Береги дванадцяти вод» самого Мар’ямова, що вийшли в серії «Наші 20-ті» у видавництві «Темпора».
Ми пролетіли шість аеродромів. Паглеві сьомий. Аероплан вгрузає в зелений полон, стаючи ще раз на свої передзначені півгодини, щоб пити бензину й летіти далі.
На усталеному стандарті повітряних вокзалів кордон не позначився аж ніяк. Проте «мсьє Поль», що перевіряє перські візи на наших закордонних паспортах, і ага Магрулі начальник аеродрому, що вийшов таки нарешті на цей зелений простір, — вони обидва підкреслено ввічливі з чужоземцями, і це остаточно доводить, що від Паглеві починається закордон і його має ствердити «ага аджан» — пан поліцай, що наближається до аероплана.
З «Юнкерса» Паглеві видається кількома кварталами білих будинків, схрещенням Каспійського моря через Мурдаб з «Білою рікою», з Сефіт-Руд. У водних коридорах, обмежених білими балюстрадками, товпляться човники з наметами посередині. Човники стоять промінцями з обох берегів, навкруги своїх приплавів: в самому Паглеві й на косі Казьян.
Тепер на Казьяні розташовано наші концесії, будівлі Персриби, а 1920-го тут біліли англійські табори й сюди влучали набої з гармат ескадри Раскольнікова. Тут тоді повставав і керував гілянський мрійник і «дженгелі» Кучік-хан.
Після втечі одного свого помічника й зради другого взимку засніженими дорогами північної Персії через Гілян і Ардебіль пішки хотів піти Кучік до Урмії, на з’єднання з загонами повсталого курда Симтко. Саме тоді колишній помічник його, Халу-Курбан, як шахський офіцер, як зрадник і як проводир верхи переслідував Кучіка.
Він настиг його. Халу-Курбан знайшов свого колишнього вождя, замерзлого в печері, на пів дорозі. Халу-Курбан одрубав мертвому своєму проводиреві голову й привіз її до Тегерана.
Я бачив цю голову.
Вона стоїть у Тегеранському музеї. Спирт жовкне, і страшний колір щік і мертві очі втопають у величезній дженгелійській бороді.
«Юнкерс» тепер простує до Тегерану. Під вікнами кабіни у Паглеві єднаються білий колір балюстрад, море й човники, єдина перська канонерка, захована десь у чагарнику, і чорна борода зрадженого й плутаного мрійного проводиря Гіляну.
Англійська карта з позначеним маршрутом Мар’ямова в Ірані. Архів родини Мар’ямових.
#наші20
Улітку 1928 року відкрили авіарейс Харків—Тегеран. І серед перших пасажирів був юний журналіст і письменник Олександр Мар’ямов.
Його репортажі з Персії читайте в антології «Шляхи під сонцем» та збірці «Береги дванадцяти вод» самого Мар’ямова, що вийшли в серії «Наші 20-ті» у видавництві «Темпора».
Ми пролетіли шість аеродромів. Паглеві сьомий. Аероплан вгрузає в зелений полон, стаючи ще раз на свої передзначені півгодини, щоб пити бензину й летіти далі.
На усталеному стандарті повітряних вокзалів кордон не позначився аж ніяк. Проте «мсьє Поль», що перевіряє перські візи на наших закордонних паспортах, і ага Магрулі начальник аеродрому, що вийшов таки нарешті на цей зелений простір, — вони обидва підкреслено ввічливі з чужоземцями, і це остаточно доводить, що від Паглеві починається закордон і його має ствердити «ага аджан» — пан поліцай, що наближається до аероплана.
З «Юнкерса» Паглеві видається кількома кварталами білих будинків, схрещенням Каспійського моря через Мурдаб з «Білою рікою», з Сефіт-Руд. У водних коридорах, обмежених білими балюстрадками, товпляться човники з наметами посередині. Човники стоять промінцями з обох берегів, навкруги своїх приплавів: в самому Паглеві й на косі Казьян.
Тепер на Казьяні розташовано наші концесії, будівлі Персриби, а 1920-го тут біліли англійські табори й сюди влучали набої з гармат ескадри Раскольнікова. Тут тоді повставав і керував гілянський мрійник і «дженгелі» Кучік-хан.
Після втечі одного свого помічника й зради другого взимку засніженими дорогами північної Персії через Гілян і Ардебіль пішки хотів піти Кучік до Урмії, на з’єднання з загонами повсталого курда Симтко. Саме тоді колишній помічник його, Халу-Курбан, як шахський офіцер, як зрадник і як проводир верхи переслідував Кучіка.
Він настиг його. Халу-Курбан знайшов свого колишнього вождя, замерзлого в печері, на пів дорозі. Халу-Курбан одрубав мертвому своєму проводиреві голову й привіз її до Тегерана.
Я бачив цю голову.
Вона стоїть у Тегеранському музеї. Спирт жовкне, і страшний колір щік і мертві очі втопають у величезній дженгелійській бороді.
«Юнкерс» тепер простує до Тегерану. Під вікнами кабіни у Паглеві єднаються білий колір балюстрад, море й човники, єдина перська канонерка, захована десь у чагарнику, і чорна борода зрадженого й плутаного мрійного проводиря Гіляну.
Англійська карта з позначеним маршрутом Мар’ямова в Ірані. Архів родини Мар’ямових.
#наші20
❤63👍22🔥8
ЗІЛЛЯ
(З промови Майка Йогансена
на диспуті про Зелену Кобилу)
Я прошу вас, товариші, зробити такий експеримент. Заплющте очі, затуліть собі вуха, запніть хусткою ніздрі.
Тепер дивіться і слухайте і нюхайте. Цих стін немає, нема на них напису «Суворо забороняється», немає вікон, немає дверей.
Моєї промови не чути: її немає. Немає звуку голосів, що стиха бубоніли в залі. Дзиґарі на стіні змовкли, і маятник перестав одбивати секунди в нескінченної вічності.
Запахів немає. Не пахне горілкою від товариша, що говорив про пофарбовану в зелений колір кобилу. Не пахне громадянин, що взивав Зелену Кобилу абсурдною мрією і недосяжним ідеалом. Щез запах тонкого флер-де-лі, що, немов димним ореолом, оточував дівчину із синіми, як Фірвальдштетське озеро, очима. Немає ні стін, ні домів, ні запаху.
Але ви бачите, чуєте і нюхаєте. Ви відчуваєте найніжніший, трошки вогкий запах весни, ви чуєте, як під вашими ногами десь далеко зі споду росте трава, ви бачите, як вище і вище росте, намість стін і стільців, ця трава, як вона розвивається в папороть, як вона росте чимраз яскравіша й буйніша, як з папороті розвиваються дерева, проростають крізь стелю й дах. Тепер ви чуєте звуки, могутні й радісні, — це вітер шумить у крилатих кронах дерев; звуки ніжні й шовкові, що стелються в тонюній траві, звуки хлопають вітром у колосальні долоні дівочої папороті. Тисяча шелестів вступає в зелений оркестр і фугою біжить назустріч тисячам листя.
І над усім плаває слабий неуявний аромат, сухий і ефемерний, але вічніший і дужчий від усього, що колись примушувало ваші ноги іти по землі і ваші руки боротись за щастя. Це аромат Зілля.
(З нагоди пропущеного Івана Купала, вірші до якого були в каналі раніше.)
Ілюстрація: суперобкладинка Алли Гербурт до книжки Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести в Слобожанську Швейцарію» (1932).
#наші20
#Йогансен
(З промови Майка Йогансена
на диспуті про Зелену Кобилу)
Я прошу вас, товариші, зробити такий експеримент. Заплющте очі, затуліть собі вуха, запніть хусткою ніздрі.
Тепер дивіться і слухайте і нюхайте. Цих стін немає, нема на них напису «Суворо забороняється», немає вікон, немає дверей.
Моєї промови не чути: її немає. Немає звуку голосів, що стиха бубоніли в залі. Дзиґарі на стіні змовкли, і маятник перестав одбивати секунди в нескінченної вічності.
Запахів немає. Не пахне горілкою від товариша, що говорив про пофарбовану в зелений колір кобилу. Не пахне громадянин, що взивав Зелену Кобилу абсурдною мрією і недосяжним ідеалом. Щез запах тонкого флер-де-лі, що, немов димним ореолом, оточував дівчину із синіми, як Фірвальдштетське озеро, очима. Немає ні стін, ні домів, ні запаху.
Але ви бачите, чуєте і нюхаєте. Ви відчуваєте найніжніший, трошки вогкий запах весни, ви чуєте, як під вашими ногами десь далеко зі споду росте трава, ви бачите, як вище і вище росте, намість стін і стільців, ця трава, як вона розвивається в папороть, як вона росте чимраз яскравіша й буйніша, як з папороті розвиваються дерева, проростають крізь стелю й дах. Тепер ви чуєте звуки, могутні й радісні, — це вітер шумить у крилатих кронах дерев; звуки ніжні й шовкові, що стелються в тонюній траві, звуки хлопають вітром у колосальні долоні дівочої папороті. Тисяча шелестів вступає в зелений оркестр і фугою біжить назустріч тисячам листя.
І над усім плаває слабий неуявний аромат, сухий і ефемерний, але вічніший і дужчий від усього, що колись примушувало ваші ноги іти по землі і ваші руки боротись за щастя. Це аромат Зілля.
(З нагоди пропущеного Івана Купала, вірші до якого були в каналі раніше.)
Ілюстрація: суперобкладинка Алли Гербурт до книжки Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести в Слобожанську Швейцарію» (1932).
#наші20
#Йогансен
❤103🔥7👍5👏1
Реклама журналу «Червоний перець» із «Робітничої газети “Пролетар”» за грудень 1926 року. Журнал поновив вихід у січні 1927-го.
«Робітнича газети “Пролетар”» діяла як медіаконцерн і видавала ще журнали «Жовтеня», «УЖ», «Фото для всіх», «Декада».
#наші20
«Робітнича газети “Пролетар”» діяла як медіаконцерн і видавала ще журнали «Жовтеня», «УЖ», «Фото для всіх», «Декада».
#наші20
❤65👍19🔥6🥰2
«Подорож ученого доктора Леонардо...»
Йогансена: майже рейтинг
Зазирнемо під обкладинку цих видань. Без оцінок, тільки факти і спостереження.
Преамбула
За життя автора роман двічі виходив окремою книжкою. Вид-во «Пролетарий», 1930: пролог, книги перша й друга, епілог, післямова (саме в такому порядку, стежте за руками). Вид-во «Рух», 1932: пролог, книги перша, друга й третя, епілог (він є у змісті, але його немає в книжці: у всіх відомих примірниках бракує двох сторінок), післямова.
Свого часу скан першого видання з’явився в Електронній бібліотеці української літератури на сайті Торонтського університету. Згодом додалася й третя частина повісті: не друге видання, а тільки книга третя.
Якась добра душа взяла ці два файли — перше видання і третю частину — зліпила їх докупи і поклала на Чтиві. Людина допетрала, що післяслово має бути в кінці, а епілог або не помітила, або не знала його місце. І тепер на Чтиві є док-файл роману, у якому пролог, книги перша й друга, епілог, книга третя, післяслово.
Крім структурної плутанини, у цьому файлі є помилки розпізнавання, найкумедніша — розділ ХІІ книги третьої.
У Йогансена: «Прохолода! Тоскний крик! Їсти! Їсти! Їсти тверде, солодке, сухе! Досить води! Їсти пшеницю!
А крила вже самі розправляються. А ноги самі відштовхуються від води. І раптом — шум крил. У старого селезня виспіли й закінчились натиски почувань. Він зірвався й летить. Шум крил! Їсти! Небезпека! Летять! Летіти!».
У файлі на Чтиві: «Прохолода! Тоскний крик! сти! сти! сти тверде, солодке, сухе! Досить води! сти пшеницю!
А крила вже самі розправляються. А ноги самі відштовхуються від води. І раптом — шум крил. У старого селезня виспіли й закінчились натиски почувань. Він зірвався й летить. Шум крил! сти! Небезпека! Летять! Летіти!».
Є й інші, не такі смішні помилки. Якщо вони є в книжці, це означає, що текст не просто не «звіряли» з джерелом, як це тепер називають, а навіть не редагували і не робили коректуру. Інакше як пояснити граматичне безглуздя.
1. «Віхола», 2022, серія «Неканонічний канон»
Роман + «Як будується оповідання» + 14 віршів
Текст із Чтива. У наступному тиражі епілог переставили, але помилки розпізнавання всі на місці. За джерело вказано видання «Смолоскип», 2001. Це брехня, бо у Смо там перше видання, де немає книги третьої, а тут вона є.
Передмова ака «ключі до тексту» Віри Агеєвої.
Коментарів немає.
2. Yakaboo Publishing, 2023, серія «Yaka Школа»
10 віршів + роман
Текст із Чтива. За джерело вказано «Рух», 1932. Це просто брехня.
Передмови немає.
Є одинокі посторінкові примітки до окремих слів.
4. «Фоліо»,
Книжка називається «Повісті». Містить два романи: «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта» та інших» і «Подорож ученого доктора Леонардо...»
Текст із Чтива. У химерній примітці вказано: «Повість подається за виданнями 1930 і 1932 років». Також сказано, нібито роман із третьою частиною опубліковано в книжці «Оповідання», що брехня, бо там перша редакція, де є лише книги перша і друга.
Передмови немає.
У кінці є загальний коментар (який просто рясніє помилками і фальсифікаціями), у якому є ще й примітки верстальника, котрий, схоже, виправляв подекуди текст Йогансена.
4. «Ліра-К», 2025
Сам роман.
Текст із Чтива. Чи зазначають якесь фальшиве джерело, встановити важко, бо на ознайомчих сторінках про це нічого немає.
Передмови немає, коментарів немає.
5. «Основи», 2025
Сам роман + ілюстрації у вигляді серії олійних полотен художниці Поліни Кузнецової.
Текст за виданням 1932 року; узгоджено з чинним правописом.
Післямова, коментарі, словник Ярини Цимбал.
6. Vivat, 2025, серія «Vivat класика»
Збірка іронічної прози Йогансена під назвою «Ситутунга», містить 15 творів
Тексти за прижиттєвими публікаціями і виданнями, один фейлетон републіковано вперше. Роман — за виданням 1932 року; текст узгоджено з чинним правописом.
Передмова, коментарі, пояснення слів Ярини Цимбал.
#наші20
#Йогансен
Йогансена: майже рейтинг
Зазирнемо під обкладинку цих видань. Без оцінок, тільки факти і спостереження.
Преамбула
За життя автора роман двічі виходив окремою книжкою. Вид-во «Пролетарий», 1930: пролог, книги перша й друга, епілог, післямова (саме в такому порядку, стежте за руками). Вид-во «Рух», 1932: пролог, книги перша, друга й третя, епілог (він є у змісті, але його немає в книжці: у всіх відомих примірниках бракує двох сторінок), післямова.
Свого часу скан першого видання з’явився в Електронній бібліотеці української літератури на сайті Торонтського університету. Згодом додалася й третя частина повісті: не друге видання, а тільки книга третя.
Якась добра душа взяла ці два файли — перше видання і третю частину — зліпила їх докупи і поклала на Чтиві. Людина допетрала, що післяслово має бути в кінці, а епілог або не помітила, або не знала його місце. І тепер на Чтиві є док-файл роману, у якому пролог, книги перша й друга, епілог, книга третя, післяслово.
Крім структурної плутанини, у цьому файлі є помилки розпізнавання, найкумедніша — розділ ХІІ книги третьої.
У Йогансена: «Прохолода! Тоскний крик! Їсти! Їсти! Їсти тверде, солодке, сухе! Досить води! Їсти пшеницю!
А крила вже самі розправляються. А ноги самі відштовхуються від води. І раптом — шум крил. У старого селезня виспіли й закінчились натиски почувань. Він зірвався й летить. Шум крил! Їсти! Небезпека! Летять! Летіти!».
У файлі на Чтиві: «Прохолода! Тоскний крик! сти! сти! сти тверде, солодке, сухе! Досить води! сти пшеницю!
А крила вже самі розправляються. А ноги самі відштовхуються від води. І раптом — шум крил. У старого селезня виспіли й закінчились натиски почувань. Він зірвався й летить. Шум крил! сти! Небезпека! Летять! Летіти!».
Є й інші, не такі смішні помилки. Якщо вони є в книжці, це означає, що текст не просто не «звіряли» з джерелом, як це тепер називають, а навіть не редагували і не робили коректуру. Інакше як пояснити граматичне безглуздя.
1. «Віхола», 2022, серія «Неканонічний канон»
Роман + «Як будується оповідання» + 14 віршів
Текст із Чтива. У наступному тиражі епілог переставили, але помилки розпізнавання всі на місці. За джерело вказано видання «Смолоскип», 2001. Це брехня, бо у Смо там перше видання, де немає книги третьої, а тут вона є.
Передмова ака «ключі до тексту» Віри Агеєвої.
Коментарів немає.
2. Yakaboo Publishing, 2023, серія «Yaka Школа»
10 віршів + роман
Текст із Чтива. За джерело вказано «Рух», 1932. Це просто брехня.
Передмови немає.
Є одинокі посторінкові примітки до окремих слів.
4. «Фоліо»,
Книжка називається «Повісті». Містить два романи: «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта» та інших» і «Подорож ученого доктора Леонардо...»
Текст із Чтива. У химерній примітці вказано: «Повість подається за виданнями 1930 і 1932 років». Також сказано, нібито роман із третьою частиною опубліковано в книжці «Оповідання», що брехня, бо там перша редакція, де є лише книги перша і друга.
Передмови немає.
У кінці є загальний коментар (який просто рясніє помилками і фальсифікаціями), у якому є ще й примітки верстальника, котрий, схоже, виправляв подекуди текст Йогансена.
4. «Ліра-К», 2025
Сам роман.
Текст із Чтива. Чи зазначають якесь фальшиве джерело, встановити важко, бо на ознайомчих сторінках про це нічого немає.
Передмови немає, коментарів немає.
5. «Основи», 2025
Сам роман + ілюстрації у вигляді серії олійних полотен художниці Поліни Кузнецової.
Текст за виданням 1932 року; узгоджено з чинним правописом.
Післямова, коментарі, словник Ярини Цимбал.
6. Vivat, 2025, серія «Vivat класика»
Збірка іронічної прози Йогансена під назвою «Ситутунга», містить 15 творів
Тексти за прижиттєвими публікаціями і виданнями, один фейлетон републіковано вперше. Роман — за виданням 1932 року; текст узгоджено з чинним правописом.
Передмова, коментарі, пояснення слів Ярини Цимбал.
#наші20
#Йогансен
🔥58❤39👍9😢1
Юрію Смоличу 125 років
Актуальні публікації:
♦️ Сьогоднішній допис у фб
♦️ «Мій улюблений сексот: 10 фактів про Юрія Смолича»
♦️ Вилучений фрагмент із «Розповіді про неспокій» Смолича
♦️ «По той бік серця» Смолича («Урбіно»)
♦️ Антології детективу і фантастики в серії «Наші 20-ті» («Темпора»)
Також у тг-каналі раніше чимало було про Смолича.
#наші20
Актуальні публікації:
♦️ Сьогоднішній допис у фб
♦️ «Мій улюблений сексот: 10 фактів про Юрія Смолича»
♦️ Вилучений фрагмент із «Розповіді про неспокій» Смолича
♦️ «По той бік серця» Смолича («Урбіно»)
♦️ Антології детективу і фантастики в серії «Наші 20-ті» («Темпора»)
Також у тг-каналі раніше чимало було про Смолича.
#наші20
❤65👍10🔥4
Поет і переклад
З листа Майка Йогансена до Миколи Зерова від 30 березня 1929 року:
«Не мені Вам казать, що у віршовому перекладі уся сила в тому поетові, що перекладає, а не в його знанні німецької мови. Нехай би це було навіть “за Рільке”, та щоб писав оте “за Рільке” — поет. А поетів у нас нерясно, а більше “поетів”».
Переклади Рільке з журналу «Червоний шлях», 1933, № 2, с. 144 і 145.
#наші20
#Йогансен
З листа Майка Йогансена до Миколи Зерова від 30 березня 1929 року:
«Не мені Вам казать, що у віршовому перекладі уся сила в тому поетові, що перекладає, а не в його знанні німецької мови. Нехай би це було навіть “за Рільке”, та щоб писав оте “за Рільке” — поет. А поетів у нас нерясно, а більше “поетів”».
Переклади Рільке з журналу «Червоний шлях», 1933, № 2, с. 144 і 145.
#наші20
#Йогансен
❤63👍9🥰3
«Королева невідомого острова»
Оперета за романом Клемана Вотеля
Музика Богдана Крижанівського
Тексти Бориса Балабана
Оперета йшла в постановці Бориса Балабана в Театрі музкомедії в Харкові в сезоні 1930/1931.
#наші20
Оперета за романом Клемана Вотеля
Музика Богдана Крижанівського
Тексти Бориса Балабана
Оперета йшла в постановці Бориса Балабана в Театрі музкомедії в Харкові в сезоні 1930/1931.
#наші20
🔥39❤19👍11